Інтерв'ю

«Військовий – апріорі герой, але він теж може чинити домашнє насильство», – юристка Таїса Рубаняк 

Про роботу Департаменту захисту прав жінок, коло насилля між потерпілою і кривдником та відповідальність за скоєне.

«Коли інші мої подруги гралися ляльками – я зачинялася в кімнаті та уявляла себе видатною адвокатесою, яка захищає права жінок. Тоді, тринадцятирічною, я ще не усвідомлювала, з якими проблемами й дискримінацією вони зіштовхуються», – пригадує Таїса Рубаняк, юристка, правозахисниця та сертифікована тренерка від Ради Європи у протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству. 

Уже третій тиждень вона очолює Департамент захисту прав жінок у чернівецькому Місті добра. Тут потерпілим надають комплексну допомогу психологів, юристів та медиків. Таїса вчить створювати острівок безпеки та довіри для жінок, які часто втікають від кривдника навіть без документів. А найбільшою проблемою вважає те, що багато з них не вміють розпізнати злочин і живуть у колі насилля роками.

Ми поговорили з Таїсою Рубаняк про ставлення до військових, які вчиняють домашнє насильство, «медовий місяць» між потерпілою і кривдником, зневіру у фаховій допомозі, дітей, які наслідують моделі поведінки батьків, а також види відповідальности за скоєне. 

Історія Таїси почалася 5 років тому. На одному з тренінгів із гендерної дискримінації вона ознайомилася з темою домашнього насильства. Це зачепило. Так, почала аналізувати, чи справді в Україні є проблема з гендерною рівністю та захистом прав жінок. 

Деякий час вона працювала фахівчинею безоплатної правової допомоги у Чортківському місцевому центрі. А пізніше стала членкинею Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», де пишуть практичні рекомендації, проводять огляд рішень ЄСПЛ та національного законодавства.

Про ставлення до військових, які чинять домашнє насильство 

З початку повномасштабного вторгнення динаміка домашнього насильства впала. Так сталося тому, що багато людей мігрувало, а чоловіки пішли на фронт. І перших пів року справді було видно спад звернень і повідомлень. Але якщо аналізувати від пів року після початку повномасштабного вторгнення і по сьогодні – то динаміка не зменшилася. Крім того, люди, які потерпають від домашнього насилля, почали частіше повідомляти про це. Немає вже такої приватности щодо цієї теми, а все ж таки жінки чи інші особи, які потерпають від домашнього насилля, знаходять у собі сміливість розповідати про це. 

Зараз у людей складається суспільна думка, що чоловік, який повертається з фронту, викликає почуття поваги та розуміння. Наразі військовослужбовець для суспільства апріорі герой, але він теж може вчиняти домашнє насильство. І в моїй практиці вже був такий випадок, коли чоловік повертався у відпустку з фронту й виявляв агресію. А якщо він і в мирний час робив це, то після отриманої травми такі явища можуть ускладнюватися. Адже це дисонанс: з одного боку, він герой, який захищає та дає відчуття безпеки, а з іншого боку – кривдник, який вчиняє домашнє насильство. Це надзвичайно важко сприймати й суспільству, і юридичній спільноті. Адже, незважаючи на його героїзм, він повинен понести покарання. Коли буде перемога і військові повернуться додому – думаю, нас чекає дуже багато роботи й сумна картина.  

«Я викликала поліцію, а вони прийшли та розвели руками»

За п’ять років моєї безпосередньої практичної роботи ставлення до потерпілих змінилося, зокрема і в юридичної спільноти, судів, поліції… Суспільство теж змінилося завдяки публічній роботі, правопросвіті, та тому, що ми говоримо про насилля не за зачиненими дверима. 

У моїй практиці є випадки, коли колежанки чи сусідки доносили інформацію потерпілим та приводили їх до спеціалістів. Це надзвичайно важливо, коли жінку, яка постраждала від домашнього насильства, можуть підтримати, певним чином зрозуміти та допомогти їй. 

