0
Про те, яке кіно українцям необхідно знімати, як фільмувати події у гарячих точках та якою повинна бути українська кіноіндустрія сьогодні. 
Після повномасштабного вторгнення виробництво українського кінопродукту фактично призупинили. Згодом режисери почали знімати багато документального кіно, зокрема про події російсько-української війни. За їхніми словами, необхідно знімати по свіжих слідах, аби передати реальність подій.
Яким має бути кіно сьогодні та після перемоги обговорювали українські та закордонні режисери під час 14-го Одеського міжнародного кінофестивалю.
Серед них є автори, які й під час повномасштабного вторгнення рф зняли свої стрічки.
Про те, з якими труднощами зіштовхувалися митці під час роботи, про зйомки на нулі, майбутнє українського кіно та сприйняття його у світі — читайте у матеріалі Шпальти.
Фільм, що знімали після 24 лютого
Сергій Сторожев – український режисер, який знімав ігровий фільм уже під час повномасштабного вторгнення. Це стрічка «Присвячення Єві». Її презентували на Одеському кінофестивалі у Чернівцях. Автор розповів, що ідея створити фільм жила давно, ще задовго до повномасштабного вторгнення. Це історія, яку побудували на основі відомої пʼєси.
«Знімати фільм під час війни — дуже ризикована історія. Ми почали зйомки у березні 2022 року, коли ще більша частина Київської області була в окупації. Але ми зрозуміли, що рано чи пізно буде інформаційний вакуум та вакуум на емоції, яких люди будуть потребувати. Його треба було чимось заповнювати», — ділиться режисер.
Особливість фільму «Присвячення Єві» — це камерна реалізація: два актори та одна локація. І як каже Сергій Сторожев, це ті обставини, які допомогли зрозуміти, що у війну майбутнє також і за такими фільмами. За історіями, які знімають за відносно невеликі гроші, де на перший план виходять історія, гра акторів і зміст, який хоче донести автор до глядача.
«А як це вам так швидко вдалося зняти фільм про війну?»
Авторка фільму «Клондайк» Марина Ер Горбач зняла стрічку про війну ще до початку повномасштабного вторгнення. Вона розповіла, що на перших міжнародних фестивалях запитували: «А як це вам так швидко вдалося зняти фільм про війну?»
«Коли ми робили “Клондайк”, ще у 2014, у нас було чітке завдання. Я хотіла, аби таке поняття як війна в Україні, а не локальний конфлікт, зʼявилося хоча б у кінокритиків та кількох міжнародних виданнях», — каже Марина.
Коли вона їздила на фестивалі з цим фільмом, для людей за кордоном ці події були актуальними. Якщо раніше вони чули щось про локальний конфлікт, то зараз могли уявити, що таке війна в Україні дивлячись фільм 2014 року.
Марина каже, що було дві категорії людей. Ті, які були вражені, що в Україні вже є таке кіно і воно так багато подорожує. Інші ж вважали, що це замовлення України, яка знала, що буде війна, спровокувала її і швидко зняла про це кіно.
Ще один український режисер, що продовжує свою професійну діяльність під час війни, — Ахтем Сеітаблаєв. Він з перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ. Ахтем вважає, що кіно повинне бути різножанровим, тим паче під час війни.
«У людей, які щодня відчувають стрес, повинні бути моменти видиху. Їх має хоча б трохи відволікти щира, професійно зроблена, драйвова, яскрава історія, що розвивається на екрані. Але й важливо, щоб у сюжеті було підґрунтя від знань, щоб розмова дійсно йшла про те, що формує нас як людей. А що це таке — питання дискусійне. Кожен самостійно визначає щось головне».
Українське кіно сьогодні
З початком повномасштабного вторгнення велика частина кінематографів вступила до ЗСУ. Сергій Сторожев вважає, що завдання тих кінематографів, які зараз не на фронті, — це фіксувати події, що відбуваються в країні.
«Перш за все — це документальне кіно. Ми повинні фільмувати те, що відбувається зараз і те, що ми не зможемо потім реконструювати у художніх фільмах. Якщо ігрову історію ми ще можемо відтворити і відзняти за рік чи декілька, то документальну маємо знімати по свіжих слідах», — каже режисер.
Ахтем Сеітаблаєв зауважує: ті, хто хочуть знімати фільми на нулі, повинні бути впевненими у своїх силах, аби не стати тягарем для бійців.
«Для того аби все-таки фільмувати події з фронту, треба бути підготовленим. Уявіть ситуацію: ви разом з оператором чи режисером знімаєте військові дії, ворог не вбиває вас, а ранить одного. Якщо ж поранена одна людина, то у цій ситуації з бою чи військового завдання виходять інші, аби допомогти врятувати життя людині. Чи готовий ти як журналіст взяти на себе цю відповідальність? Просто сам собі задай це питання», — каже Сеітаблаєв.
Він додає, що фіксувати факти необхідно, але нині військові вміють робити це самостійно.
Українська продюсерка Вікторія Бурдукова зауважує, що це стосується не лише “нуля” чи інших рівнів фронту. Це стосується й звичайної зйомки, до прикладу, неподалік від місця, де тривають обстріли. Необхідно усвідомлювати відповідальність за власні дії.
Кіно після перемоги
Після перемоги України люди, які повернуться з фронту додому, не захочуть бачити війну ще й у фільмах, каже Сторожев. Тому на це теж треба зважати.
Продюсерка Вікторія Бурдуковська додає: якщо ми хочемо витягти людину з травматичного стану, то показувати кіно, в якому постійно щось травматичне, — не дуже добре впливатиме на психіку.
«Тому нам також потрібно робити фільми, які будуть відволікати людей. Вони можуть бути абсолютно в різних жанрах. Потрібні і комедії, і мелодрами, і детективи. Ми всі працюємо для людей і особливо якщо йдеться про кіно», — каже Вікторія.
Проєкти, над якими працюють
Один з проєктів, над яким працює Сергій Сторожев, — документальний фільм про Азовсталь. Він каже, що це одна з місій команди в умовах війни. Ще одна стрічка не про війну, а про життя актора.
Вікторія Бурдукова розповіла, що має у розробці три проєкти. Один із них про війну. Його створюють для широкої аудиторії.
«Ми взяли людину з “BBC”, яка б могла розповісти про геноцид в Україні. Тобто, цей фільм — доказ геноциду. Інші два проєкти дотичні до війни».
Водночас Марина Ер Горбач створює фільм, який не розповідає про вторгнення росії. Він буде англійською мовою.
«У мене зараз немає ні емоційних сил, ні якихось інших, аби робити кіно про війну», — каже вона.
Раніше ми писали, що Ахтем Сеітаблаєв разом з командою зняв чимало оповідань та свідчень людей, які пережили окупацію в Бучі, Ірпені та Гостомелі. Наразі має у планах й зйомку фільму про Чернівці.
