0
Про буковинського художника Валентина Лассана, який створював декорації для вистав, зокрема й для Чернівецького муздрамтеатру.
Валентин Лассан – буковинський театральний художник. До його 100-річчя у червні у Чернівецькому обласному художньому музеї організували виставку. На ювілейній експозиції представили пейзажі, портрети, натюрморти та сюжетно-тематичні композиції митця.
Лассан став автором понад 200 вистав. Зокрема велику кількість із них він поставив саме у Чернівцях. Також був учасником Другої світової війни.
«Шпальта» поспілкувалася з донькою заслуженого художника Наталі Круглашовою. Вона поділилася спогадами про батькову роботу та любов до морських пейзажів Батумі, а також розповіла, як художник був учасником воєнних дій.
Окрім цього, поговорили з головною режисеркою Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської Людмилою Скрипкою про те, як їй було працювати з художником.
Про роботу в цеху сучасної сцени-майстерні, участь у Другій світовій війні, творчий шлях художника та його художні рішення у створенні композицій на сцені — у матеріалі «Шпальти».
«У дитинстві було цікаво приходити до батька в цех»
Наталі Круглашова – донька Лассана – розповіла, що театральний художник має створити все для сцени. Це костюми та предмети, що мають бути розташовані на сцені.
«Мій батько частіше за все виготовляв ескізи та макети у масштабі, аби потім усе це створити у повному розмірі у цехах театру. Він контролював процеси виготовлення усіх цих предметів та костюмів. У дитинстві мені було дуже цікаво приходити до нього в цех на роботу, де виробляли декорації. Цех був величезний, просторий, із великим вікном. Зараз це сцена-майстерня Чернівецького драмтеатру», – пригадує донька буковинського художника.
Вдома у художника половина кімнати була майстернею. Там він створював макети й ескізи для вистав. Що Лассан не робив би – любив, щоби донька йому допомагала. Розповідав їй, що важливо, аби макет мав масштаб. Якщо ж помилитися, то у реальності предмети будуть неправильного розміру.
«Мене завжди запитують: “Чому ти не малюєш, як твій батько?” Він настільки серйозно до цього ставився, що це не могло бути недосконало. Батько вважав, що має бути або дуже добре, або краще ніяк. Водночас для нього це було важкою працею, тому він не хотів такої долі для своїх дітей. Але я росла в цьому. Читала книжки про мистецтво, а не дивилася мультики», – ділиться Наталі Круглашова.
Валентин Лассан, фото з фейсбуку онука митця Андрія Круглашова
Лассан любив узяти чашку кави, сісти й придумувати нові художні рішення. Донька художника каже, що жила в цьому та не уявляла, що є батьки, які займаються чимось іншим.
«У нього не було чіткого відмежування, що вдома він батько, а на роботі – митець. Він це поєднував. Навіть куріння було творчим процесом: він дуже рано вставав, брав каву та цигарку, відчиняв вікно у своїй кімнаті і щось планував, мріяв. Мама сварилася, що він курить, а батько казав: “Я не можу інакше, мені ж треба ще працювати”».
Донька митця також розповіла, що на роботі всі працівники поважали Лассана.
Відчував, що потрібно сцені, режисерам та акторам
За словами колеги художника – Людмила Скрипки, – їй пощастило працювати з Лассаном у цеху Чернівецького муздрамтеатру.
«Коли я прийшла в театр, то була ще зовсім юною. Мені був 21 рік, тому безпосередньо багато з ним не працювала. Але впродовж декількох років брала участь у виставах, у яких Лассан був художником. Це насамперед “Земля”. Він був харизматичною, інтелектуальною та інтелігентною людиною», — пригадує Людмила Скрипка.
Також колега Лассана розповіла, що тоді Євгенія Борисівна Золотова була режисеркою театру та працювала з художником постійно. Каже, що у них був дуже цікавий тандем.
«Вона дослухалася до думки Лассана. Він часто пропонував режисерські рішення. Перш ніж виставу вже мають показати глядачу, він усе досконало переглядав та особливу увагу звертав на світло. Його ескізи костюмів – художні вироби. Їх можна було б як повноцінний художній твір повісити на стіну».
Також Скрипка розповідає, що за Лассаном відчувалася рука професіонала. Це був не просто художник, а саме театральний художник.
«У нього був інший погляд, інше сприйняття дійсности. Він відчував, що потрібно сцені, режисерам та акторам. Давав поради режисерці, до яких дослухалися. Був уважним до деталей костюмів, давав поради й сам дослуховувався до них. Він відчував театр», – пригадує Людмила Скрипка.
