0
Аліна Коник розповіла Шпальті про стінописи, які їй вдалося зробити в Чернівцях, Потяг до перемоги, а також про свої міжнародні проєкти.
Цьогоріч буковинка Аліна Коник стала авторкою ілюстрації для інфобуку Євробачення-2023. Трохи раніше Аліна разом з українськими митцями розписали Потяг перемоги. Її малюнки також можна побачити і на чернівецьких будівлях. Крім того, художниця з Буковини має й міжнародні проєкти, у яких вона зображує українську символіку.
Про співпрацю на Євробаченні, Потяг до перемоги, розмальовані матату у Кенії, зв’язок культурних відносин з Африкою та проєкти, які авторка виконала у Чернівцях, читайте у матеріалі Шпальти.
Перші стінописи на газорозподільних спорудах та спільний проєкт із ВПО
Одна з перших відомих робіт Аліни – малюнок на фасаді історичного будинку в Чернівцях. Тоді, як виявилося, це було незаконно. Аліна розповіла, що цей малюнок був на замовлення Чернівецької ОВА.
«Коли починала роботу, то мене запевняли, що все це офіційно і що за дозволи можу не хвилюватися. Але потім все виявилося інакше. Звісно, якби знала це раніше, то не починала б роботу. Словом, мене ошукали. Проте завдяки саме цьому розголосу на мене звернув увагу Віктор Горда — директор Чернівцігазу. Ми з ним знайшли спільну мову», — каже художниця.
Фото: Чернівцігаз
Аліна розповідає, що саме тоді й виникла ідея зробити щось для міста і показати, що малюнки на стіні – це не вандалізм. Вони можуть — і повинні — бути естетичними й створювати діалог. Тоді буковинська мисткиня розфарбовувала старі газорозподільні споруди в Чернівцях.
«Мене не обмежували в темах для розпису, тому я вирішила обрати саме буковинських діячів і митців. Шевченка та Лесю Українку ми й так бачимо на багатьох стінописах. Натомість про буковинських митців, які зробили внесок у нашу культуру, — от цього в нас немає. Як буковинка я відкривала для себе багато нових імен, готуючи цей проєкт. На жаль, ми не змогли його продовжити через війну. Для початку вирішила обрати Ольгу Кобилянську та Осипа Маковея. Кобилянська — зрозуміло чому, а Осип Маковей працював у коледжі, на території якого я зробила стінопис. Він мав стосунки з Кобилянською», — розповідає Аліна Коник.
Фото: Чернівцігаз
На іншому стінописі художниця зобразила буковинські узори. Також з обох боків зображені стилізовані рослини, які ростуть у наших лісах або є символами Буковини. До прикладу, де Ольга Кобилянська, Аліна малювала вовчі ягоди, а де Осип Маковей – букове листя.
Також дівчина розповіла й про нереалізовані ідеї в цьому проєкті. Наступний стінопис мав бути присвячений музичній культурі. Буковинка хотіла зобразити вокально-інструментальний ансамбль «Червона рута». Ще один вона планувала присвятити чернівецьким жінкам у медицині та науці. Тому це мала бути велика серія робіт, присвячена буковинській культурі.
Наступний проєкт, який Аліна реалізувала за підтримки Чернівцігазу, називається «Сад». Тоді троє художників та дизайнер об’єдналися, щоб зробити щось спільне для міста. Адже Чернівці стали прихистком для багатьох людей із початку повномасштабного вторгнення.
«Ми всі з різних міст, різних віросповідань та навіть громадянства. У нас різні освіта, досвід та абсолютно не схожа творчість. Однак наші стінописи об’єднані однією темою – садом. Можете інтерпретувати це як завгодно. Можливо, як прагнення кожного українця мати “свій садок вишневий коло хати” або ж як символ життя, відродження чи щось інше. У будь-якому разі ви матимете рацію»
Фото Аліни Коник
Стінопис для дітей в інтернаті
Одна з робіт, якою пишається художниця, – це благодійний стінопис в інтернаті разом із волонтерами «Україна єдина». Художниця каже, що про цей проєкт найменше відомо.
«Ми розписували бетонну стіну навколо дитячого майданчика. Коли зі мною зв’язалися волонтери з фонду і показали фото інтернату — мені стало зле. Хоча у листопаді вже було дуже холодно, та я зрозуміла, що не можу відмовити у цьому проєкті. Ці діти опинилися в, м’яко кажучи, поганих умовах. Відчуття, ніби їх заховали подалі від людських очей, за високими стінами, щоб вони не нагадували про своє існування», — зазначає мисткиня.
