0
Про викладання математики в Польщі й Україні, самотніх жінок у науці та повагу до студентів.
«Для мене математику можна порівняти з археологічними розкопками: наприклад, археолог їде до Єгипту, але не знає, чи щось там розкопає», – ділиться думками Олена Карлова, професорка кафедри математичного аналізу в Чернівецькому національному університеті.
Нещодавно Олена отримала премію «The Andrew Bruckner Award» за внесок у галузь математичного аналізу. Таку нагороду можна вручати лише раз, якщо науковець упродовж певного часу публікує якісні дослідження.
Професорка каже, що любить математику як науку, де потрібно шукати відповіді на нерозгадані питання. Хоча за освітою вона програмістка і до третього курсу була переконана, що працюватиме в IT.
Окрім заняття академічною діяльністю, Олена ще виховує 13-річного сина. А у вільний час займається спортом – бігом, плаванням та їздить на велосипеді. Це ті види спорту, які вона «носить» із собою:
«Якщо я кудись їду — наприклад, викладати у Польщу, – беру із собою кросівки, а на зворотному шляху складаю в них сувеніри».
Про роботу на дві країни, математичну травму, яку завдають викладачі, та соціальні ролі в науці – читайте в інтерв’ю.
«Тут потрібно мати іншу нервову систему»
У математиків є задача, яку ви хочете розв’язати, але не знаєте напевне, чи зможете. Вона може виявитися дуже складною. Тому тут потрібно мати іншу нервову систему, бо не всі це можуть робити.
Ця наука приваблювала мене саме як вид діяльности. Її можна порівняти з археологічними розкопками. Наприклад, археолог їде до Єгипту, але не знає, чи розкопає щось. Він може рік так видобувати й нічого не знайти, а потім приїхати на інше місце і відкопати там щось. А коли це вдається – він отримує задоволення. Я, наприклад, як математикиня з досвідом, знаю, що краще відкопати тут, бо ґрунт кращий. А коли молодий – ти ж взагалі не знаєш, як це робити. І саме цей детективний елемент мене і зачарував.
Про різницю викладання у Польщі та Україні
Я працюю у двох університетах – тиждень на кафедрі математичного аналізу ЧНУ й тиждень – в Університеті імені Яна Кохановського в Кельцях.
Математичний аналіз – класична стара галузь математики, коріння якої походить із XVIII століття. Її викладають для комп’ютерних та різних програмістських спеціальностей. А в Польщі я викладаю все, що мені дають. Там вважають, що викладач повинен уміти все. У Кельцях не дуже багато спеціалістів, але треба забезпечити великий обсяг курсів. Водночас у Польщі дуже добре працюють за «Erasmus» (програма обмінів студентів, викладачів та науковців – авт.). Якщо, наприклад, приїжджає група, де 10 поляків та один японець, то вони будуть слухати всі курси англійською.
У ЧНУ низька зарплата. Ба більше — ми навіть купували генератори для онлайн-викладання своїм коштом! А я люблю подорожувати, гарно одягатися, повинна підтримувати сім’ю…
У Польщі ж зарплата відрізняється істотно: ти можеш працювати й у селі, й у Варшаві, а за законом отримувати такі ж гроші. Для порівняння, там я отримую втричі більше коштів. Тож якщо хочеш працювати науковцем в Україні – потрібно шукати ще одну роботу.
Чому науковцям важливо подорожувати
2016 року я отримала премію «Найкращий молодий математик України», яку присуджує Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Ця спілка займається підтримкою українських науковців у різних галузях. Один переможець на той час отримував шість тисяч доларів. Тоді я поїхала до Німеччини на конгрес.
Загалом вважаю, що науковцю дуже важливо подорожувати, бачити світ та своїх однодумців. В Україні є хороші вчені, є й не дуже, але у світі все більш демократичне та розвинене.
Коли витратила премію, то зрозуміла, що без грошей важко подорожувати. Наш університет поки що не видає грантів, Міністерство освіти теж дуже обмежене, тому довелося шукати другу роботу. У Польщі заробити легше. Звісно, мені було б краще їхати до Румунії, бо це ближче до Чернівців. Але за нашою тематикою, на жаль, немає спільних дослідників — там вони займаються трохи іншим.
Багато математиків-поляків працюють у Німеччині через вищу зарплату. Тому в самій Польщі з’явилося дуже багато вакансій, і чимало наших спеціалістів працюють там. Але якщо в нас відносно легко влаштуватися до університету – у них складніше, бо ти повинен відповідати конкретним вимогам.
На початку війни я замислювалася про переїзд, але психологічно поки що не готова. Почекаю, доки підросте син. Можливо, він обере навчання в Польщі, на що я його агітую.
Про математичну травму та повагу до студентів
Бути вчителем — означає ставитися до дитини так само, як до себе. Як до рівного, з повагою. Ніколи не сварю дітей, не принижую їх і не буду їх тролити, якщо вони чогось не знають. Хіба буду це робити, якщо вони не вивчили те, що я від них вимагаю упродовж, скажімо, 10 років. Якщо ж бачу, що дитина не є математиком – ніколи в житті не дозволю студентам у групі чи учням у класі над нею сміятися або якимось чином принижувати її через нерозуміння предмета. Всі люди різні – хтось уміє малювати, хтось – рахувати.
