0
Відомий український політолог із Чернівців Анатолій Круглашов розповів Шпальті, чи потрібна європейській спільноті Україна, чому процедура євроінтеграції виявилася такою тривалою та що ускладнює наш шлях до Європи просто зараз.
Питання євроінтеграції є спеціалізацією Анатолія Круглашова – доктора політичних наук, завідувача кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин, директора НДІ європейської інтеграції та регіональних досліджень ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
В інтерв’ю Шпальті він розповів, чому процедура вступу до ЄС виявляється тривалішою, ніж очікувала більшість українців, чому Україна потрібна Європі, наскільки проросійське лобі в Європі та тривалість війни з росією можуть вплинути на процес нашої євроінтеграції.
Українці бачили себе в Євросоюзі ще рік тому, після перших новин про наш статус кандидата. Та власне процедура затягнулася. У чому причина: неготовність Європи, страх перед росією чи це дійсно тривалий процес?
Євроінтеграція – це передусім тривала та дуже чітка процедура і багатовимірний процес. Тут не може бути порушень. Якщо Європейський Союз приймає нову країну, вона повинна бути готовою до того, щоб належно функціонувати в рамках ЄС.
А це економічний союз, єдиний внутрішній ринок, яким керує на наднаціональному рівні Європейська комісія. Це також і правовий союз зі своєю системою наднаціонального права. Зрештою, це ще й політичний союз держав, які намагаються формувати спільну зовнішню, безпекову та низку інших спільних політик.
Саме тому держава повинна пройти багато обов’язкових етапів на шляху євроінтеграції. Нас визнали кандидатом на вступ до ЄС. Це дуже велика різниця з тим, що ми мали раніше, коли були просто партнером, потім сусідом Європейського Союзу, а відтак мали статус асоційованого члена.
Нарешті ми вже кандидати та виконуємо попередні сім умов для того, щоб лише розпочати перемовини про вступ. Передвступна стратегія буде наступним етапом. Це доволі тривалий та послідовний процес для всіх без винятку. І процедура не може бути змінена на догоду нашим палким бажанням.
Пришвидшений розгляд заявки від України – безпрецедентний випадок
Агресія росії проти нас пришвидшила розгляд нашої заявки України?
Логіка такої процедури базується на чітко визначених Копенгагенських критеріях, які охоплюють правову, економічну, соціальну та політичну сфери. І ми повинні досягти рівня відповідности цим критеріям, виконавши їх.
Але ми перебуваємо в стані війни. Це ускладнює процес вступу. Проте війна не дає причин бути поблажливішими до нас – є об’єктивна реальність, яка вимагає послідовних кроків та передбачає цілу систему вимог. Жодного злого умислу або небажання нас бачити в європейській спільноті немає.
Ми й так, як ніхто інший, швидко пройшли період розгляду нашої заявки. 27 березня минулого року подали її, а вже 23 червня отримали статус кандидата. Це безпрецедентно. Весь цей процес неможливо пройти в турборежимі, бо це порушує логіку, зміст, правові засади та процедури євроінтеграції.
Нещодавні корупційні, політичні та законотворчі скандали здатні вплинути на перспективу нашого членства в ЄС?
Звісно, корупційні скандали впливають на процеси євроінтеграції негативно. Це засвідчує, що наша судова система залишається нереформованою. Найсвіжіший приклад – Закарпатський суд, справа щодо зґвалтування. Крім того, з початку війни дуже часто наша Феміда обмежувалася м’якими вироками щодо людей, заарештованих за діяльність на користь ворога. Вони збирали розвіддані, корегували вогонь, а відбулися лише умовними термінами. Це питання до дієздатности нашої правової системи.
Так само скандали з механізмами закупівель у нашому Міністерстві оборони. У Міносвіти – не встигли попрощатися з одним міністром, як уже наступному зробили закиди у плагіаті в науковій роботі. Постає питання щодо нашої кадрової політики загалом. Наскільки в нас претенденти на ті чи інші посади відповідають критеріям професійности, правопорядности, етичної поведінки та чи їхній внесок у нашу успішну європейську та євроатлантичну інтеграцію є позитивним.