Водночас побутує думка, що якщо хтось роками терпить насилля, то цій людині так добре і їй це подобається, бо якби ні – вона щось робила б. Але тут існує багато факторів. Наприклад, кривдник погрожує відібрати дітей, а вона – мама, яка хоче бути поруч та має великий зв’язок із ними. Або ж фінансова залежність – жінка не має куди йти, не має підтримки: «Нехай він мене б’є, але діти нагодовані». Може бути й психологічна залежність, яка тягнеться з дитинства: коли дівчинка виростала в сім’ї, де насилля було нормою, де батько ображав маму, і вона була тільки для того, щоб зготувати та щось подати. У дитини формується установка, що це нормально, мовляв: «Моя мама ж прожила з татом понині, і я повинна так жити». Тобто, вони закладають ці цінності й, мабуть, стають емоційно залежні від таких стосунків. 

Ще один важливий фактор – зневіра у фаховій допомозі. Наше суспільство не вірить в ефективність захисту. Дуже часто у моїй практиці жінки приходять і кажуть: «Я викликала поліцію, а вони прийшли та розвели руками». Чоловік після цього може бути ще агресивнішим.

«Насилля не вибирає віку та соціального статусу»

Під час індивідуальної зустрічі з жінками ми намагаємося надати не тільки юридичну допомогу, а й доносимо те, що вони не розірвуть це коло насилля, поки чітко не усвідомлять, що це матиме наслідок у житті дітей. Хлопчик із великою ймовірністю буде кривдником за моделлю батька, а дівчинка – залежною від цих стосунків, бо бачила, що так живе її мама. 

Водночас від домашнього насильства потерпають не тільки соціально незахищені жінки, а й успішні та самодостатні. Тільки тут є нюанс: останні соромляться про це повідомляти. Чому? Вони займають керівні посади або ж є великими підприємицями й не можуть про це сказати – засудять колеги або зміниться ставлення підлеглих. Але насильство не вибирає віку та соціального статусу.

Тут потрібна фахова і комплексна допомога. Жінкам важливі почуття підтримки й безпеки. Правнича спільнота думає, що їхня робота полягає в тому, щоб розлучити, поділити майно та притягнути до відповідальности. Я вчу спеціалістів, зокрема і юристів, надавати потерпілим острівок безпеки та довіри. Тоді комунікація і допомога будуть ефективними. 

Конфіденційні інтерв’ю та індивідуальний план роботи: про Департамент захисту прав жінок

Ви можете уявити людину, в якої все життя складалося у певній квартирі? Там були бійки, кров і плач. Але були й прекрасні моменти, народжувалися й росли діти… Було її життя. І в один момент вона звідти вирвалася й приїхала у зовсім нове місце. Без нічого. Хіба з невеликою валізкою та пакетом документів, який вдалося скласти. А буває, що жінки не встигають забрати елементарно паспорт і свідоцтво про народження дитини. Тут, у Місті добра, є певний порядок і правила, купа людей… це величезний стрес. 

Наша робота має такий вигляд: жінці, яка потрапляє до нас, даємо час адаптуватися та перепочити від дороги, отримати свою кімнату, влаштувати діток, ознайомитися з графіком та правилами перебування. На другий-третій день вона приходить до Департаменту захисту прав жінок, і ми проводимо конфіденційне інтерв’ю. Жінка розповідає те, про що готова говорити. Не хочемо навантажувати її запитаннями й щоб вона вивертала душу. Незнайомцям це зробити складно. Після цього вона йде на індивідуальну зустріч із психологом та на огляд у наших лікарів. Наступний крок – інтерв’ю щодо вподобань, навичок та професійного розвитку. У результаті наш департамент складає інформаційні довідки від кожного фахівця, який працював із жінкою. Так, ми складаємо індивідуальний план і продовжуємо роботу: хтось хоче працювати з юридичними питаннями, а хтось – покращити психоемоційний стан. Комусь потрібно три місяці, а комусь – рік. Усе індивідуально.

«Медовий місяць» між кривдником та потерпілою

Жінки, які перебувають у токсичних стосунках, мають нестабільний емоційний фон. Ніби сьогодні, поки зла на кривдника та відходить від тих побоїв та приниження, вона готова на все: «посадити», притягти до відповідальности, розлучитися, обдерти його до нитки, забрати всі кошти й поділити майно. А коли кривдник починає писати жінці про те, як він її кохає, як йому без неї погано, наскільки сумує за дітьми й що він уже так не буде – вона починає сумніватися. Це історія про коло насильства – коли у стосунках між кривдником і потерпілою починається «медовий місяць». І вона це знає, бо це вже не перше коло, яке повторилося. Але нічого не може зробити, бо це, певно, емоції, з якими складно справитися самотужки. Тому коли жінки не мають фахової допомоги – випадки насильства стають дедалі агресивнішими. 

