0
У цивільній лікарні на Донеччині працює транзитний пункт для поранених військових. Тут першу лікарську допомогу надає анестезіолог із Чернівців Андрій Аносов.
Він розповів Шпальті про життя в лікарні, роботу з пораненими 24/7 та що для нього найстрашніше на війні.
«Зараз дощ. А це значить, що дрони не літають. Вони змушені стріляти наосліп, тому поранених менше. У нас, на відміну від колгоспників, коли погана погода — це щастя».
У цивільній лікарні на Донеччині працює транзитний пункт для поранених військових. Тут першу лікарську допомогу українцям надає анестезіолог із Чернівців Андрій Аносов.
«До Донецька навпростець тут — 15 км. Увечері якось сідаю, чую «Буух!» Запитую в колег, що це, а вони кажуть: «Не бійся, там, на другому поверсі, каталку везуть», — каже лікар.
Аносов лікував військових ще у 2015-2016 роках, коли був в АТО. Після — працював у Чернівецькій обласній лікарні, а у лютому 2022 року знову повернувся до служби. З червня він рятує поранених тут, під самим Донецьком. Лікарня повноцінно працює для цивільних; тут є хірургія, травматологія і навіть пологовий. Місцеві лікарі, які залишилися, активно допомагають військовим. За потреби — йдуть в операційну.
«Коли служив у 2015 році, я був у цій лікарні, був у Курахові. Різниця в ставленні місцевих — величезна. Раніше, коли вони бачили військового, — переходили на інший бік вулиці. Я так не хотів знову їхати в те кубло, де зі мною розмовляли крізь зуби. А зараз приїхав і побачив зовсім інше. Люди приходили, приносили їжу, речі. Щиро запитували, чим допомогти. Я був шокований, наскільки все змінилося», — зізнається Аносов.
У кімнаті, де раніше було відділення переливання крови, зараз лежать поранені. Вони чекають, поки їх відвезуть далі. Когось у Дніпро або Київ, когось ближче — до Покровська. Залежить від характеру поранення.
Коли військові отримують поранення, спершу їх евакуюють. Із лінії фронту їх забирають у пункт передачі. А потім починається медична евакуація, і вже медики ведуть їх сюди, де їм надають першу лікарську допомогу.
На першому поверсі тут — маленький клаптик Європи. Ремонт зробили під час ковіду, решта лікарні досі сіра і «совкова». Аносов хвалиться, що тут навіть є комп’ютерний томограф. Він дуже допомагає під час обстеження військових. З’ясувати, чи поранення в голову проникне, інколи допоможе лише томограф.
«На ньому обстежуємо майже всіх важких поранених. Якщо порівняти з Чернівцями, де треба записуватися, стояти в чергах, цей — працює цілодобово. І людину сюди привезуть одразу», — розповідає анестезіолог.
Далі Аносов показує мікроопераційну. Тут можна швидко і в будь-який час прооперувати важкого пораненого. Для цього є всі апарати: монітор, дефібрилятори, висмоктувач, кисневий концентратор та навіть суха плазма.
«Чернівці найбільше допомагають, якщо є потреба в чомусь. Такі умови подекуди навіть у нашій обласній лікарні треба шукати».
Рекорд поранених за день — 160-170 людей. Аносов займається важкими, але на одного важкопораненого може бути десять легких. Коли вони починають надходити масово, лікарі викликають допомогу із сусідніх шпиталів.
«Я живу просто тут, у лікарні. Працюю 24/7, готовий у будь-який час. Досвід такої роботи я маю. Коли працював у Путильській лікарні на пів ставки, то заїжджав у четвер увечері, а їхав додому в понеділок вранці. Тому це для мене не нове. Часом я себе поза лікарнею відчуваю більш стресовано, ніж у лікарні. Бо тут я знаю, що може статися, а там — ні», — каже лікар.
Волонтерка Люся Барінова в операційній
Найстрашніше за все для Андрія Аносова бачити важкопоранених молодих військових. Коли вони втрачають кінцівки, очі.
«Якщо я залишуся лежачим, ще знайду собі сенс існування за той клаптик часу, що мені залишився. А коли це 20-річна людина, яка нічого в житті не бачила, це страшно. Смерть на війні інколи буває легшою, ніж продовження життя».
Анестезіолог розповідає, що після коронавірусу служба у прифронтовій лікарні для нього — як відпочинок. Ті часи йому важко пригадувати. Коли люди вмирали від ковіду в чернівецьких реанімаціях просто на очах.
«Я думаю, це ще надовго затягнеться. Свої зимові речі я дружині відправив, але казав, щоб далеко по шафах не розкладала. Лежать у коробці, чекають, щоб їх назад відправили».
Фото Василя Салиги
Діти надсилають малюнки військовим на фронт
Машина швидкої, якою евакуюють із фронту поранених
