0
Про рівень медіаграмотности серед дорослих та дітей, емоційно забарвлені фейки, роль соцмереж у поширенні пропаганди та воркшопи для протидії маніпуляціям.
Із початку повномасштабного вторгнення росіяни активно використовують дітей в інформаційній війні проти України. Зокрема велику роль тут мають соцмережі, які «грають» на емоціях молоді, а брак критичного мислення посилює вплив пропаганди. Наслідки від цього можуть бути критичними.
Чернівецьке медіа «Шпальта» спільно з Новою українською школою поспілкувалися з Лілією Шутяк – кандидаткою наук із соціальних комунікацій, доценткою кафедри журналістики в ЧНУ ім. Ю. Федьковича, яка вже понад 10 років викладає курс «Медіакритика» та залучена до низки популярних проєктів із медіаграмотности.
Фахівчиня розповіла, як «невинне» коротке відео в тіктоку може транслювати загрозливі російські наративи; чому навчати медіаграмотности повинні журналісти, а не вчителі; та навіщо росіяни інвестують у фейки мільйони доларів.
Віра в «Он, у телевізорі сказали» – здобуток радянської пропаганди
Під час війни розуміння того, як працює російська пропаганда, які наративи вона використовує і те, як люди їх сприймають, – дуже важливе. Рівень медіаграмотности в Україні, особливо серед людей старшого віку, є низьким. Частково передумовою цього є те, що багато з них вірили ще радянській пропаганді і знали: те, що показує телевізор, і те, що написано в газеті, – правдива інформація. І ця віра в «істинність» медіа залишилася в старшого покоління. Дуже часто молодь теж має довіру до ЗМІ, але не таку глибоку.
З двох-трьох років дитина вже розуміє, що таке телефон чи планшет, як із ним взаємодіяти, тому швидше адаптується до інформаційних змін. Тож, може більше працювати з джерелами та розуміти, як працює медійна сфера.
Наприклад, сьогодні чимало осіб 18-20 років швидше не вірять інформації, яку отримують в інтернеті. Молодше покоління вже сприймає новини більш критично та, зрештою, може легко перевірити в гуглі те, у чому сумнівається.
Фейки спрямовані на емоції: про небезпеки тіктоку та інстаграму
З одного боку, сучасні діти мають багато альтернативних джерел інформації та можливостей дізнатися все, що їм цікаво, із соцмереж та різних сайтів. З іншого – через це їх можуть легко використовувати, адже насправді не всі мають високий рівень медіаграмотности. Крім того, підлітки легше піддаються маніпуляціям, якщо їх озвучує людина, якій вони довіряють – відомий блогер, ведучий, актор тощо. Тому батькам варто контролювати, який контент споживають їхні діти, у яких соцмережах проводять час, а також самостійно розібратися з тим, чим цікавиться дитина.
Іноді навіть безневинні, на перший погляд, мультики в ютубі можуть містити завуальовані наративи російської пропаганди. Помітити це можна в процесі спілкування з дитиною. Варто прислухатися до того, що вона говорить, і в разі чого запитувати, де й коли вона це побачила чи почула.
Великий вплив на молоду авдиторію має тіктоку, і чимало експертів сьогодні говорять про це серйозне й часто недооцінене в Україні джерело поширення фейкової інформації. Ця соцмережа працює так, що відповідно до твоїх уподобань може підкидати як веселі відео з котиками, так і російські програми, де використовують пропаганду.
Між іншим, є представники української молоді, які досі слухають російську музику та дивляться їхні шоу. А маніпулятивний вплив насправді може мати навіть інтерв’ю з російським музикантом зі згадкою «спецоперації» чи іншими наративами. Тож, крім обов’язкових уроків медіаграмотности, важливо пояснювати дітям, як працюють медіа та чому не варто довіряти всьому, що пишуть в інстаграмі чи фейсбуці.
Фейки здебільшого спрямовані на емоції (страх, обурення, радість) і це справді добре працює як для дорослих, так і для дітей. росія активно використовує тему дітей ще з 2014 року, щоб нас налякати, а ще – перемкнути увагу волонтерів із реальної допомоги на емоції. Так, у нашому медіапросторі з певною періодичністю вигулькує інформація про українських дітей, батьки яких загинули через війну, і заклики їх усиновити. Звісно, люди співчувають і хочуть допомогти. Але ми маємо звертати увагу, що навіть такі дописи в соціальних мережах насправді можуть мати на меті посилити недовіру до української влади, яка не може забезпечити неповнолітнім належний захист, і створюють велике навантаження на відповідні служби, які цим займаються.
Про медіаграмотність та пізнавальні проєкти в соцмережах
Сьогодні медіаграмотність вийшла на новий рівень – деякі школи запроваджують її як окрему дисципліну, хоч наразі цей курс не є обов’язковим. Однак тут виникає питання, хто викладатиме медіаграмотність, адже це має бути фахівець. Це не завжди може бути вчителька української мови, літератури чи історії. Бо іноді вони й самі можуть не знати, про що йдеться.
А якщо, наприклад, залучати журналістів або людей, які працювали в цій сфері, нехай навіть на волонтерських засадах, – це, на мою думку, гарний та ефективний шлях.
