0
Про «Літературні плітки», улюбленого мовознавця, НМТ і життя у Чернівцях.
Оксана Качура – філологиня і репетиторка з української мови та літератури. Вона веде тікток-сторінку «litera.zno», яка налічує майже 120 із половиною тисяч підписників. Торік через російсько-українську війну переїхала з Дніпра до Чернівців. Оксана розповіла Шпальті, чому змінила би шкільну програму з української літератури, де бере факти для своїх «Літературних пліток» і чи знайома з літературним життям Буковини.
«Діти постійно запитували: “Оксано Миколаївно, коли ви вже з’явитеся на ютубі?”»
«Я народилася в Донецькій області. На філологічний факультет Запорізького національного університету вступила жартома. Так вийшло. Мені хтось колись сказав, що я гарно розмовляю саме українською мовою. Бо вдома ми всі спілкувалися російською», – пригадує Оксана.
Саме під час навчання вона дізналася багато цікавих літературних фактів, особливо про життя Тараса Шевченка. Зізнається, що до того, як потрапила на філфак, не була шанувальницею його творчости.
«Аж потім у нас з’явилася крута викладачка – затята фанатка Шевченка. Саме вона і привила мені любов до Кобзаря. Розповідала нам цікаві факти з любовного життя Шевченка: з ким, хто, коли. Мене це дуже зацікавило. Щоправда, потім забула про ті факти, бо навчання забирало всі сили».
Після завершення вишу Оксана Качура переїхала до Дніпра, де прожила п’ять років. Працювала репетиторкою, а потім вирішила завести свій тікток, та й узагалі з’явитися у соціальних мережах. Бо діти постійно запитували: «Оксано Миколаївно, коли ви вже з’явитеся на ютубі?»
Про тікток та «Літературні плітки»
«Літературні плітки» – одна з рубрик її тікток-сторінки, яка стала популярною в українськомовній соцмережі. За словами Оксани, «плітки» на початках були спонтанними. Перший випуск вийшов про Шевченка і його дівчат.
Як пригадує Оксана, вона спершу вирішила розповісти маловідомі факти з життя Кобзаря чоловікові. Але його це не дуже цікавило. Він запропонував ділитися цим із тими, кому таке буде більш до вподоби.
Так тіктокерка й вирішила завести власну сторінку. Спочатку була дуже здивована, що людям подобається слухати про «гарячі» факти з життя українських письменників.
Про справу свого життя
«Завжди хотіла бути філологинею, але англійської мови. Тому вступила до Донецького й Горлівського університетів. Та мені чомусь здалося, що краще поїхати кудись подалі від Донеччини. То був 2011 рік. Може, я щось відчувала.
Швидше за все, мене надихнуло займатися літературою навчання на філологічному. Коли читаєш, то починаєш розуміти ментальність українського народу. Наприклад, чому українські письменники писали такі складні твори? Мені не подобалася шкільна українська література. Тому що всі такі вимучені, нещасні, багатостраждальні. А коли ти дізнаєшся «живі» факти – стає цікавіше, і воно якось затягує», – каже Оксана Качура.
Про Шевченка – під чай із солодощами
Про невідомі широкому загалу сторінки життя українських митців Оксана розповідає обов’язково з чаєм і смаколиками. Каже, що такий формат обрала, бо він відгукується людям.
«Коли я намагалася розповідати якісь факти, як вчителька у школі, воно не сприймалося – люди перегортають такі відео. Тікток спрямований більше на людей, які хочуть розважитися. Прийти собі після роботи, подивитися щось цікавеньке.
Тож коли я просто пліткую з людьми за чашкою кави або чаю, вони не вбачають у цьому якогось викладання предмета. Глядачі сприймають це просто як цікаві факти. Хоча не подобається такий формат. Деяких дратує, що я розповідаю про літературу і щось жую. Та люди різні – всім не вгодиш», – каже тіктокерка.
«Чужі листи – це щось неймовірне»
Знаходити потрібну інформацію Оксані допомагає інтернет – архіви вже оцифровані, й не треба щоразу бігти до бібліотеки. Коли знаходить цікаве, обов’язково перевіряє. Бо вважає, що рубрика хоч і називається «Літературні плітки», але факти потрібно підтверджувати. Для цього часом доводиться шукати десятки джерел.
«Чужі листи – це просто щось неймовірне. Дуже багато інформації дають самі письменники. Зараз ми спілкуємося в соцмережах, і листування залишається там назавжди. У письменників же воно залишилося навіки, написане від руки».