Ескіз Лассана до вистави «Земля»
Життя у Батумі
Свій творчий шлях Лассан розпочав ще у дитинстві. Як зауважила донька художника, він «народився художником».
«Моя бабуся – його мама – казала, що коли він був маленьким, то досить пізно навчився говорити. А коли вже навчився, то казав: “Мамо, ти така гарна. Я тебе намалюю”. Сім’я жила в Батумі, і батько завжди мріяв навчатися творчої спеціальности. Тож вступив там до художнього училища», – розповідає Наталі Круглашова.
До Батумі Валентин Лассан потрапив підлітком. Він дуже любив море, тепло та сонце. Енергія моря була дуже важлива для митця.
Коли Лассану було 18 років – почалася війна. Тоді він працював у театрі. Всіх чоловіків у місті забрали на фронт, а його – ні. Все через дистрофію, бо їжі не вистачало. Він працював один за багатьох і був дуже виснаженим.
На війні його берегли
Усе ж 1941 року Валентина взяли на фронт, він став учасником німецько-радянської війни. Служив при штабі, де його берегли.
«Розповідав, що командири та люди, які були поруч, цінували його. Каже: “Мене нікуди не посилали, старалися, аби я не потрапив у якісь небезпечні ситуації”. За весь період служби тільки один раз отримав завдання, яке насправді загрожувало його життю», – розповідає донька художника.
Лассану доручили віднести важливий пакет в інше село. На вулиці була сильна заметіль – це було взимку, – він заблукав у полі і думав, що замерзне там. Але все ж вийшов у якесь село, де його знайшли, відігріли і нагодували.
«Попри це, пакет усе одно потрібно було доставити до місця призначення. Це була небезпечна пригода. Все ж він виконав завдання».
Донька розповіла ще одну історію батька. Коли він у Німеччині потрапив до розкішного палацу, де було величезне дзеркало.
«Батько стояв і думав, яке ж воно гарне. А інший солдат, який стояв поруч, розбив дзеркало автоматом. Тоді Лассан запитав, нащо той це зробив. На що почув у відповідь: “Мнє фанєрку нада – чємаданчік сдєлать”. Художника дивувало, якою ж байдужою до краси людиною треба бути».
Розвиток творчої кар’єри опісля війни
Після війни Лассан потрапив на короткий час до Львова, де працював у театрі опери та балету. Згодом разом із мамою і вітчимом-художником переїхали до Чернівців.
Спочатку працював у театрі, а відтак зі своєю дружиною переїхали в Красноярськ. Там народилася Наталі Круглашова – їхня донька.
«Декілька років батько працював у Красноярську художником, але його дуже просили повернутися в Чернівці. Надсилали листи і телеграми. Навіть обіцяли квартиру. Він повернувся і спершу працював художником, а потім багато років – головним художником театру. Часто оформлював звітні концерти в Києві. Він дуже пишався художнім рішенням на сцені, скажімо: вінок зі стрічками, бо він мав класний вигляд. Іноді в нього крали ідеї – впізнавав це з телевізора».
Хорошою роботою Лассан вважав декорації та костюми до спектаклю «Земля», макети якого зараз є у музеї Кобилянської. Насправді, як каже Наталі Круглашова, її батько не вважав, що розкрив свій талант цілком.
«Він був до себе дуже критичним. Іноді дивився на ту картину, яка вже висіла на стіні, і міг сказати: “Так, я не поганий художник”. Але все одно вважав, що він має робити ще краще».
Як каже донька Лассана, найкраще батька описує його автопортрет. Він там передав свій характер.
«Попри те, що у нього всюди був порядок, батько дуже запальний і емоційний. Він міг би бути непоганим актором. Його завжди просили взяти якусь роль собі та спробувати себе в акторстві. Але він не міг запам’ятовувати багато тексту. Казав, що ті великі кавалки тексту в його голові не тримаються. Натомість часто пропонував якісь режисерські рішення свого бачення», – резюмує Наталі Круглашова.
Ескіз за повістю О.Кобилянської “У неділю рано зілля копала” Фото: Чернівецький обласний художній музей
Ескіз за повістю О.Кобилянської “Земля” Фото: Чернівецький обласний художній музей
Ескіз за повістю О.Кобилянської “Земля” Фото: Чернівецький обласний художній музей
Інтерв’ю підготувала студентка кафедри журналістики Юлія Яськова
Фото Ігоря Константинюка
