0
«Шпальта» поговорила з братом та друзями засновника Мегамаршу у вишиванках Андрія Бабінського, який загинув від російського обстрілу 8 серпня. Рідні та друзі розповіли про життя військового, його особистість та поділилися власними спогадами.
Андрій Бабінський — громадський активіст із міста Сокирян Чернівецької области. Засновник «Мегаграндіозного маршу у вишиванках» – події, що зрештою стала масовим культурним рухом по всій Україні.
Андрій був співорганізатором низки культурно-мистецьких заходів в Україні, а 2013 року з перших днів протестів – активним учасником Революції гідности.
Окрім цього, Бабінський — біохімік за фахом. Він розвивав українську науку, зокрема досліджував протипухлинну дію вітаміну Е (токоферол).
З початку повномасштабного вторгнення росії Андрій Бабінський пішов служити добровольцем. Він воював у складі 97 батальйону 107-ої бригади Сил територіальної оборони. Отримав фах бойового медика, рятував життя військових на Харківському напрямку та під Бахмутом.
Андрій загинув під Запоріжжям від російського касетного обстрілу 8 серпня 2023 року.
Шпальта поговорила з братом Андрія – В’ячеславом Бабінським та трьома друзями засновника Мегамаршу. Вони розповіли про життя військового, його особистість та поділилися спогадами про нього.
«На випускному у школі Андрій один був у вишиванці»
В’ячеслав Дубець, поліцейський, брат Андрія:
В’ячеслав Дубець/Фото з архіву В. Дубця
У нас з ним суттєва різниця у віці, близько 13 років. Коли я навчався в школі, він лише народився. Андрій завжди був такою веселою дитиною, усім цікавився. Змалку постійно просився зі мною то на річку, в похід чи рибалку. Я завжди брав його з собою. Після закінчення школи, я переїхав у Київ. Звідти привозив молодшому брату різні книжки, дитячі енциклопедії, конструктори.
Андрій був дуже цікавою особистістю, він відрізнявся від інших. Дуже любив усе українське. Так навчили батьки. Тато завжди казав, що треба відстоювати незалежність, волю України. Розповідав нам про Голодомор, виселення українців, татар тощо.
Фото: Український інтерес
На своєму випускному у школі Андрій був єдиним, хто вдягнув вишиванку. Для нього це було символічно.
Створення Мегамаршу у вишиванках
Андрій Савчук, аналітик даних Громадянської мережі ОПОРА, друг Андрія Бабінського:
Ми познайомились 2012 року. Я зрозумів, що Андрій мені близьким за духом. Він завжди вражав своєю любовʼю до життя, відкривав цю любов в інших.
Фото з фейсбук-сторінки Андрія Савчука
Андрій заснував мегамарш ще 2008 року. На перший марш прийшло лише двоє людей, це був Андрій, а також його друг Максим Непийпиво. На жаль, вони двоє загинули в російсько-українській війні. Але оця річ — Мегамарш — врешті перетворилася на подію, яка збирає тисячі людей.
Юлія Капущенко, засновниця ШеФест, подруга Андрія Бабінського:
Зліва — Юлія Капущенко, зправа внизу — Андрій Бабінський
Ми познайомились з Андрієм навесні 2009 року. Я тоді прийшла на третій Мегамарш. Андрія зустріла на Бесарабці, неподалік пам’ятнику Леніна, якого вже, на щастя, немає.
На марші нас було близько 30 осіб, але ми пішли такі натхненні. Перехожі питали нас, де ми виступаємо, що це, чому ми у вишиванках. Це було якоюсь дикістю для людей. Але для мене це свідчило про те, що Андрій робить дійсно вчасну штуку, популяризуючи український національний одяг.
Він мені сподобався тим, що був щирим, безпосереднім, таким прикольним, творчим, справжнім. Ми почали товаришувати, а згодом Андрій запросив мене в організаційний комітет Мегамаршу. І ми робили це потім разом.
Влад Гаркавенко, друг Андрія Бабінського:
Влад Гаркавенко з Андрієм/Фото з фейсбуку
З Андрієм познайомились десь 2008-2009 року. Мені батьки подарували вишиванку і я почав шукати інформацію про орнаменти різних регіонів, куди її можна вдягати. У мережі натрапив на спільноту Мегамаршу. Там познайомився з організаторами, і ми домовились, що допомагатиму з організацією наступного маршу. Так і сталось, я відповідав за поширення і розповсюдження інформації про марш.
На перший погляд, Андрій був доволі дивний, не такий як всі мої друзі. Але він і його компанія, це дуже розумні і цікаві люди. Вони всі розмовляли українською, тоді це було доволі незвично.
Фото надане родиною Андрія Бабінського
Із кожним новим маршем кількість учасників подвоювалась, а то і потроювалась. Ми зрозуміли, що це хороший знак, і продовжували працювати.
Юлія Капущенко, подруга Андрія Бабінського:
Це були успішні мегамарші, приходили тисячі людей. Мегамарш проходив в різних містах, і в Криму, і на сході України. Був навіть одиничний марш в росії, і це було дуже знаково.
Фото: Facebook/Мегамарш у вишиванках. Одеса
Андрій справді був такою людиною, за якою йшов натовп. У нього була харизма, така чиста, світла енергія, і, абсолютно не було якоїсь злості. Лише до рашистів.
«Любив усе, що стосується України»
Юлія Капущенко, подруга Андрія Бабінського:
Для Андрія був важливий будь-який кіпіш, якщо це стосуватися України. Коли він чув, що це щось для розвитку культури чи мистецтва, одразу казав «Так».