Ці скандали свідчать про те, що наша система кадрової політики та ухвалення рішень ще часом припускається дуже серйозних помилок. Вони мають системний характер, і їх потрібно виправляти системно, а не вибірково. І нам дають шанс це зробити.
Щодо пострадянських країн існував принцип «росія – перш за все»
Проросійські лобісти в Європі здатні взяти верх над демократичними політиками?
Найгірше, що до 2022 року країни Європи та НАТО ставилися до пострадянського простору за принципом «росія перш за все». Це призвело до низки заморожених конфліктів, появи квазіреспублік на кшталт Придністров’я, Абхазії, ЛДНР тощо, переозброєння російської федерації та сприяло її претензіям володіти другою у світі армією у російсько-грузинській війні і, зрештою, у війні проти України, що почалася 2014 року. На щастя, більшість західних політиків від цього принципу відмовилася.
Але залишаються Шредер, Берлусконі, Орбан, Ле Пен, і далі можна продовжувати цей перелік проросійських політиків, які є агентами впливу кремля – корумпованими ним, залученими в економічні схеми, пов’язані з росією.
Серед них є й такі, які щиро симпатизують путінській росії та поділяють кремлівську версію багатополярного світу, а насправді світу анархії, хаосу та принципу «горе переможеним – все дістанеться сильнішому». Тобто, принципу світових джунглів. Тому зрозуміло, що сучасний глобалізований світ погоджуватися з цим принципом не може.
Чи можна вважати популістів та проросійське лобі в Європі маргіналами?
Популізм та проросійські погляди в Європі пов’язані, але не тільки між собою. До них долучається ще й часткова корумпованість та довготривалі багатомільярдні інвестиції росіян у створення своїх агентів й інститутів впливу – шпигунські мережі, мережу російських культурних центрів, проросійських журналістів тощо.
Це давня, з часів СРСР, система впливу, помножена на роки нафтогазового процвітання російської економіки. Коли надприбутки, отримані з паразитування на власних природних ресурсах, дозволяли кремлю інвестувати в створення свого потужного проросійського лобі.
Але сьогодні воно слабшає. Приклад — нещодавня емоційна промова прем’єрки Італії Джорджи Мелоні в парламенті у відповідь на критику з боку партії «П’ятьох зірок», яка насправді є сепаратистською. Або ж згадаємо, як віцемаршалок Польського сейму Малгожата Госєвська відреагувала на слова «стоп українізації Польщі» вже відомою фразою «ясно, ясно, пане посол. До мОскви, до мОскви!». Багато інших речей показують, що подібний — проросійський — вектор розвитку сьогодні є маргінальним для Європи та цивілізованого світу.
Чому Європа раптом так радикалізувалася щодо підтримки України та санкцій проти росії?
Європарламент є голосом громадянського суспільства Європейського Союзу. Це сукупність депутатських груп і фракцій, котрі представляють європейські партії. Транснаціональні за своєю природою.
Тому позиція Європарламенту – це позиція, яка відбиває інтереси громадян Євросоюзу, тобто громадян країн-членів ЄС. І я дуже радий, що такі радикальні заяви щодо розриву попередніх стосунків із росією генеруються та виходять із середовища євродепутатів. Хоча там є і націоналісти, і євроскептики, які стоять на інших позиціях. Але, на щастя для нас, вони в меншості. Позиція ж більшости Європарламенту чітка щодо росії та є наближеною до думки громадянського суспільства ЄС.
Попри коливання, в більшості країн ЄС населення розуміє суть цієї війни, її загрозу для самих себе і необхідність зупинити агресію росії, покарати винуватців у цій війні. Це відповідає їхнім власним інтересам. Звісно, що далі від росії, то менше це відчутно. Проте що ближче до російського кордону, то краще ці загрози розуміють. Особливо маючи власний історичний досвід.
