0
Чернівці були центром збору мита – тут проходили важливі торгові та сухопутні шляхи. У зв’язку з цим місто щоразу відновлювали після важких руйнувань.
Чернівці ніколи не були захищені фортечними мурами, окрім так званого Цецинського замку. Він існував приблизно до середини XV століття. Тому під час військових нападів місто знищували та спалювали багато разів, але завдяки тому, що воно розташовувалося на великому торговому шляху, його щоразу відбудовували. Водночас місцеве населення під час військових нападів переховувалося в лісах, горах та монастирях.
Коли на Буковину 1774 року прийшли австрійські війська, вони застали жалюгідне видовище – у Чернівцях було до 200 хат і декілька церков.
Про захисні фортеці, де переховувалися чернівчани у різні періоди від військових нападів та чому в Чернівцях немає жодного замку, розповів кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу археології, історії середніх віків та нової історії краю Чернівецького обласного краєзнавчого музею Андрій Федорук.
Цецинський замок
У Краєзнавчому музеї зберігають макет фортеці літописного Черну або Ленківецького городища, яке існувало на території краю.
«У науковій літературі вона відома як Ленківецьке городище, за хронологією це друга половина XII – перша половина XIII ст. Орієнтовно вважається, що літописний Черн або Ленківецьке городище було засноване наприкінці 50-х років XII століття і припинило своє існування з монгольською навалою — у 1241 році. Але наскільки активним там було життя в першій половині XIII століття, невідомо», – розповідає Андрій Федорук.
Ще один експонат музею – Молдавська грамота 1408 року, в якій міститься перша писемна згадка про Чернівці.
За словами наукового співробітника музею, це відома грамота господаря Олександра Доброго, де згадується митниця у Чернівцях. Укріплень вона не мала, і даних про те, що там була фортеця, теж немає.
Укріплення на горі Цецин фіксується з X століття. Є різні дискусії, кому воно належало, але швидше за все, руським князям.
«Приєднання території краю до Київської Руси в кінці Х ст. призвело до того, що руські князі почали встановлювати свою владу над місцевим населенням за рахунок будівництва тут своїх укріплень та опорних пунктів. За різними даними, укріплення існувало до XIII ст., потім воно занепадає. Кам’яні споруди на території фортеці з’являються в останній третині XIV ст., коли ця територія переходила під владу Молдавського воєводства», – розповідає Андрій Федорук.
Цецинський замок, чи Цецинська фортеця, припинив своє існування у першій половині 50-х років XV століття. Відтак місто залишалося цілком без захисту.
«На фото це те, що залишилося від Цецинської фортеці. Розкопки кінця 50-х років XX століття. Всі ці рештки згодом знищили. Нині це територія, де розташована телевізійна вежа», – каже історик.
Він розповідає, що інформації про причини, чому фортеця перестала функціонувати, немає. Також невідомі й причини зруйнування.
«Але є факт, що внаслідок зруйнування Цецинської фортеці припинила своє існування “Цецинська держава”, або Цецинська волость. І внаслідок цього з’являється Чернівецька волость. Адміністративний центр було перенесено очевидно на початку 1457 року в Чернівці. Місто перетворюється у волосний центр. Але укріплень воно не мало», – зазначає науковий співробітник музею.
Чернівці – митний центр
Відомо, що надалі Чернівці відігравали роль митниці. Вони стали митним центром. Однак немає даних, про те, що на цій території будували колись фортецю.
Період Молдавського князівства, яке панувало тоді на цій території, насичений великою кількістю збройних конфліктів і війн. Тоді місто досить тривалий час зазнавало руйнувань.
«Місто знищували понад 20 разів. Оскільки тут був центр збору мита, проходив торговий шлях, сухопутний шлях, яким у період війн переміщувалися й війська. Тому місто неодноразово спалювали під час нападів, а завдяки тому, що тут був митний центр, воно відновлювалося. Збирання мита було важливою статтею доходів до державної скарбниці Молдавського воєводства», – розповідає Андрій Федорук.
Відомо, що Чернівці спалили та пограбували польські військові у 1509, 1531 і 1686, турецькі – у 1476 і 1714, татарські — у 1624, 1646, 1648, 1650 і 1672 роках.
«Місто рятувало тільки те, що воно стояло на торговому шляху. І завдяки цьому відроджувалося. Його часто знищували, та воно, як Фенікс, відроджувалося з попелу», – каже історик.
Останню третину XIV-XVIII століття Чернівці перебували під контролем молдавських господарів, влада яких в останній період їхнього владарювання на Буковині була слабкою і не могла забезпечити необхідного захисту. Вони постійно були змушені звертатися по допомогу до турків або татар.
«Населення знаходило природний захист – ліси. Буковина була тоді густо вкрита лісовими масивами, в яких місцеві жителі ховалися зі своїми пожитками, тікали до гірської місцевости – сучасного Вижницького району. Там і переховувалися. Або ж ішли південніше, у напрямку Трансільванії, — щоб знайти притулок серед неприступних ущелин Карпат. Також ховалися за стінами монастирів півдня Буковини: Драгомирні, Путні, Воронці», – продовжує Андрій Федорук.
