0
Найсильніший тенісист України, винороб, а від початку повномасштабного вторгнення – військовий Сергій Стаховський відвідав Міжнародні поетичні читання «Meridian Czernowitz» у Чернівцях та взяв участь у спільній дискусії з українським письменником, поетом, фронтменом гурту «Жадан і собаки» та громадським діячем Сергієм Жаданом. Вони говорили про вино, про те, як культура врятує українську державність, долю українських спортсменів, котрим не дозволено виступати на одних змаганнях із росіянами, та втому світової спільноти від нашої війни.
В останній день міжнародних поетичних читань «Meridian Czernowitz» відбулася розмова Сергій Жадана та Сергія Стаховського «Війна. Культура. Спорт. Вино». Сергій Стаховський – один із найкращих у минулому український тенісист, перша ракетка України. Після початку повномасштабного вторгнення він пішов до війська, де проходить службу в складі групи мінометної підтримки Нацгвардії. Брав участь у боях за Бахмут, нещодавно повернувся із Запорізького напрямку.
Попри те, що вино в назві заходу було останнім, почали саме з нього. Бо Стаховський, окрім спортивних та військових звитяг, є добрим знавцем цього напою. Він має власний винний бренд – на Закарпатті, де вирощує мерло, сапераві та інші сорти винограду.
Головне правило, якого вчить уславлений тенісист, захисник України та винороб Стаховський, – вживаючи вино, потрібно довіритися своїм відчуттям, а не думкам інших. Не потрібні спеціальні знання – необхідно лишень прислухатися до власних уподобань.
«Ви не мусите пити те вино, яке вам нав’язують як хороше. Ви маєте довіритися власному смаку й пити лише те, що подобається саме вам. А буде воно дорогим чи дешевим, рідкісним чи широкого вжитку – це вже не грає ролі. Бо головні тут ви – ви повинні отримати насолоду, а не боротися з собою, привчаючи до смаку, який не подобається, але який хвалять, скажімо, авторитетні сомельє», – каже Стаховський.
Від вина обидва Сергії у своїй розмові перейшли до обговорення культурної складової під час війни. Дискусія полягала в доречності культури та мистецьких заходів у воєнний час.
«За моїми спостереженнями, ті, хто не відмовляється від культури в часи війни, більше вірять у перемогу. Бо культура – це майбутнє. Це розуміння того, що сьогодні ти тут (в Україні – ред.), а отже, й завтра ти сподіваєшся бути тут. Це те, що емоційно прив’язує й тримає українців удома», – зазначає Сергій Жадан.
Своєю чергою Сергій Стаховський вважає, що культура під час війни є навіть більш важливою, ніж була до повномасштабного вторгнення. Адже країна, за його словами, втрачає дуже великий пласт молоді – людей, які виїхали та вже не повернуться. Котрі зростатимуть і розвиватимуться в інших країнах.
«Ми втрачаємо генофонд нашої держави через те, що росія напала на нас. На мою думку, якби ми займалися розвитком культури, своєю історією, то були би більш готовимм до цієї війни. А можливо, навіть її і не було б, тому що росіяни в такому випадку й думок не мали б про те, що ми їх тут чекаємо», – каже Стаховський.
Він переконаний, що культура є невіддільною частиною нашої перемоги. Бо ми маємо нарешті усвідомити, що росія – наш ворог, який ніколи насправді й не був нашим другом. Який нищив нас, принижував, крав нашу культуру та здобутки й прагне робити це далі.
Своєю чергою Жадан вважає, що важливо, аби культура не замовкала та далі функціонувала. Щоби тил не був порожнім.
«Тому, що тримати оборону порожнечі дуже важко», – вважає письменник.
Однак де межа між розвитком культури в країні, що воює, та пишними гуляннями, котрі неабияк дратують військових? Стаховський зізнається, що після повернення з фронту справді важко змиритися з тим, що в тилу життя зовсім інакше – відчуття, ніби війни тут немає.
«Звісно, ті, хто перебуває на фронті, воюють не за те, аби тут люди сумували. Проте є межа. Так, життя, наповнене літературою, гарним алкоголем, вечерями в ресторанах, має сенс. Але не хотілося, щоби люди переходили оцю межу. Бо доки ми спілкуємося в безпеці, гинуть люди, які йдуть на це свідомо. Вони гинуть за своїх дітей, за домівки, за свої землі», – каже тенісист та військовий Стаховський.
Проте він переконаний, що зброю доведеться взяти до рук кожному чоловікові. Ніхто не знає, коли війна закінчиться. А тому ми повинні розуміти, що сьогодні ти насолоджуєшся життям у безпечному тилу, а завтра все може змінитися.
Сергій Стаховський зізнається, що раніше не міг сформулювати, що саме трапилося з нашою країною. Бо торік, каже, всі були занурені у війну, пожертви, допомогу війську. А зараз з одного боку повномасштабна війна, де дуже гаряче, як-от на Запорізькому напрямку, звідки повернувся наш гість. А в Києві, де він мешкає, все значно спокійніше.