Але насправді базової математики можна навчити будь-кого. Людина може мислити різними образами, але вміє думати й аналітично. Я в це вірю та глибоко переконана. Вірю, що немає людей-«гуманітаріїв», які кажуть, що їм це не дано. Всім усе дано. Просто дехто сприймає образи абстрактно, трохи швидше або дуже швидко, а дехто − пізніше. І нічого страшного в цьому немає.
Викладач у школі повинен учити всіх за програмою. І якщо в дитини з’являється математична травма – на це може бути декілька причин. До прикладу, вона потрапила в клас із сильнішими учнями, ніж сама. Тоді вчитель не звертає на неї абсолютно ніякої уваги та стверджує, що їй не дано. Але потрібно бути демократичним і виважено та з повагою ставитися до кожної дитини. Особливо якщо вона хоче навчитися. Звісно, є й інші діти, невиховані. Насправді я їх нічого не навчу, тому що спочатку ними повинні зайнятися батьки.
Коли я прийшла до університету і сказала, що хочу займатися математикою, то наштовхнулася на супротив від групи викладачів. Я не суперздібна людина, нешвидко схоплювала та не володіла абстрактним мисленням. Але мені подобається ця робота як сам процес і те, що ти отримуєш наприкінці. Наукове відкриття приносить радість.
Проте під час студентських років я не робила значних відкриттів. Тому, коли вступала на аспірантуру, чула: «А, ну ясно. Ти нічого не можеш, нічого не вмієш. От, на тобі задачу — розв’яжи». Вдаватися почало на другому році аспірантури, коли розв’язала хорошу задачу. Тоді мене почали серйозніше сприймати.
Де потрібні спеціалісти з математики й проблема ШІ та освіти
На першому курсі я пояснюю студентам, що ми не можемо уявити за них майбутню роботу. Кожна галузь потребує конкретних знань. Потім вони стануть дорослими й виберуть те, що їм потрібно.
Зараз необхідні спеціалісти з математики в аналізі даних, економіці, ІТ, де на високому рівні потрібні лінійна алгебра, аналітична геометрія та матричні перетворення.
Звісно, багато чого замінює штучний інтелект. Великі кропіткі обчислення зараз не потрібні. Але серйозна проблема полягає у використанні ШІ та академічної доброчесности. В освіті до цього треба ставитися дуже обережно: щоб люди засвоювали знання, складали іспити та, зрештою, отримували дипломи за старим зразком.
Говорити про ШІ трохи страшно в плані війни та зброї: коли почнуть створювати солдатів у необмеженій кількості. Водночас, як на мене, ШІ – це хороший замінник людини в тих професіях, які потребують витримки. Наприклад, помічник хірурга, який подає інструменти та стоїть на ногах десятки години. Адже це може робити будь-який робот за відповідною командою. Або, наприклад, можна замінити водіїв тролейбусів чи трамваїв, які їздять чітко визначеною траєкторією.
«Найкращі науковиці у математиці – самотні»
Великим чинником гендерного розподілу в науці є соціальні ролі. У точних науках завжди буде менше жінок – це очевидно. У тих галузях, де історично превалюють чоловіки, все так і залишиться. До ЧНУ на комп’ютерні науки вступало 60% дівчат. Але потім хлопці переважно залишилися розвиватися, а дівчата пішли у декрет. Жінка багато часу витрачає на сім’ю. Ти не можеш кинути дитину і не зварити їй нічого їсти, поки вона не може сама себе обслуговувати.
Найкращі науковиці у математиці – самотні. 90% із них не мають чоловіка та сім’ї. У декого це свідомий вибір, в інших – так склалося. До прикладу, жінка обирає науку чи літакобудування і досягає успіху. А потім хоче створити сім’ю у 40 та жалкує про свій вибір… Водночас я не бачу великої різниці між чоловічим і жіночим розумом.
Останні 10 років популярні нагороди для жінок. Коли починають давати більше премій за гендерною ознакою – це абсолютно некорисно і погано. Організовувати окремі призи для нас не потрібно.
Якщо простежити мою наукову активність, то є пробіли, пов’язані із сімейними обставинами. Але коли ти зменшуєш активність, то потім починаєш працювати ще краще. Планування дня – те, що мене врятувало. Інакше нічого не досягнеш. Я розписую свій день похвилинно, з люфтом у дві години для непередбачуваних обставин. У мене немає жодного дня, коли я чітко виконую план, але хоча б не забуваю, що сьогодні потрібно зробити.
Про «Математичну майстерню» та віддачу студентів
Я докладаю багато зусиль для популяризації математики серед учнів та студентів, стараюся, щоб про чернівецьких науковців теж знали та чули. Однією з таких ініціатив стала «Математична майстерня» – науково-творче об’єднання, яке я заснувала 2017 року. Туди входять як викладачі, так і пенсіонери, які люблять математику та читають лекції для школярів. Ми подаємо матеріал простою мовою, яка зрозуміла учням.
У якийсь момент емпіричним шляхом я зрозуміла: якщо не буду віддавати свої знання комусь, а лише накопичуватиму, – це не принесе задоволення. Мені хочеться ділитися з іншими, тому я влаштувала ці науково-популярні заходи. Коли трапляються хороші студенти, від яких відчуваєш віддачу, – це дуже мотивує.
Фото Ігоря Константинюка