«Українська література – не така багатостраждальна, як може здатися на перший погляд»
Так само, на думку блогерки, потрібно змінювати підхід до навчання дітей у школах.
«Візьмімо підручник з української літератури за 9 клас. Там подача матеріалу така: «Тисяча вісімсот якийсь там рік – пішов до школи. Тисяча дев’ятсот якийсь там рік – помер». Це нецікаво. Мені, наприклад, подобалося читати «Мою автобіографію» Остапа Вишні. Він написав її захопливо, весело. Гадаю, що проблема полягає в самому матеріалі шкільної літератури».
Водночас, вважає Оксана Качура, факти із життя письменників і поетів можуть зацікавити дітей. Аби учні не думали, що українська література справді така багатостраждальна, як може здатися на перший погляд.
«Зіштовхуюся в коментарях під моїми відео з тим, що люди вже звикли ідеалізувати деяких письменників. Вони пишуть, щоб я не «порпалася у чужій білизні». Себто, треба розповідати лише про творчість людини, і більше ні про що. А мені цікаво вивчати особисте життя людини. Як воно вплинуло на її творчість. Гадаю, що це невіддільне одне від одного», – ділиться думками тіктокерка.
До прикладу, каже Оксана, коли читаєш «Одержиму» Лесі Українки, то не відтворюєш в уяві її портрета як письменниці. А коли дізнаєшся, що Леся Українка написала свою «Одержиму» тоді, коли в неї на руках помирав її коханий, який перед смертю сказав, що не кохає її, – це викликає зовсім інші емоції та зацікавленість.
Про Пономарева, Авраменка, Фаріон та чистоту української мови
Улюблений мовознавець Оксани Качури – Олександр Пономарів. Пригадує, обожнювала його рубрику на BBC Україна. Їй подобалося, як він викладає матеріал, як ставиться до читачів та як їм відповідає.
«Щодо Олександра Авраменка – його багато критикують. Але, наприклад, я з дітьми наразі займаємося саме за його книжками. Такий формат тестів, як у нього, ніде не зустрічала. Мені подобається, як він формує свої тестові завдання. У чомусь вони складніші за завдання ЗНО. Ось коли Авраменка пройдеш, усе – і ЗНО, і НМТ можна спокійнесенько скласти», – вважає Оксана Качура.
Ірину Фаріон блогерка вважає надто ексцентричною жінкою через її затятість до пуризму в українській мові.
«Фаріон за те, щоб була чиста українська мова. А я гадаю, що не людина обслуговує мову, а мова – людину. Тобто не ми повинні якось підлаштовуватися під мову, а вона має осучаснюватися», – впевнена Оксана.
З Іриною Фаріон вона погоджується в питанні використання англіцизмів в українській мові.
«Багато вже стало оцих слів. Я просто за ними не встигаю. Якось запитувала в дітей, що таке “шиперити”. Вони мені розповіли. Загалом негативніше ставлюся до англіцизмів, ніж до діалектизмів. Мені здається, що останні псують нашу мову набагато менше, ніж англіцизми. Діалектизми, навпаки, доповнюють її. До речі, мені сподобалося буковинське: «Гарно дякую». Я собі запам’ятала це. Ніде ще такого не чула», – розповідає блогерка.
Про літературне життя Буковини
Улюблена буковинська письменниця Оксани – Ольга Кобилянська.
«Мабуть, такої феміністки тоді не було. А мені як жінці це дуже імпонує. Вона не мала змоги навчатися через брак коштів, тож самотужки опановувала нові мови та літературу. Мені подобається її біографія. Обожнюю її «Valse mélancolique» («Меланхолійний вальс» – авт.) за те, що там є оці три зовсім різні, але однаково сильні жінки. Тоді це був дуже прогресивний твір», – каже Оксана Качура.
Щодо ймовірного роману між Ольгою Кобилянською і Лесею Українкою, то як ведуча «Літературних пліток» Оксана все ж гадає, що вони були просто хорошими подругами.
До речі, блогерка зазначає, що листи Лесі Українки до Ольги Кобилянської збереглися, а Кобилянської до Лесі Українки – майже ні.
«Це також така цікава ситуація. Чого б вони зникли? З якого це дива? Гіпотезу про їхній роман підігріває саме відсутність листів. Ще й оці їхні «хтосічку». Та знову ж таки, я вважаю, що вони були близькими подругами, які пережили певні трагічні події в особистому житті, і знайшли відраду одна в одній», – резюмує Оксана.
Фото Ігоря Константинюка