Ми даємо жінці право побути слабкою, посумніватися… бо це нормально. Вона повинна ці емоції пережити та обміркувати. Зі свого боку, ми надаємо повторні консультації. Наприклад, жінка може отримати терміновий захист від насильника – обмежувальний припис. Його виносять у судовому порядку впродовж 72 годин із моменту звернення, де передбачені певні заборони кривдника стосовно потерпілої особи. Це може бути заборона наближатися, телефонувати, листуватися, шукати – низка обмежень, яка дає гарантію безпеки для потерпілої. За порушення припису кривднику загрожує кримінальна відповідальність. Ми не змушуємо до цього, бо дуже важливо для будь-яких організацій, які надають допомогу, не нашкодити. Це головне правило. 

Як розпізнати ознаки майбутнього насилля

З мого досвіду як фахівчині все починається з надмірних ревнощів, зауважень щодо одягу та заборон. Також це може бути агресія, коли дівчина чи жінка не відповідає на телефонні дзвінки або вийшла з дому і не відповіла вчасно. Також може бути контроль фінансів, коли жінка витратила «забагато». Але тут важлива річ: є чоловіки, які справді люблять знати рахунки та причину витраченої суми. Інша справа – коли це питають із натиском і влаштовують допит. Насилля не починається з побиття, вибитих зубів та поламаних ребер, а з дрібниць. Наприклад, він штовхнув чи почав емоційно тиснути, а жінки думають, що це такий період у стосунках. 

Незважаючи на необмежений доступ до інформації та роботу правозахисних організацій, потерпілі часто не вміють розпізнати домашнє насильство. Наприклад, економічне та сексуальне перебуває у тіні – щодо них найменше звернень. Тому виклик нашого департаменту – донести жінкам, що з ними відбувається. Ми хочемо покращувати роботу правоохоронних органів та юридичної спільноти з надання послуг потерпілим. Потрібно доносити суспільству, що це таке, як розпізнати, як реагувати та захистити себе хоча б до того, як приїде поліція.

Наприклад, якщо є можливість – варто закритися в іншій безпечній кімнаті. Або ж піти до сусідки чи вийти у двір, де є люди. Намагатися не залишатися з кривдником за зачиненими дверима, бо це завершується дуже плачевно. Також варто зателефонувати комусь, хто може перебувати на зв’язку та чути, що відбувається. Це обмежує кривдника, бо він розуміє, що нехай це віртуально, але ви не самі. 

Про роботу правоохоронців та відповідальність за насильство 

Від правоохоронних органів дуже багато залежить – вони як швидка допомога. Від них залежить вибудова захисту – від складання протоколу, інформації про дітей, згадки, що жінка потерпала не тільки від фізичного, а й економічного насильства… Вони також мають повноваження винести терміновий припис, якщо є ризик повторення злочину, та повідомити жінці, що робити далі, де є притулки та яку правову чи психологічну допомогу вона може отримати. 

Станом на сьогодні за домашнє насильство передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність. Адміністративна за першим фактом скоєного злочину становить від 170 до 340 гривень – смішно сказати. Якщо вдруге – від 340 до 680 гривень. Якщо три й більше – кримінальна відповідальність. Це, наприклад, виправні роботи чи обмеження волі. Чи дієво це? Як на мене, ні. Буває таке, що жінка з грошей, які отримує на дитину, ще й виплачує штраф. 

Як отримати допомогу департаменту

До нас можна зателефонувати за номером: +380957681169. Або ж написати у вайбері, телеграмі чи на електронну адресу: [email protected].

Звертатися можуть не тільки чернівчанки, а й жінки з інших регіонів, яким потрібен такий захист. Якщо вони не мають можливости чи бажання бути в Місті добра – ми будемо допомагати дистанційно чи шукати фахівця безпосередньо за місцем проживання. 

Фото Ігоря Константинюка

Коментарі