Фото Аліни Коник
Як каже Аліна, в інтернаті діти з ДЦП, всі його вихованці евакуйовані зі сходу країни. Вони пережили важкі умови, тому художниці хотілося просто допомогти у будь-який спосіб. Каже, що цей розпис змінив її ставлення до життя, оскільки під час роботи вона познайомилася з дітками, комунікувала з ними та вважає цей досвід безцінним.
Потяг до перемоги
Чернівецька мисткиня також створила розпис для проєкту Укрзалізниці та компанії «GresTodorchuk» — «Потяг до перемоги». Тоді митці розмальовували 7 вагонів. Кожен художник чи команда мали свій вагон, присвячений героїзму українців на тимчасово окупованих територіях.
«Я одразу обрала тему аграріїв та фермерів, які тоді, як і зараз, попри небезпеку для свого життя і здоров’я продовжують займатися своєю справою: вирощувати зерно для українців та світу ціною свого життя. Ми експортуємо багато зерна. Це одне з джерел, яким ми фінансуємо нашу армію. Це важливо і для нас, і для армії, та й для світової стабільности. Війна війною — а вони все одно виконують свій обов’язок. І вони такі ж герої. Я зобразила Миколаїв».
Аліна каже, що ця тема дуже чутлива для нас як для українців, оскільки тоді росія спалювала українські вантажі з зерном та поля. Це ще один з інструментів геноциду українців.
«І це не вперше. Абсолютно все те, що зараз відбувається в нас, — це дежавю. Все це вже було. Коли я писала цю роботу, думала лише про те, що потрібно донести цей меседж. Мій малюнок був доволі яскравим, тому що це про героїзм та перемогу. Зображення просте, але містить у собі багато символів. В ілюстрації також є дуже багато посилань на творчість шістдесятників. Зокрема Василя Стуса, Алли Горської та інших представників».
Після того, як проєкт презентували, Потяг до перемоги рушив у деокупований Херсон. Тоді вперше за тривалий час до Миколаєва прибув не товарний, а пасажирський поїзд.
Встановлення культурних зв’язків з Африкою
У портфоліо Аліни є й міжнародні кейси. Одна з них — розписи в столиці Кенії — Найробі — у рамках проєкту «THE WALL». Художниця називає цю роботу комплексним багатогранним проєктом, мета якого – боротьба на культурному фронті та діалог із суспільством через колаборацію українських та закордонних митців.
«Щодо моєї безпосередньої участи в проєкті, то, крім спілкування й донесення нашого меседжу, я спільно з місцевим художником Моха створили декілька матату. Це місцевий і дуже колоритний вид громадського транспорту. Вони курсують у найвіддаленіші райони міста, де російська пропаганда особливо вкорінилася.Також ми створили найбільший у Найробі мурал», — розповідає Аліна.
Фото Аліни Коник
На матату художниця намалювала синьо-жовті руки, які тримають зерно. Малюнок зобразила на помаранчевому фоні, бо це колір африканської землі, багатої на залізо.
Фото Аліни Коник
Аліна називає дві основні причини, чому вони вирішили реалізувати цей проєкт. Так, це вперше в історії незалежної України вдалося встановити культурні зв’язки з Африкою. Крім того, це боротьба з російською пропагандою. За багато років вона повністю поглинула цей континент.
Фото Аліни Коник
Обкладинка для Євробачення-2023
Тоді як Аліна з командою працювали в Кенії, дівчині запропонували розробити обкладинку для інфобуку Євробачення-2023. Цьогоріч конкурс проводять у Ліверпулі, проте з великою увагою до України та українців. Як розповідає Аліна, організатори хотіли бачити на обкладинці інфобуку роботу сучасного українського митця.
«Єдині вимоги — щоб ілюстрація була в кольорах цьогорічного Євробачення. Більше мене ні в чому не обмежували. Їм сподобалися мої роботи, і це була одна з причин, чому я почала з ними співпрацю. Ми зідзвонювалися з людьми, які відповідають за дизайн, і просто говорили. Я запропонувала їм ідею зобразити дві руки, які складаються у пісочний годинник».
Обидва боки ілюстрації симетричні й однакові, незалежно від того, як їх повернути. Таким чином мисткиня хотіла донести, що правда однакова, як її не крути та з якого боку на неї не дивися. Інші деталі — симетричні й однакового розміру, що говорить про рівність. Бо Україна — це Європа, і ми будуємо відносини зі світом на рівних, а не з позиції слабкости.
Фото Аліни Коник
Руки в центрі символізують підтримку. Всередині вони утворюють пісочний годинник. Так художниця показує символ важливости часу, бо він у нас обмежений.
«Тому допомагати треба вже і зараз. Водночас це означає наближення до перемоги, бо світова підтримка та єдність нашого народу перетворюються на перемогу. Багато очей означають, що всі бачать нас і нашу правду, а багато маленьких долонь – символ єдности», — резюмує Аліна Коник.
