0
Під час зустрічі в Чернівцях Євген Глібовицький розповів про важливість вчасного постачання західної зброї, ризики, з якими зіштовхнеться повоєнна Україна, та про найважливіше завдання − повернути Крим.
У медіацентрі «Belle Vue» відбулася зустріч із Євгеном Глібовицьким – політологом, журналістом та експертом із довготермінових стратегій.
Модерувала розмову книжкова оглядачка і викладачка Лілія Шутяк. На зустрічі переосмислювали майбутнє України та Європи у 2023-му, і чому цей рік є вирішальним.
Радянський кордон як стіна, яку українцям вдалося посунути
Пан Євген провів паралелі між Берлінською стіною та радянським кордоном, який був «залізною завісою» від цивілізації. Українці, які голосували за західний вектор розвитку держави, з кожним роком посували цю «стіну» на схід.
«2014-й показав, що цю межу на Донбасі випалили росіяни. Це ізолювало Ростов, Кубань та решту південних російських територій від українських впливів. Але залишались наші північні кордони. Виникало питання, що росія робитиме там. Ми побачили ще в 2020-21 роках через концентрацію військової сили рф там, що рішення буде воєнним… Для тих, для кого історична пам’ять не була відкриттям, стало зрозуміло, що буде велика війна».
За словами політолога, ця повномасштабна війна – екзистенційна. Для нас вона є тотальною, а для росії – обмеженою.
«У найбільш переможному сценарії ми не збираємося заходити на російську територію. Максимум – вогневий контроль якоїсь частини росії, щоб не було ракетних та інших атак. А це означає, що війна повинна закінчитися домовленістю між Україною та росією».
Коли росія втратить Крим – під сумнів поставлять саму ідею імперії
Найважливіше, що Україна повинна зробити у 2023 році, – звільнити Крим, каже Євген Глібовицький. З одного боку, це питання ресурсів – чи ми будемо мати відповідне озброєння, людський потенціал, а з іншого – питання майстерності.
«Ми бачимо, що знову ж таки зіштовхнулися дві дуже різні системи – радянська, яка частково реформована і частково нереформована з російського боку, та українська, яка має в собі значну частку західної освіти та підходів».
Втрата Криму з російської перспективи стане порушенням суспільного договору з боку путіна перед російським суспільством. Згідно з ним, росіяни погоджувалися на обмеження, незручності та санкції, щоб отримати «визнання величі».
«Якщо росія втрачає Крим, то виявляється, що всі ці страждання були намарними. У той момент з’являються різні голоси довкола путіна… Саме так сталося у 1991 році. Путчисти – це не ті, хто хотіли активнішої «перестройки», це ті, кому ідея «перестройки» стояла кісткою в горлі».
Політолог вважає, що коли під сумнів ставитимуть саму ідею імперії та росія займатиметься своїми внутрішніми справами, Україна зможе прийняти стратегічні рішення. Одне з найважливіших – вступити до НАТО.
«Нація на фронтирі»: з якими ризиками зіштовхнеться повоєнна Україна
Євген Глібовицький описав життя в Україні фронтиром, де частина людей перебуває в умовах ризиків. Відповіддю на такі ризики є тривала мілітаризація. Адже перемога, за словами політолога, буде не закінченням, а початком докорінних змін.
«Скільки разів службу в армії розглядають у публічному дискурсі як покарання та відправлення когось до місця несвободи. Служба в армії повинна перетворитися на місце здобуття нових компетенцій, тих спроможностей, яких не вчать у школах», – вважає фахівець.
Крім того, він зауважив, що Україну сколихнуть демографічні втрати. Так, частину фіксованих витрат поділять на меншу кількість людей, що спричинить ріст податків. У цій ситуації не буде іншого виходу, як вдатися до міграційного заміщення, щоб запобігти кризі.
«Економічно є велика різниця між суспільством, яке має 20 мільйонів та 40 мільйонів. Це різного розміру ринки, різні можливості для концентрації капіталу та реалізації проєктів».
За словами політолога, також постануть питання відбудови зруйнованої інфраструктури та посилення обороноздатності. Адже допомога від ЄС може надійти лише через десятки років.
«Нам потрібно буде витрачати на оборону більше, ніж ми витрачали досі – близько 5% ВВП. Це дуже багато. Це означає, що в нас менше залишатиметься на інші речі – освіту, культуру і соціальні програми. Ми перейдемо в режим рахування кожної копійки. У цей момент ідея закриття витрат третьою стороною буде дуже болісною темою», – міркує Євген Глібовицький.
Попри всі виклики, які очікують українців у період відбудови, політолог вважає, що в нас буде нове суспільство, яке матиме хорошу основу з цінностями виживання.
«На мою думку, адаптивність українців була однією з найсильніших рис, яку українське суспільство проявляло в останні роки».
Як розвиватиметься схід України після війни
«Ми звикли, що центр економічної активності розташований на сході. Більше ні. Ми звикли, що найбільш заселені мегаполіси на сході. Більше ні. Ми звикли до того, що безпечніше бути в тих можливостях, які дає промисловість. Більше ні. Це означає, що ми маємо кардинально інший баланс розселення та економічної спроможності. Ми маємо політично абсолютно нову Україну».
Політолог пропонує не розглядати людей, які в майбутньому повернуться на схід, як робочу силу. На його погляд, їм потрібно гарантувати відчуття захищеності. А також розбудовувати східний регіон за новими європейськими стандартами. І саме ці новозбудовані міста в умовах безпеки можуть стати привабливими для значної частини населення.
«Те, що сталося на сході, є жахливим, з людського погляду. Ті страждання, які перенесли люди, не можуть мати жодного виправдання. Але ніхто (включно з тими людьми) не буде шкодувати за незручними панельними будинками, жахливими розв’язками та поганою інфраструктурою».
Про невчасне постачання західної зброї та російську стратегію сповільнення
«Якщо ми б у якийсь момент вирішили здатися, то це фактично означає кінець ідентичності та нашого фізичного існування»
Якщо говорити про швидкість нашої перемоги, то ми впираємося у дві речі, резюмує Глібовицький. Передусім це розуміння нашої боротьби на Заході та вчасне постачання зброї. Адже, серед іншого, потрібно запускати програми навчання користування нею та логістичні системи підтримки.
«Це запізнення коштує нам страшної ціни. Хлопці та дівчата гинуть у Вугледарі чи Бахмуті, бо купують час, щоб дипломати та інші могли переконати партнерів».
По-друге, росіяни не стоять на місці. Вони перейшли до стратегії, яка сповільнює наше просування на фронті, вважає політолог.
«Ми вже не маємо переваг тої несподіванки, яка була взимку чи на початку весни. Перевага у вигляді креативності, автономності, можливості швидко приймати неочікувані рішення поволі втрачається… Але як тільки показники у втратах загиблих росіян переступатимуть якісь серйозні позначки, вони матимуть всередині зростання опозиції».
Євген Глібовицький каже, що для перемоги потрібна залученість кожного – на фронті, у волонтерстві, експертній роботі тощо.
«″Вибачте, я втомився″, – це не той тип відповіді, який ми можемо дозволити», – резюмує він.
Фото Ігоря Константинюка
