0
Олексій та Зінаїда Гайсани познайомилися в тролейбусі та працюють на одній роботі все життя.
Подружжя з Чернівців – Олексій та Зінаїда Гайсани – працює у Тролейбусному управлінні 36 років. Вони прийшли на роботу зовсім юними й досі є водіями.
Починали їздити на старих «шкодах», які вже зняли з лінії (нині їх можна побачити на вулицях міста як машини техпідтримки). Працювали на різних маршрутах та марках тролейбусів. А нещодавно їх пересадили на новенькі машини – PTS українського виробника.
Про те, як познайомилися, в чому старі чеські тролейбуси мають перевагу перед вітчизняними, як їздили на одному «рогатому», аби доглядати за дітьми, чи вдалося реалізувати свої мрії та чого найбільше чекають, читайте у нашому матеріалі.
Олексій Гайсан – із Вижниччини. Після армії приїхав із друзями з села до Чернівців шукати роботу. Оскільки мав досвід водіння, бо в армії керував вантажівкою «ЗІЛ» та мав права на легкову й вантажну машини, шукав вакансію за цією професією. Хотів влаштуватися на роботу в автобусне управління. Проте там відмовили – не мав чернівецької прописки.
«Тоді був такий час, що без міської прописки не брали на роботу».
Після відмови в автобусному управлінні, Олексій гуляв проспектом із товаришами. Вони проходили повз тролейбусне управління і вирішили зайти. Там їм запропонували роботу з проживанням у гуртожитку. Попередили лише, що треба вранці прокидатися на роботу.
«Уперше сів за кермо 27.07.1987 року. Цей день запам’ятався на все життя. Був сильний дощ, коли о 5 ранку йшов із гуртожитку на роботу. Здавалося, що ця робота ненадовго, але затягнулася на все життя», – пригадує Олексій.
Із Зінаїдою він познайомився в тролейбусі. Пригадує, що після прогулянки з хлопцями пізно ввечері їхав додому до Кемпінгу тролейбусом №4. Пасажирів майже не було. За кермом була юна красива водійка. Як з’ясувалося, це була його майбутня дружина.
Фото з архіву Гайсанів
«У тролейбусі – це була стара “шкода” – не було перегородки між кабіною водія та салоном. Тож ми розпочали розмову з водійкою, жартували. Під час наступної поїздки знову зустрівся із Зінаїдою. А наступної поїздки вже спеціально чекав на номер тролейбуса, яким керувала дівчина», – розповідає чоловік.
Згодом пара одружилася. Оскільки Зінаїда також не чернівецька, їм виділили кімнату в гуртожитку. Там у них народилося двоє дітей – доньок.
Пізніше подружжя купило квартиру в Чернівцях. Їхні діти закінчили школу та здобули вищу освіту. Нині доньки Гайсанів проживають в Англії, заміжні. Старша донька має сина.
«Отримала права в 9 класі»
Зінаїда Гайсан у Тролейбусному управлінні працює також із 1987 року. Перші права отримала ще в 9 класі. Вона з Глибоки. У школі, де навчалася, були курси з водіння на ГАЗ-53. Дівчатам пропонували курси крою та шиття, кухарок, однак школярка обрала водіння. Після школи закінчила навчальний комбінат у Чернівцях та влаштувалася на роботу водійкою в Тролейбусне управління.
«Мене не цікавили ті курси, тому попросилася на водійку. Записалася туди разом ще з трьома однокласницями. Завершила навчання і, оскільки мені ще не було 18, права чекали в МРЕВ 1,5 року», – розповідає Зінаїда.
Вперше сіла за кермо тролейбуса у 21 рік. Їздила на «Шкоді 9 Тр», (нині ці машини працюють як технічна допомога). Потім пересіла на «Шкоду 14 Тр». Ці тролейбуси курсують маршрутом по вулиці Головній. А навесні цього року їй запропонували їздити на новенькому тролейбусі українського виробництва – PTS.
Зінаїда працювала на другому та четвертому маршрутах, оскільки стажерів скеровували сам сюди, бо вони вважалися легшими. Згодом упродовж 20 років водійка пропрацювала на маршруті №1, якийсь час – на шостому, і нині – знову на другому.
«Найскладнішим вважають маршрут №3 та 5. Там не кожен тролейбус витримує через бруківку. Справляються лише чеські “шкоди”. Новий тролейбус PTS туди не пускають. Ці машини дуже ніжні, в їзді за відчуттями вони як легкова BMW», – каже водійка.
Хоча сучасний тролейбус легший в управлінні, він має свою особливість. За словами Зінаїди, аби ним управляти, треба бути досвідченим та дуже уважним водієм. Бо машина дуже чутлива, реагує, якщо виконав щось неправильно. Може різко зупинитися тощо.
