0
Шпальта завітала до херсонської лікарні, яка розташована за 800 метрів від Дніпра. З лівого берега її безперестанку обстрілюють окупанти, та вона досі надає всі необхідні послуги херсонцям.
Лікар із Чернівців, який працює там з 2020 року, розповів «Шпальті» про те, як функціонувала медустанова в окупації, як росіяни били та змушували лікарів працювати на російську владу та як медсестри закопали останній український стяг.
Ми побували в Херсоні минулого тижня, через шість днів після підриву Каховської ГЕС. Приїхали сюди з волонтерами, які привезли воду з Чернівців, та завітали до єдиної лікарні в Херсоні, яка не перереєструвалася на росію під час окупації.
Тут ми зустрілися з паном Миколою — одним із лікарів цього закладу. Його ім’я та деталі ми змінили задля безпеки героя. Сам пан Микола з Чернівців. Він дванадцять років працював хірургом у ЛШМД на Фастівській.
Лікар розповів Шпальті про побиття медиків окупантами, звинувачення у створенні біолабораторій та те, як медсестри лікарні закопали останній український стяг, щоб його не знищили окупанти.
∗∗∗
На подвір’ї лікарні людно. Туди й сюди бігають медсестри та лікарі. Метушаться волонтери, військові. Це — єдина лікарня, яка надає всю медичну допомогу херсонцям. Тут працюють усі відділення, незважаючи на те, що більшість корпусів була пошкоджена внаслідок обстрілів.
Попри метушню, лікар Микола радо зустрічає волонтерів. Він розповідає, що зараз постійно приймає допомогу. У лікарні готуються до того, що може не бути води, адже тут є власна свердловина, в яку може просочитися брудна вода з підтоплень.
«Ми переходимо на свою воду. Є вже її 60 тонн, дезінфекційні таблетки. Ми — єдина лікарня, яка зараз надає всю допомогу повністю, нам закриватися не можна».
Микола показує рукою на будівлю одного з відділень. На ній чітко видні сліди від прильоту: уламки приміщення лежать на даху, а стіна від ударної хвилі покрилася заглибинами.
«Це зараз прилетіло, — показує лікар. — У мене всі відділення лікарні пошкоджені. Нема такого, в яке не прилітало. Було, під час одного обстрілу в січні, коли одна ракета прилетіла в лікарню, а інша перелетіла і потрапила в сусідній будинок. Вбила там жінку».
Микола просить нас не стояти скупченням на місці і швиденько веде далі — до фур із гуманітаркою.
«Коли стоїть більш як 5 людей, їх може побачити ворожий дрон. Тут до річки 800 метрів. Дрон тільки підлітає, бачить і одразу кидає гранату».
Довідка: після деокупації Херсона у листопаді 2022 року росіяни відійшли на лівий берег Дніпра. Звідти вони майже щоденно обстрілюють місто.
Разом із лікарем допомагає розвантажувати гуманітарку та ліки завідувачка аптеки Марина (ім’я героїні змінено). Вона розповідає, що під час окупації всі херсонці намагалися не висувати голову та жити якомога тихіше.
«Мовчали. Ніде ніяких коментарів не писали, всі соцмережі повидаляли. Так і жили. Зайвого слова через телефон не говорили».
Марина каже, що вирішила залишитися в Херсоні, тому що «на тому боці», в окупації, зараз батьки чоловіка. А також, як і більшість місцевих, вона не хотіла залишати дім. Про ситуацію в лікарні жінка говорити не може, однак зазначає, що травмованих внаслідок обстрілів привозять багато.
«До лікарні постійно привозять людей із травмами внаслідок обстрілів. Але ми про це не розмовляємо і не афішуємо це».
∗∗∗
Микола переїхав до Херсона 2020 року. До того він 12 років працював хірургом у лікарні швидкої медичної допомоги на Фастівській у Чернівцях. Через те, що лікар має посаду в органах місцевого самоврядування та закладах охорони здоров’я, йому доводилося переховуватися від російської влади під час окупації Херсона.
«Росіяни нікого не стратили з наших лікарів. Але в нас багато кого забирали й катували. Сильно били, примушували перереєструватися та працювати на окупаційну владу».
Лікар розповідає, що 10 березня 2022 року, за три тижні після початку окупації, вперше за часів незалежної України він на території лікарні розписав двох молодих лікарів.
«Вони подали заяву на шлюб ще до війни, і прийшли до мене просити їх розписати. Адже під час війни розписувати мають право працівник закладу охорони здоров’я або командир частини. Я їх розписував, а навколо лікарні стояли орки».
Микола показує нам свій кабінет, у який він заходить чи не вперше з початку окупації. Зараз працює в іншому місці, адже тут довго залишатися небезпечно. Під час окупації його зайняли росіяни.
«Вирахували мене випадково. Я приїжджав на роботу о 10:00 або взагалі не приходив. Одного разу я зібрав усіх завідувачів, і хтось мене здав, що я приїхав… Виходжу з кабінету — а там уже солдати з автоматами. Почали розпитувати, казати: “ми усе за вас знаємо”.
«Отут я сидів. Навпроти сидів Костюкевич. Два фсбевці, двоє рускіх з автоматами і ще в коридорі двоє. Каже: “Ми все допоможемо, ми маємо вже план лікарні на листопад”. Я кажу: “Ви думаєте, що так надовго тут затримаєтеся?”. Костюкевич повернувся і каже: “Я би на вашем мєстє так би нє шутіл. Ви ілі саглашаєтєсь сотруднічать, ілі 18 лєт тюрьми».
Довідка: Ігор Костюкевич — депутат «єдиної росії». Під час окупації Херсонщини займався мародерством, розповсюджував пропаганду та вербував колаборантів.
Костюкевич заявив лікареві, що за російським законодавством він може легко сісти у в’язницю, адже порушив три статті російського кримінального кодексу. Перше — голосував проти подачі води в Крим. Друге — налаштовував колектив лікарні проти «русского міра». Третє — лікар «створив біолабораторію».
Окупанти дали час подумати до ранку. Тоді Микола вирішив виїхати. Його везли на броньованій швидкій як інфарктного хворого. Відтоді він працював дистанційно у Києві.
«Після деокупації я заїхав у Херсон одним із перших, ще на танках».
Лікар показує нам синьо-жовтий прапор, який висить у його кабінеті. Він має особливу історію, адже це останній прапор у лікарні, який не знищили росіяни.
«У нас було чотири прапори. Вони висіли над різними корпусами лікарні. Три з них орки забрали та знищили. Цей стяг провисів найдовше — 6 місяців із початку окупації. Окупанти його просто зірвали та кинули на землю. Тоді ж медсестри вибігли, забрали його і закопали. Оце зараз лиш повернули».
Херсонці в черзі за гуманітарною допомогою
Фото Максима Козменка
