0
Чернівецький музично-драматичний театр уперше показав глядачам п’єсу Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Актор та акторки, що виконували головні ролі, розповіли про перевтілення, ставлення молоді до театру, сучасне трактування старих творів і чи є місце російській драматургії в українському театрі.
Зліва направо Мар’яна Тимчишин, Андрій Репецький і Ярослава Свідерська
Андрій Репецький, Мар’яна Тимчишин і Ярослава Свідерська – головні актори трагедії «Ромео і Джульєтта». Прем’єра вистави відбулася 19, 20 і 21 травня.
Шпальта розпитала в акторок, як це – грати тринадцятирічну дівчинку Джульєтту так, аби глядач повірив. Андрій розповів, чому Чернівецький муздрамтеатр для нього найкращий.
Також вони поділилися своїм баченням майбутнього театру, враженнями від перекладу п’єси Юрієм Андруховичем і роздумами про те, чому важливо, аби кожен і кожна змогли знайти себе в історії, яку бачать на сцені.
«Шекспіра складно і грати, і ставити»
Виконавець ролі Ромео Андрій Репецький ділиться, що найскладнішим у підготовці до вистави було знайти персонажа. Актор каже, що доводилося ставити себе у незручні ситуації, аби якісно зіграти роль.
Ярослава Свідерська, одна з двох виконавиць ролі Джульєтти, вважає, що шекспірівські трагедії є складними у виконанні.
«Шекспіра важко і грати, і ставити. Там найбільший спектр почуттів. У його творах немає напівтонів чи посередніх відчуттів. Це або величезна радість до екстазу, або величезне горе. Передати, відчути, проникнути у почуття, які переживають герої п’єси, – це, як на мене, найскладніше», – наголошує Ярослава.
Інша виконавиця ролі Джульєтти — Мар’яна Тимчишин — каже, що завжди мріяла зіграти цю героїню. Акторка розповідає, що кожну секунду своєї гри на сцені відчувала переживання Джульєтти.
«Я живу цією роллю. І щоразу, коли Яся грає на сцені, а я сиджу в залі, то проживаю все. У мене сльози, просто якась Хірошіма всередині. Я вдячна Людмилі Іванівні (режисерці-постановниці п’єси Людмилі Скрипці – авт.) за те, що вона не робила Джульєтту класичною — такою ліричною. Адже всі її так грають», – резюмує Мар’яна.
«У Чернівецькому муздрамтеатрі мені найкраще»
Андрій Репецький зазначає, що не мав на меті працювати саме в Чернівецькому муздрамтеатрі. Проте під час навчання у Тернополі дізнався, що нашому театру потрібні нові актори. Тоді Андрій ще не знав про свою майбутню роль Ромео.
«Я чув, що будуть ставити цю п’єсу. Думав, може, дадуть якусь роль у “Ромео і Джульєтті”. Мамі розповім, що граю. А на першій читці мені сказали: “Так, усе, ти – Ромео”. Спершу я думав, що це пік блаженства. Але потім виявилося, що дуже важка роль», – пригадує Андрій.
Актор каже, що раніше вже працював у театрах. Проте у Чернівецькому муздрамтеатрі акторові подобається найбільше. Колектив дуже дружній, веде далі Андрій, ніхто навіть не намагається якось образити.
«Коли зрозумілий текст і показані сучасні речі — вистава більше торкає»
У Чернівецькому муздрамтеатрі для постановки п’єси «Ромео і Джульєтта» вирішили використати текст трагедії у перекладі українського поета Юрія Андруховича.
Ярослава Свідерська вважає, що Андрухович найбільш точно переклав «Ромео і Джульєтту». Акторка зазначає, що в оригінальному тексті, який Вільям Шекспір написав староанглійською мовою, є багато жартів. А деякі сцени описані не так трагічно, як звикли їх трактувати.
«Зустріч Ромео і Джульєтти насправді не була аж такою ліричною та “солодкою”, що можна вмерти від цукрового діабету. А переклад Юрія Андруховича близький до Шекспіра. Крім цього, він сучасний, зрозуміліший нам, що дуже важливо. Коли зрозумілий текст і показані сучасні речі, то вистава більше торкає», – каже акторка.
Ярослава розповідає, що після другої прем’єрної вистави до акторів підійшла глядачка. Вона сказала, що в історії Ромео і Джульєтти впізнала свій шлюб із чоловіком. Проти їхнього одруження теж свого часу виступало суспільство.
На думку акторки, важливо, аби кожен і кожна зуміли знайти себе у цій історії.
Мар’яна Тимчишин каже, що шекспірівські твори – це класика.
«Є багато адаптацій Шекспіра. Інші письменники писали історії, схожі на шекспірівські. І це вічне. Мені здається, що у житті все циклічне. Нічого нового немає – все вже колись було. Просто треба вміти цим користуватися – оце найбільша майстерність», – наголошує Мар’яна.