Тому ми маємо таку потужну підтримку з боку країн Центрально-Східної Європи. І більш скептичну позицію з боку окремих держав Західної Європи, котрі з такими труднощами позбавлялися попередніх настанов у питаннях співпраці з росією. Маю на увазі німецьку, французьку еліти, меншою мірою іспанську та інші.
Чому ми, в стані війни, зі зруйнованою економікою та неподоланою корупцією, потрібні Європі?
Саме тому ми просимося до Європи та хочемо бути частиною її цивілізованої спільноти. Своєю чергою європейська спільнота вустами головних своїх політиків та керівників інституцій Європейського Союзу підтверджує, що ми — вже складова частина Європи та маємо подальші європейські перспективи.
Пригадую слова Романо Проді, коли він був президентом Європейської комісії, а Україна просила про перспективу членства в ЄС – наголошую, йшлося лише про надання нам перспективи членства в ЄС, – то він відповідав, що з таким же успіхом на це могли б претендувати Австралія та Нова Зеландія. Тому, що вони також належать до країн із європейською за своїм корінням культурою.
Сьогодні такі заяви від головних політиків у Європі вже не почуєш. Це величезний прогрес, бо ми доводимо свою потрібність об’єднаній Європі, насамперед у безпековому плані. Доводимо, що ми хочемо бути в Європі та багато для цього робимо, бо приносимо в жертву найцінніше – життя та здоров’я наших людей. Задля нашої остаточної інтеграції нам та європейцям потрібно багато що зробити, та ми на правильному шляху.
Ми взаємно потрібні одне одному. Європа повинна бути сильнішою. Зокрема і перед загрозами, які виявилися не лише з боку росії – за її спиною стоїть Китай. І це глобальне протистояння найближчими роками може лише загострюватися та посилюватися.
Євросоюз не ідеальний, але кращого не існує
Маємо факт Брексіту та істотний вплив російської пропаганди щодо того, що Європейський Союз — більше недієздатна політична структура. Чи дійсно ЄС є настільки проблемною організацією, як про це кричать євроскептики?
Так, у ЄС існує багато проблем – це факт. Але потрібно розуміти, що це за проблеми. Власне, де їх немає? Звісно, Європейський Союз – це не рай на землі. Існує проблема поглиблення інтеграції. Проблема подолання суперечностей між країнами та різних цінностей у держав-членів ЄС. Та ж таки Угорщина. Вона випадає з контексту єдиної європейської позиції за багатьма аспектами, не тільки щодо питань російсько-української війни.
Але кращого інтеграційного об’єднання, більш потужного, впливового, якісного у світі не існує. Чи, може, комусь більше подобається Митний або Євразійський союз? Латинська Америка об’єднується в Меркосур – які в них особливі успіхи наразі? Або АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії. У них навіть проблеми між країнами-членами цього союзу існують! Тож ЄС є лідером у процесах регіональної інтеграції в усьому світі. Визнаним та авторитетним.
«Європа мусить прийняти нові реалії»
Проте наразі європейцям треба зрозуміти, що ера геополітичної стабільности та економічного добробуту, яка переважала після кінця Холодної війни й до початку нових агресивних подій у світі і Європі, залишається в минулому. Новий світовий порядок доведеться вибудовувати складно, жертовно та великими інвестиціями – фінансовими, інтелектуальними, економічними й політичними.
Тому зберігати той рівень комфорту, який існував у Європі до 2014 року і, тим паче, до 2022-го — ця мета сьогодні вже недосяжна. Європейським країнам потрібно сьогодні значно більше інвестувати у свою безпеку, зокрема й у військову промисловість, Збройні сили, захист кіберпростору, запобігання агресивній пропаганді та іншим засобам гібридної війни.
Все це призводить до суттєвих змін у внутрішній і зовнішній політиці країн-членів і Європейського Союзу загалом. Тому тут наша співпраця та поглиблення євроінтеграційних процесів є взаємовигідними для всіх сторін.
Фото Ігоря Константинюка