Нас з ним також повʼязував проєкт ШеФест, фестиваль Тараса Шевченка. Це був мій проєкт, і він долучився допомагати. Андрій координував логістику, розв’язував питання, які ніхто не міг вирішити, і влаштовував ночі кіно на ШеФесті.
В’ячеслав Дубець, брат Андрія Бабінського:
Якщо подивитись коло спілкування Андрія, це були дуже різні люди, які раніше не мали нічого спільного. Він умів усіх так притягнути своїм патріотизмом, своїм цим українським.
Фото надане родиною Андрія Бабінського
Вони подорожували, створювали етнофестивалі в різних містах, робили збори, конкурси, квартирники.
Під час Революції Гідності він із своїми друзями теж не стояв осторонь. Тоді на Майдані Незалежности були усі активні і небайдужі студенти, молодь. Андрій з ними возив їсти для протестантів, створював проукраїнські акції. Стояв разом з усіма в натовпі, на підтримку незалежності України.
Андрій на Революції Гідності/Фото надане родиною
Возив друзів в Сокиряни та любив дарувати «памʼятні» подарунки
Влад Гаркавенко, друг Андрія Бабінського:
Мій найяскравіший спогад з Андрієм – коли він запросив мене до себе в Сокиряни. Це, мабуть, одна з найкращих відпусток в моєму житті. Ми жодного дня не байдикували: ходили в печери, жили в наметах з його родиною на Дністрі, їздили вночі плавати на яхті по Дністру. Цілу ніч не спали, а зранку обоє йшли на роботу.
Андрій Савчук, друг Андрія Бабінського:
Незалежно від заходів та проєктів, нас з Андрієм повʼязувала міцна дружба. Ми знали батьків та друзів один одного, Андрій був старостою у мене на весіллі.
Мені завжди подобалося, що він щиро намагався робити людям приємності: міг щось приготувати, знаючи гастрономічні смаки, памʼятав уподобання друзів та знав, як вразити подарунком. Не купити дорогий, а подарувати щось «памʼятне».
«Андрію постійно відмовляли у військкоматі»
В’ячеслав Дубець, брат Андрія Бабінського:
Я служу в лавах поліції Київщини. З першого дня вторгнення залишився тут, у Києві. Був в обороні Бучі, Ірпіня.
Пригадую, якось зателефонував Андрію, він розповів, що з першого дня повномасштабного вторгнення штурмував військкомат, хотів на службу. Йому відмовляли багато разів, але він продовжував туди ходити, аж поки його не записали в батальйон тероборони.
Андрій проходив навчання в різних регіонах країни. Врешті — вивчився на бойового медика. Власне, він колись хотів вступити до медінституту, адже наша мама лікарка. Тоді не вийшло, тож він став медиком хоч на війні.
Андрій Бабінський. Фото надане родиною
Спершу його відправили служити на Харківський напрямок. Потім під Бахмут, а відтак знову повернули на Харківщину.
Андрій Савчук, друг Андрія Бабінського:
Коли Андрій воював на Харківщині, постійно знаходив можливість допомагати людям. Він ходив по селу та надавав лікарську допомогу місцевим. Там тоді не те що не було належної медицини, навіть продукти не було можливості доставляти, привозили раз на тиждень трактором.
«Славік, я тебе люблю. Все, пока!».
В’ячеслав Дубець, брат Андрія:
Андрій завжди був оптимістом. Коли не запитаю: все добре, все добре!
Я казав йому постійно: «Будь обережний». А він: «Славік все нормально!» Кажу: «Каску одягай, бронежилет носи постійно, нікуди не висовуйся».
Він каже: «Так, Славік, я тебе люблю. Все, пока!».
Кажу: «Я тебе тоже, пока».
Друг Андрія служив в десантно-штурмових військах на Запорізькому напрямку. Він покликав його, і Андрій перевівся туди. Він лише тиждень там побув, і потрапив під обстріл касетними боєприпасами. Осколок потрапив Андрію у скроню. Це сталося 8 серпня.
В’ячеслав Дубець, брат Андрія:
У нашої мами невдовзі мав бути ювілей. Ми планували святкувати разом з Андрієм. Спершу хотіли, щоб він приїхав в Сокиряни, але він сумнівався що йому дадуть відпустку. Тоді ми вирішили їхати в Запоріжжя, щоб разом там зустрітися, і привітати маму.
Я вже почав шукав квитки на потяг, автобуси. Планували поїздку. Але 9 серпня мені зателефонували з військкомату. Сказали, що Андрій загинув.
Ми дуже важко це переживаємо. Мамі також дуже важко. Це дуже велика, непоправна втрата.
Прощання з Андрієм у Сокирянах/Фото Сокирянської міськради
Юлія Капущенко, подруга Андрія:
Я не хотіла в це вірити, думала що не підтвердиться. А потім мені сказали, коли буде прощання з Андрієм. Ми з родиною поїхали в Сокиряни, щоб з ним попрощатися.
Ми всі дуже любили Андрія, і продовжуємо його любити. Пройшло мало часу, і я досі не можу заспокоїтися.
∗∗∗
З Андрієм Бабінським попрощалися в рідних Сокирянах 11 серпня. А 16 серпня його пам’ять вшанували у Києві. Понад сотня учасників акції одягнули вишиванки та зібрались біля Золотих воріт – де щоразу розпочинався «Мегамарш у вишиванках», заснований Андрієм.
Прощання із Андрієм Бабінським у Києві/Фото Андрія Савчука