Ярослава Свідерська додає, що Шекспір теж, власне, позичив сюжет. Акторка підмітила, що є твори античних часів, де закохана пара не може бути разом, бо їхні батьки ворогують.
Чому Ромео один, а Джульєтти дві
Виконавиці ролі Джульєтти кажуть, що це нормальна практика, коли у виставі є два акторські склади.
Мар’яна Тимчишин зазначає, що це не тому, що хтось кращий, а хтось гірший.
Андрій Репецький зауважує, що спершу мало бути також два Ромео. Але так склалося, що залишився один.
Про вживання у роль і «дорослих дітей»
«Мені часто не дають мій вік. Я не знаю, яким здаюся іншим. У мене не такі жіночі форми. Інколи замислююся – можливо, й справді на вигляд як “шмаркачка”. А нам дали завдання, що Джульєтта повинна подорослішати до другої дії. Мені це було доволі важко», – розповіла про свій досвід вживання у роль Мар’яна.
На думку Ярослави Свідерської, питання у тому, як прийти до того, щоб не зіграти таку собі «дєвочку». Акторка каже, часто буває так, що дорослі актори починають грати дітей, і це має дурний вигляд.
«Потрібно бути щирим. У мене по сусідству живе дванадцятирічна дівчинка. Так ось, я ходила і просто спостерігала за нею. Мені було цікаво, як вона дивиться на світ. У кожного є різні шляхи до вживання у роль», – ділиться Ярослава.
Ким замінити російських драматургів
Шпальта поцікавилася у головних акторів «Ромео і Джульєтти», чи можуть п’єси російських драматургів ставити на сценах українських театрів. На це запитання вони відповіли одноголосно: «Ні».
«Якби у нас була чітка позиція, то, може, цього всього і не було б. У багатьох людей дуже хиткі позиції. Я таке не сприймаю. Мені огидно. Я не цікавлюся, не хочу читати щось російське», – ділиться Мар’яна Тимчишин.
Ярослава Свідерська каже, що не може, до прикладу, слухати російські пісні, і при цьому не чути звуків вибухів. До початку російського повномасштабного вторгнення акторка мала у своєму плейлисті декілька російських гуртів. Зараз вона їх не слухає.
«Я не можу. Читаю прізвища російських авторів, і вони для мене червоні, криваві. Ось таке порівняння. І це нормально для українського суспільства», – каже Ярослава.
Щодо заміни російських вистав на українські, то, на думку Мар’яни, одним із найкращих українських авторів є Василь Стефаник. Акторка каже, що щоразу, коли читає твори цього письменника, відкриває їх для себе з іншого ракурсу.
«Який глибокий Стефаник. Він – космос. Щоразу, коли знову читаю його твори, то трактую їх по-новому. У його думках стільки прошарків. Ти розумієш, що він справді говорить якусь розумну річ. Він як діамант, що з різних боків прекрасний. Не знаю у світовій літературі іншого такого автора, як Василь Стефаник».
Ярослава Свідерська зазначає, що люди зациклені на збереженні чогось російського. Себто, «а как ета бєз классікав?!» Акторка наводить приклад Лесі Українки. Ярослава гадає, що більшість людей знає лишень «Лісову пісню».
«Без сумніву, це геніальна п’єса. Та в неї є інші твори. Дехто каже, що українська драматургія нудна, нецікава. А ті люди, які так говорять, читали її? Якось намагалися заглибитися у твори? Сумніваюся», – впевнена Ярослава.
Чернівецький муздрамтеатр має стати душею міста
Андрій Репецький каже, що зараз у молоді є дуже багато різних розважальних сфер: кінотеатри, ютуб, тікток, ігри в Playstation тощо. Виконавець ролі Ромео вважає, що молоді це цікавіше, ніж походи в театр.
Мар’яна Тимчишин розповіла, що в Івано-Франківську ти крутий, якщо ходиш у театр. За її словами, тамтешні молоді люди соромляться того, що не були на якійсь виставі.
«Якщо хтось зачіпає театр – там за нього стоятимуть горою. Театр для франківців – це душа. Я дуже б хотіла, щоб у Чернівцях театр також став душею міста. Щоб молодь цікавилася ним, розмовляла про театральні події», – ділиться досвідом акторка.
Ярослава Свідерська своєю чергою зазначає, що у Харкові така ж ситуація, як в Івано-Франківську. Причиною високої відвідуваности харківських театрів акторка називає їхню немалу кількість.
На думку Ярослави, добре, що у Чернівцях з’явилася сцена-майстерня – така собі альтернатива муздрамтеатрові.
«Але мені здається, ми рвонемо. Я дуже цього хочу. Та ми всі цього хочемо. І на правильному шляху до цього», – резюмує Мар’яна Тимчишин.
Фото Ігоря Константинюка