З іншого боку, варто зацікавити учнів форматом. Дитина може не слухати уроки медіаграмотности з нудьги, а якщо це будуть водночас веселі й пізнавальні ролики – такий варіант може викликати цікавість. Потрібно пояснювати правила простою мовою, можливо, у форматі тих же коротких відео в тіктоку чи історій в інстаграмі. Корисно йти туди, де зосереджена молодь. Дуже важливо, щоб до дитини зверталися авторитетні для неї люди.
«Діти можуть розрізняти фото- та відеофейки навіть без спеціальної підготовки»
Нещодавно в Чернівцях завершився другий цикл воркшопів у межах міжнародного проєкту «House of Memory». Він відбувався в Музеї історії та культури євреїв Буковини. Я була залучена як лекторка з медіаграмотности та провела 8 воркшопів для школярів із Чернівців, Мамаївців та Лужан на тему «Дискримінація та мова ворожнечі в ЗМІ. Фейкові новини». У кожному з них узяли участь по 16 учнів 13-17 років. Заняття тривали впродовж цілого дня: діти слухали й дискутували про те, що таке дискримінація, мова ворожнечі; як створюють фейки і як протидіяти маніпуляціям, зокрема й у соцмережах.
Ми розглядали різні приклади фейків, а наприкінці дня мали обговорення та практичні вправи, де потрібно було поділитися своїми думками від побаченого. Діти навіть створювали меми, що було свіжим поглядом на дезінформацію.
Приклад мему, створеного на воркшопі
У межах проєкту воркшопи відвідували діти ВПО, які зараз навчаються в чернівецьких школах, а також закладах Мамаївців та Лужан. Ми спілкувалися про фейки, які поширюють на сході України.
Одна дівчинка зі Слов’янська з початком повномасштабного вторгнення переїхала до Чернівців зі своєю родиною. Вона розповіла, що її однокласники, друзі та рідні вірили, що «росія визволяє свої території». І це охоплювало все її оточення. Багато фейків поширювали саме через телеграм-канали та новини на телебаченні.
Цікаво, що молодь не одразу довіряє отриманій інформації. Наприклад, у нас був такий випадок, коли я показувала сюжет 2016 року про крокодилів у Пруті, який свого часу розлетівся в мережі. Й один з учасників воркшопу показав мені скриншот та пояснив, що на відео інший колір води та дерев навколо. Тобто діти сьогодні можуть розрізняти фото- та відеофейки навіть без спеціальної підготовки.
За результатами проєкту ми побачили, що молодь у Чернівцях доволі добре розуміє, як працює російська пропаганда, і не сприймає її наративи. Попри те, що це була нова тема і раніше ніхто із цих учнів не вивчав таких предметів. Мені здається, що проводити подібні уроки з медіаграмотности для дітей саме в старшій школі – дуже перспективно та важливо.
«Росіяни вкладають у фейки мільйони доларів»
Згодом фейки стають усе майстернішими, й росіяни починають залучати різні канали інформації. Якщо раніше ми могли прочитати їх на сайті, де вони з’являлися періодично й не мали великого резонансу, то з початку повномасштабної війни дезінформації стало дуже багато. Так, тільки для поширення фейків про ситуацію на Каховській АЕС росіяни «вкинули» шість мільйонів доларів. Якщо ми відкриваємо, наприклад, телеграм – там тонна неперевіреної інформації. Фейки можуть виникати, бо деяку інформацію приховують від суспільства. І люди не розуміють повної картини того, що відбувається.
Ми живемо в умовах війни і не можемо мати всю інформацію, яка стосується, наприклад, контрнаступу й того, що відбувається на фронті. Цим можна легко маніпулювати, й багато росіян саме це й роблять.
Потрібно докладати все більше зусиль, щоби протидіяти пропаганді сьогодні, й робити це на різних рівнях. Для того, щоби пересічна людина розуміла, чому це фейк, а чому – ні, потрібно використовувати різні формати, наприклад, подкасти. Так, програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський на «Суспільному» робить подкасти «Русскій фейк, іді нах***!», де з початку повномасштабного вторгнення розвінчує найпопулярніші фейки, які трапляються в інформаційному просторі. Цей проєкт триває досі, і в такому форматі його може слухати як молода авдиторія, так і люди старшого віку. Також є хороший бот «Перевірка|Perevirka», який створили у «Ґвара медіа». Їм можна надсилати новини на перевірку, і таким чином дізнатися, чи це правда. Так само в телеграмі є канал «Центр протидії дезінформації», де можна прочитати про фейки та їхнє спростування.
Втім, росіяни вкладають кошти не лише в пропаганду в Україні, а й за кордоном. І сьогодні ми бачимо наслідки: як це впливає, наприклад, на Угорщину чи Німеччину і на ухвалення рішень у цих країнах стосовно допомоги українцям. До речі, одним із перших в Україні проєктів із розвінчування фейків, як у нас, так і за кордоном, є «StopFake» від Києво-Могилянської школи журналістики. Цей сайт перекладений 14 мовами. Там можна почитати про фейки та їхнє спростування, зокрема в іноземних медіа.
Цей матеріал був представлений ГО «Смарт освіта» в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», яку фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснює «Pact» в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю «Pact» та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
