0
Творці короткого метру вважають, що глядачу потрібно не тільки пропонувати зарубіжні фільми, а й давати для роздумів українську історію та наративи.
У Чернівцях у межах програми Одеського міжнародного кінофестивалю відбувся показ короткометражних фільмів «Civil Pitch 2.0. Кіно, що наближає перемогу».
Зокрема, представили документальні стрічки «89 днів» Павла Дорогого, «Під крилом ночі» Лесі Дяк та «Наша робо сім’я» Анастасії Тихої. А також фільм режисерки Галини Лавринець і продюсерки Олександри Братищенко «Гості з Харкова».
Творці короткометражки «Гості з Харкова» під час обговорення стрічки розповіли, про що фільм, чому глядачу потрібно показувати нашу історію та як фільми можуть наближати перемогу.
У центрі розповіді стрічки – активістка Неля, що допомагає переселенцям і переселенкам із Харкова адаптуватися до нового життя.
За словами продюсерки фільму Олександри Братищенко, режисерка почала стежити за головною героїнею Нелею ще 2021 року. Вона запропонувала на конкурс «Civil Pitch» створити фільм про Нелю, яка має музей народного побуту у Полтавській області, і показати історію, як полтавчанка зберігає місцевий діалект. Однак плани довелося корегувати через повномасшабне вторгення росії.
«”Docudays” ухвалив рішення допомогти авторам тих історій, які зможуть переробити ідею та відобразити героїв в реаліях повномасштабного вторгнення. І, дійсно, наша героїня Неля прихистила в своїй хаті 26 харків’ян-переселенців. Що відбулося далі – ви побачили в фільмі», – каже продюсерка.
Творці фільму розповідають, що коли почали бомбардувати Харків, до Нелі звернулася харків’янка, яка стежила за сторінкою музею у фейсбуці. Неля запрошувала людей, які потрапили під обстріли, до себе в гості. Так, вони залишилися в неї на рік.
«У нашому випадку історія завела нас у цей город, бо Неля вирішила прихистити людей у тій хаті, де вона планувала зробити музей», – розповідає режисерка фільму Галина Лаврінець.
Продюсерка фільму каже: в кожній короткометражці цього альманаху показали, що українці, в яких б обставинах не опинилися, не втрачають надії.
«У стрічці «89 днів» люди в метро тримаються разом. Гості з Харкова, які потрапили на Полтавщині в непритаманне їм середовище, все ж намагаються жити, як раніше. А у фільмі «Наша робо сім’я» показано, що діти реалізовують свої мрії навіть під час війни», – зазначає Олександра Братищенко.
«Зараз культура − це те кільце, яке покаже, як ми прожили епоху»
«Кіно − це частина культури. Це щоденник життя про те, як ми переживаємо війну. І деякі речі в цих фільмах можуть стати уроком», – каже Галина Лаврінець.
Режисерка зауважує, що в Україні не вистачає коштів на виробництво ґрунтовних фільмів:
«Треба збирати фінансування по всьому світу для більш ґрунтовних фільмів. Наразі в росії виділяють близько 5 мільярдів гривень на їхнє кіновиробництво. І ми починаємо відставати в цьому».
Олександра Братищенко зауважує, що фінансування виробництва фільмів під час війни особливо важливе.
«Вважаю, що фінансування культури, кінометографу – це важливо. Навіть хлопцям та дівчатам, які нині захищають нашу державу, потрібно повертатися в здорову атмосферу. Туди, де люди мають можливість переключатися з інформаційного поля. Ми всі перебуваємо в цьому стресі і маємо право відпочивати. Але щоб ми пам’ятали, за що тут стоїмо, треба правильно виховувати глядача і давати для роздумів українські наративи, фільми, історії, ідеї. Показувати нашого героя, українського, а не тільки ходити розслаблятися на зарубіжні фільми».
Режисерка стрічки вважає, той продукт, який нині зніматимуть, покаже, як ми прожили цей період війни.
«Якщо говорити образно: коли розрізають дерево – видно кільця, і за ними можна зрозуміти, скільки років воно прожило. І ми зараз, наша культура – це те кільце, яке покаже, як ми прожили цю епоху. І це дуже важливо для розвитку нашої історії», – підсумовує Галина Лаврінець.
Фото Ігоря Константинюка