Також новий тролейбус комфортніший для роботи, ніж старі машини – тут є кондиціонер та краще управління. Наразі таких у ЧТУ є 10.
За словами Зінаїди Гайсан, найважче було управляти тролейбусом «Шкода 9 Тр».
«Там не було гідравліки керма, ти крутив те кермо від душі».
Чергувалися на тролейбусі, щоб доглядати за малими дітьми
Зінаїда розповідає, коли їхні діти були маленькими й треба було їх відводити в садочок та школу, працювали з чоловіком орієнтовно 15 років на одному тролейбусі №324 (він уже не курсує на маршрутах міста). Підлаштовувалися так, аби змінювати одне одного на тролейбусі та не залишати дітей удома без нагляду.
«Ми працювали у дві зміни, змінювали одне одного. Я відводила дітей у садочок і школу, а чоловік забирав. Зараз уже немає такої потреби. Тому зміни обираємо, як зручно», – каже жінка.
Олексій розповідає, як це було:
«Ми працювали тоді на першому маршруті, який проходить повз гуртожиток на вулиці Полєтаєва. Наприклад, коли я працював у першу зміну, зупинявся на зупинці “Спорттовари”. Дружина вибігала з дому і замінювала мене за кермом. А я біг додому, аби діти не залишалися самі».
За словами подружжя, попри те, що батьки обоє працювали, діти не були обділеними увагою. Сім’я завжди разом проводила вихідні. А молодшу доньку батько супроводжував до школи аж до шостого класу.
«Донька вже казала: “Папа, вже досить, бо нікого з однокласників уже не водять до школи”», – пригадує Зінаїда Гайсан.
Доньки втілили мрії батьків
Зінаїда Гайсан розповідає, що раніше ніколи не думала, що буде працювати водійкою, тим паче тролейбуса. Планувала стати перекладачкою іноземних мов, але через сімейні обставини не вступила до університету, навіть не спробувала.
«Я люблю техніку та іноземні мови, але більш схильна саме до останніх. Закінчила школу в Глибоці із золотою медаллю. Опісля вступила до навчального комбінату, відтак – одразу робота в Тролейбусному управлінні. Вийшла заміж, народилися діти», – розповідає Зінаїда.
У школі вона вивчала французьку мову, знає досконало румунську та молдавську, добре володіє українською, англійську знає на розмовному рівні. Однак її мрію – стати перекладачкою – втілила молодша донька. Вона закінчила факультет іноземних мов у ЧНУ, а нині живе та працює в Англії.
«Молодша донька, крім англійської мови, вивчила турецьку. Після завершення навчання отримала пропозицію роботи в британській фірмі. Відтоді працює в Брістолі в англо-турецькій компанії», – розповідає жінка.
Фото з архіву Гайсанів
Донька Гайсанів місяць тому вийшла заміж. Зі своїм чоловіком познайомилася на фірмі, де працює, він – із Туреччини.
«Родичі зятя мріяли, аби весілля відбулося в Україні. Хотіли побачити українське весілля. Але організувати дійство тоді не змогли через епідемію ковіду, відтак через повномасштабну війну в Україні. Тож весілля зіграли все ж у Туреччині», – розповідає Олексій Гайсан.
Старша донька Гайсанів втілила мрію батька – стала музиканткою.
«Олексій має потяг до музики. Але також через сімейні обставини та відсутність наставника зі школи не вступив до музичного училища», – розповідає дружина Олексія Зінаїда.
Музикальні здібності в доньки Гайсани виявили випадково. Коли їй було 7-8 років, дівчинка заспівала в караоке у Чернівцях. На неї звернула увагу вчителька музики. Так дівчинка почала займатися: закінчила музичну школу, університет у Чернівцях та Київський педагогічний університет імені Драгоманова.
Нині обидві доньки Гайсанів проживають в Англії. Старша з сином поїхали до сестри, коли почалася війна в Україні. Доньки Гайсанів мріють, аби мама спробувала попрацювати на двоповерховому автобусі в Англії.
Фото з архіву Гайсанів
«Це цікаво, хотіла б спробувати. Але нині хочеться працювати на новенькому тролейбусі, який отримала в Чернівцях, а в Англію – просто з’їздити у відпустку до дітей», – каже водійка.
Олексій ще жодного разу не відвідував доньок в Англії через війну.
Хоче мирного неба та перемоги України. А ще – зустрітися зі своїми доньками та онуком.
Каже, рятує те, що є можливість говорити та бачитися онлайн, але неможливо обійняти.
Фото Ігоря Константинюка
