0
Новоспечений чемпіон Європи розповів Шпальті про філософію карате, тренерство, свої поразки, підтримку європейців та допуск росіян і білорусів до спортивних змагань.
Андрій Заплітний у 21 рік став чемпіоном Європи з карате (у ваговій категорії до 75 кг). А чотири роки тому, 2019-го, спортсмен очолив список найсильніших юніорів світу.
Яким був шлях Андрія до успіху, яких цілей поки не досяг, чи застосовує карате у повсякденному житті та чому не хоче відкрити свій клуб – читайте в інтерв’ю Шпальти.
Батьки дали вибір, але пропускати тренування не дозволяли
Я розпочав займатися карате в сім років. Батьки мене привели в цей спорт. Не можу сказати, що вони замислювалися над тим, куди мене віддати. Так просто склалося. Що ближче розташовувалося, що мені було цікаво. Взагалі я пробував себе у різних видах спорту. Наприклад, певний час на теніс ходив. Але до душі припало саме карате.
Ніхто мене не змушував ним займатися — батьки дали вибір. Хоча, звісно, були й важкі моменти. Коли не хотів ходити на тренування, просився залишитися вдома. Але батьки говорили зі мною та пояснювали, чому неприпустимо пропускати. Також вони постійно спілкувалися з тренерами, які, зі свого боку, теж мене підтримували. Як на мене, це дуже добре, коли у важкі моменти дитину підтримують.
Нині я сам уже чотири роки працюю тренером. Починав як помічник тренера, щоб набратися досвіду. А останні три роки повноцінно сам треную дітей. Із вихованцями намагаюся весь час проговорювати складні моменти, тримаю зв’язок із їхніми батьками, пояснюю, щоб вони розуміли, що таке спорт.
Адже спорт – досить жорстока штука в дитячому віці. Вона не завжди може здатися справедливою, оскільки золота медаль одна, а конкурентів у категорії може бути декілька десятків. Виходить так, що чемпіоном стає той, хто працює більше за інших. Дітям треба це пояснювати і спрямовувати їх на правильний шлях.
Наставництво і відкриття свого клубу
Сам я тренуюся й треную каратистів у спортивному клубі, який завдяки цьогорічним результатам визнали найкращим в Україні. В Чернівцях у нас немає конкурентів. Цьогоріч ми вже здобули дві бронзові нагороди з молодіжного чемпіонату світу в категорії до 20 років.
Також у нас є два «золота» з молодіжного чемпіонату Європи – це 14-15 років, категорія «кадети». Це учні тренера Валерія Чоботаря, який був зі мною на чемпіонаті Європи. На цих змаганнях нам вдалося здобути «золото» в командному куміте (повноконтактний спаринг – авт.).
Я здобув золоту медаль в індивідуальному куміте, у ваговій категорії до 75 кг. Це середня вагова категорія серед чоловіків. До речі, її вважають найскладнішою в карате, бо вона найбільш конкурентоспроможна — завжди збирає найбільше учасників.
Чи хочу відкрити свій клуб? Ні. Я тренуюся і працюю в найкращому клубі України. Моє серце завжди буде з ним. Завдяки йому я досягнув тих результатів, які в мене є. Я готовий продовжувати писати там історію як спортсмен і як тренер.
«Кожна поразка має загартовувати»
Дуже важливу роль у спорті відіграє самодисципліна. Якщо її немає, то і не буде того результату, на який ти очікуєш. Завжди потрібно розкладати пріоритети, чимось жертвувати заради успіху. До нагороди на чемпіонаті Європи в мене було досить багато поразок. Але кожна з них повинна загартовувати. Ти маєш усе правильно проаналізувати, аби в майбутньому стати кращим.
Напевно, досягти успіху одній людині важко. Дуже важлива команда, яка разом із тобою, яка тебе готує, підтримує. Ця медаль чемпіонату Європи – не лише моя заслуга. Це нагорода всього нашого клубу.
Про карате у буденному житті
Звісно, в дитинстві, в школі були різні ситуації. Між нами, хлопцями, могли бути суперечки або просто азарт помірятися силою – хто ж сильніший. Завдяки, зокрема, статусу спортсмена й каратиста до мене ставилися з повагою. Проте, як на мене, якщо ти досяг якихось успіхів у спорті, то не варто демонструвати це на вулиці. Краще довести свою силу на татамі.
Також карате — це про здійснення дитячих мрій, про втілення яких я думав на початку свого шляху. Цей спорт дає можливість співпрацювати з людьми, які хочуть змінювати суспільство та країну на краще. Звісно, в мене ще є цілі, яких я повинен досягти. Чемпіонат Європи – це не остання здійснена мрія. Це перша мета, яку вдалося реалізувати. Попереду їх іще багато.
У нас іще будуть Європейські ігри, на які я отримав ліцензію. Є над чим працювати. Проте зараз усвідомлюю, що зробив щось вагоме. У такий складний для країни час представляти її на чемпіонаті Європи – це велика честь.
«Якщо хочеш стати чемпіоном – почни поводити себе як чемпіон»
Не можу виділити одного улюбленого каратиста. Є багато топових, досвідчених спортсменів, із яких я беру приклад. У кожного намагаюся взяти щось для себе, аби якось доповнити свій стиль.
Я проти створення ідолів. Але як казав мені, ще малому, тренер: «Доки ти ще нереалізований спортсмен, потрібно дивитися на кращих та намагатися робити, як вони. Якщо ж починає виходити – можна далі реалізуватися й формувати власний стиль». Мені ця настанова свого часу справді допомогла.
Також мені подобається вислів: «Якщо хочеш стати чемпіоном – почни поводити себе як чемпіон». Усі ж знають, яке харчування, режим сну, ставлення до дисципліни, розпорядку дня у великих українських чи світових спортсменів. Вони починають займатися собою не після того, як виграли змагання, а за багато років до. Шлях до успіху – це довгий процес.
«Карате не спонукає людей до агресії»
Карате є традиційним бойовим мистецтвом. Звісно, що в нашому єдиноборстві присутня власна філософія. Зараз карате розділяють на два напрями: традиційне і спортивне. Проте одне іншому не шкодить. У нашому клубі є градація поясів. Для отримання кожного ми складаємо іспити. Дитина, коли приходить на карате, починає з вивчення його філософії. Це перш за все захист себе і свого ближнього. Карате не спонукає людей до агресії.
А вже спортивний напрям – це змагання, мотивація до перемог, розвиток лідерських якостей тощо.
Про зацікавленість європейців війною в Україні
Разом із привітаннями я отримував і запитання про те, як у нас проходять тренування, яка ситуація в Україні. Всі хвилюються, стурбовані. Однак розуміють, хто агресор і хто прийшов із недобрими намірами в нашу країну. Підтримка є, і вона велика. Це приємно. Бо завдяки тому, що вони розуміють, хто є хто, та підтримці, здається, що наша перемога настане набагато швидше.
«Допускати країну-агресорку до таких змагань — стовідсотково неправильно»
Кажуть, що спорт поза політикою. Але я бачу, що це не так. Наскільки мені відомо, Міжнародний олімпійський комітет зараз відклав питання щодо допуску росіян і білорусів до Олімпійських ігор. Я вважаю, що про їхню участь узагалі не може йтися. Олімпійський рух створювали заради миру, пропагування спорту і здоров’я. Тому допускати країну-агресорку до таких змагань буде стовідсотково неправильно.
Всесвітня федерація карате ще на початку повномасштабної війни написала публічного листа про недопущення спортсменів із росії та Білорусі до змагань. Зараз їх немає, що дуже добре.
Фото Ігоря Константинюка