«Мені довелося побувати на конференції в Києві, де британський актор зізнався, що хворіє на біполярність – роздвоєння особистости. Після його розповіді я усвідомив – те, що він розповів про себе, є втіленням нинішніх процесів в Україні. З одного боку війна, горе, чорне й біле. З іншого – тил, де абсолютно протилежний спосіб життя та майже довоєнна обстановка. Це і є психологічний розлад нашої держави. І це нормально. Коли повернувся з війни, мені складно дивитися в Києві на людей, котрі гуляють, ганяють на машинах. Це дуже б’є по нервах. Але після його слів мені стало легше сприймати таке, тому що це теж одна з ознак стану нашої нації. Але нам треба всім згуртуватися, бо наш ворог у шість разів більший за нас, ресурсу в ньоготакож більше. І якщо ми не згуртуємося, то вони нас дуже довго і дуже повільно будуть мучити», – каже Стаховський.
Ситуація зі спортом, за словами Сергія Стаховського, подібна до культури. В ньому також відбувається значний відтік молоді й талантів.
Проте з літературою, на думку тенісиста, легше. Бо українськомовні громадяни з великою імовірністю повернуться або зможуть творити за межами України рідною мовою.
Натомість перспективного спортсмена інші держави намагатимуться втримати й створюватимуть йому всі необхідні умови.
«Гадаю, що близько 70% спортивної молоді, яка виїхала, вже не повернеться. Вони будуватимуть свої кар’єри за кордоном і представлятимуть інші держави. Але ми маємо знайти спосіб розвивати спорт. Можливо, не найвищих досягнень, але бодай масовий. Щоби діти займалися. Бо нам потрібно, по-перше, аби в нас була здорова нація, по-друге – відволікати дітей від того, що коїться навколо. І спорт дає таку можливість. Коли ти граєш у футбол, баскетбол, волейбол, бігаєш тощо, думки працюють в іншому напрямку. Ти намагаєшся аналізувати, що робиш, як це зробити краще. І держава має наповнювати цим час молоді, аби вони трохи забували», – вважає перша ракетка України.
Сергій Жадан додає, що нічия з Англією для українців – це насамперед не просто про футбол, а про наше відчуття.
«Це емоційно важливо для тисяч хлопчиків і дівчаток, які дивляться на своїх героїв, дивляться на Зінченка, який є втіленням сьогоднішнього українця – молодого, успішного, патріотичного, який робить кар’єру і який є один із найкращим у світі», – каже Жадан.
Стаховський додає, що в дитячому віці дивився на іншого уславленого українського тенісиста – Андрія Медведєва, який тоді був другою ракеткою світу.
«Звісно, дивився і на міжнародних зірок. Але мені завжди було важливо дивитися й на когось із наших. І для дітей оці правильні зірки є важливою впливовою складовою», – вважає спортсмен.
Однак між культурою та спортом, на думку Стаховського, є значна різниця. Вона полягає в тому, що митець або мисткиня частіше можуть дозволити собі відмовитися від виступу на одній сцені з росіянами. Спортсмени ж матимуть в більшості випадків наслідки для своєї подальшої кар’єри.
«Відмовляючись від виступів, спортсмен шкодить собі. Кар’єра занепадає. Якщо ти не виступаєш, тебе не бачать діти. А це означає, що наступне покоління не буде займатися твоїм видом спорту. Тому для мене спорт – інша категорія. Хоча вони перетинаються з культурою. Взагалі, з кожним видом спорту варто було б визначатися окремо щодо виступів із росіянами. Однак Міністерство молоді та спорту вирішило «обрубати» всіх, окрім футболу – там, де росіяни, наші не можуть виступати. Це може мати негативні наслідки. Як для подальшої кар’єри спортсменів, так і для країни загалом, бо ми не нагадуємо про себе світовій спільноті в такий спосіб. Ми не можемо транслювати потрібні нашій країні наративи», – вважає Стаховський.
Сергій Стаховський закликає стати реалістами й усвідомити, що Європі та світу вже байдуже, чи триває в нас війна. В них є свої проблеми – їм треба ростити своїх дітей, пристосовуватися до нової економічної ситуації. Тому, на думку спікера, вони не переймаються за те, що в нас щодня гинуть люди.
«Звісно, є невеликий відсоток людей, які постійно стежать за війною та підтримують Україну, попри все. Але їх обмаль. Немає вже в нас тієї авдиторії, що була торік. Єдині, хто може говорити про Україну до зовнішнього світу, – це наші спортсмени та митці. І коли спортсмен не тисне руку росіянину або не стає поруч із ним на п’єдесталі, він створює прецедент, про який напишуть ЗМІ. Те, що зробила Ольга Харлан, наприклад. Це був дуже хороший інфопривід», – каже Стаховський.
Насамкінець він резюмує: нам, українцям, дуже пощастило, що в перші дні війни увімкнувся весь світ, і нас підтримували звичайні люди звідусіль. Не держави, а саме люди. Й саме вони створили прецедент, натиснувши своєю прикутою до України увагою на владу своїх держав, які тепер підтримують нас. Хоча в тих самих пересічних людей, на думку Сергія Стаховського, цього бажання уже не так багато, як було рік тому.
«Не зрозумійте мене невірно. Нас підтримують люди, насправді. В першу чергу, військові, чинні й колишні, з більшості країн світу. Ця каста досі допомагає як словом, так і ділом: збирають пожертви для українських колег, відправляють амуніцію, скидаються підрозділами, аби щось придбати для наших військових. З цивільними ситуація за півтора року війни стала дещо гіршою — вони можуть так само підтримувати словесно українців. Проте лише словесно. Якщо спитати їх, що вони в той день зробили для підтримки України, імовірніше за все виявиться, що нічого», — вважає Сергій Стаховський
Фото Ігоря Константинюка