У добу середньовіччя в регіоні існувало тільки дві фортеці – Хотинська та Сучавська.
Андрій Федорук каже, що це була така особливість та специфіка влади у Молдавському воєводстві. Для неї нехарактерні ті традиції, які були притаманні для Галичини, Поділля тощо, де приватних замків і державних фортець було набагато більше. Це зумовлено тим, що в той період там панували інші держави: Польща і Литва.
Чому у Чернівцях не було замків середньовіччя
«Структура влади Молдавського воєводства мала свої особливості, вона відрізнялася від інших європейських держав, де значні кошти зосереджувалися у приватних руках. Феодальна система в інших державах давала можливість будувати приватні укріплення-резиденції. Тому територія Галичини, Поділля тощо були досить густо вкриті у XIV-XVI століттях невеликими замками», — розповідає Андрій Федорук.
У Молдавському воєводстві ситуація була дещо іншою. Концентрація і повнота влади була тільки у господаря, тобто вона була централізованою.
Бояри та інші представники місцевої знаті отримували з волі господаря відповідні земельні надання, але вони не були такими значними, щоб побудувати приватний замок. Тож усі фортеці Молдавського воєводства були державними. А у Хотині, Сучаві, Нямці та інші фортеці належали господарю, а не приватним особам. Тому найбільше, що могли собі дозволити представники знаті, — це укріплені двори, захищені дерев’яним частоколом. Представники молдавської знаті не жили настільки заможно, як польська і литовська шляхта Галичини чи Поділля. Крім того, постійні війни, які прокочувалися через молдавські території, також не давали можливости збагачуватися.
Відродження Чернівців
Чернівці ніколи не мали укріплень — у цьому їхня особливість. На відміну від Кам’янця-Подільського, Станіславова, Львова, Снятина, тут не існувало замків.
Так було до XVIII століття до входу цієї території до складу Габсбурзької монархії.
«Коли прийшли австрійці, вони не бачили потреби зводити тут монументальні фортифікаційні споруди. Бо на той період ідея побудови великих стаціонарних укріплень потроху почала виходити з ужитку. З’являються нові ідеї та методи захисту територій. Фортеці з масивними стінами, валами, ровами вважили вже застарілими. А ще це тягнуло значні фінансові витрати», — розповідає Андрій Федорук.
Відродження Чернівців як справжнього міста європейського типу розпочалося саме в австрійський час. Коли австрійська влада прийшла 1774 року на Буковину, вона жахнулася від побаченого.
«Дерев’яні церкви, переважно хатнього типу. Як Миколаївська нині, що на вулиці Сагайдачного. Європейські міста тоді вже мали інший вигляд, а тут суцільні лісові масиви, люди живуть у невеликих хатах чи напівземлянках, через майже постійні війни. Те, що ми бачимо у старій частині сучасних Чернівців, це все побудовано з приходом австрійців», — зазначає історик.
Чернівці врятувала горбиста місцевість та географічне розташування
У часи Першої світової війни були три російські окупації Буковини.
«Від окупантів місцеві мешканці рятувалися хто як міг. Одні ставали біженцями, інші залишалися в окупованій зоні. Зафіксовані факти і співпраці з ворожою адміністрацією», – каже науковий співробітник музею.
Масових бомбардувань місто не зазнало ні в період Першої, ні Другої світових воєн. Це пояснюють тим, що Чернівці не були важливим вузлом з економічної чи стратегічної точки зору, тут не було важливих центрів промисловости тощо. Тому у місті збереглися деякі пам’ятки XVIII століття, і це велика рідкість.
«Війна у XX ст. відзначається тим, що важливо було не тільки розбити війська супротивника, але й знищити його ресурсну й економічну базу. На щастя, Чернівці на період Другої світової війни не перетворилися на вузловий центр оборони. Наприклад, як давній Тернопіль, який був цілком зруйнований у ході проведення великої стратегічної операції. Це місто під час важких боїв фактично було повністю знищене», – розповідає Андрій Федорук.
Щодо Чернівців, то тут, за деякою інформацією, під час Другої світової війни на Резиденцію митрополитів була скинута авіабомба, яка сильно пошкодила її центральний корпус. Але його потім відреставрували та відтворили. У роки Першої світової війни резиденція потрапила під артилерійський обстріл, але, на щастя, не була сильно пошкоджена.
Колишня Резиденція митрополитів Буковини та Далмації, нині університет. Фото Юліуша Дуткевича до 1887 року. Фото з фейсбуку Edward Turkiewicz
Загалом спеціальні сховища для цивільного населення або бомбосховища у Чернівцях почали будувати вже після Другої світової війни у часи «холодної війни».
Фото Володимира Гуцула
