0
«Дика ягода» – це вірші, котрі можна назвати гуцульською містикою. У них є гуцульський діалект. Іванна вважає, що діалектна мова не може бути гіршою або кращою за літературну – вона інакша.
Фото надала Іванна Стеф’юк
Минулого тижня у Чернівцях презентували книгу «Дика Ягода» Іванни Стеф’юк. Про особливості діалекту гуцулів, а також історію створення книги, яка не вийшла вчасно через повномасштабне вторгнення рф, читайте в інтерв’ю Шпальти.
Книга про гуцульську містику
Іванна є українською письменницею, літературознавицею, етнографинею, кандидаткою філологічних наук та членкинею Національної спілки письменників України.
Мисткиня розповіла, що збірка «Дика ягода» – це вірші, котрі можна назвати гуцульською містикою. У власних творах вона зобразила колорит карпатського краю. За словами Іванни, у поезіях описано рідну їй Косівщину, Буковину та й Карпати загалом.
Також авторка додала, що у цієї книги є своя історія. 2021 року її рукопис став переможцем від Національної спілки письменників України. Книга мала виходити у Київському видавництві. Заверстала її координаторка роботи з молоддю Юлія Бережко-Камінська.
«Я в той момент не звернула навіть увагу на дату верстки – остаточні правки внесли 23 лютого 2022 року. Проте були проблеми з палітуркою. Ми припиняємо весь процес і фактично за день до повномасштабної війни я кажу, що перефотографуюся. Мені дуже не сподобалося фото, яке на обкладинці. Воно під час друку було недостатньо якісне — як продукт поліграфії», — каже поетеса.
«Модель, котра відпустила фотографа на війну»
Іванна одразу ж зателефонувала Руслану Трачеві. Він був
художником, який надихнув авторку на значну кількість віршів цієї книжки. Як розповіла письменниця, Руслан сказав таку фразу: «Приїжджай, звісно, якщо встигнеш».
Тоді Іванна ще дуже здивувалася: тобто якщо встигне? Пригадує, що це була середина або початок лютого. Каже, що під час фотосесії Руслан заявив, що завтра їде на війну.
Тоді ще не було повномасштабного вторгнення – це була середина лютого. Проте він сказав, що вирішив іти добровольцем на війну.
«Це якось навіть не обговорювалося. Руслан ще пожартував, що модель відпустила фотографа на війну», – додала Іванна Стеф’юк.
Книга, що була під землею під час окупації Бучі
За словами письменниці, після фотосесії вони думали, що продовжать роботу над книжкою. Людина, котра опікувалася збіркою поезій Іванни та верстала її – Юлія Бережко-Камінська. Вона родом із Херсонщини, а на момент 24 лютого жила в Бучі.
Коли почалася окупація Київщини, Іванна декілька разів пропонувала приїхати Юлії до Чернівців чи на Франківщину, в Кобаки, звідки сама родом. Проте верстальниця була певна, що в Бучі їй нічого не загрожує. Зрештою, Юлія дивом вирвалася до Чернівців, переживши окупацію Бучі. Опинившись у безпеці, вона сама заговорила про книгу, поцікавившись, чому Іванна назвала її саме так.
«Це дикі ягоди, що ростуть на Гуцульщині. Вони вирізняються з-поміж інших своїми цілющими властивостями. Тоді Юлія сказала мені, що моя книжка… під землею. Вони зрозуміли, що московити – це люди, котрі не будуть гребувати руйнаціями будівель. Тому найцінніші книги зі своєї книгозбірні, родинні документи, світлини й системний блок комп’ютера, на якому версталася моя книжка, Юлія закопала під землю. Щойно окупанти відступили з Бучі, книгу відкопали та продовжили роботу над нею», — розповідає авторка.
Фото надала Іванна Стеф’юк
Зрештою Іванна не була впевненою, що тираж реалізується. Тож до початку продажу у мережі оголосила збір заявок на придбання книги, аби за їхньою кількістю визначити перший тираж.
Важливість діалекту у книзі «Дика Ягода» та історії українського народу
Поезія у книзі «Дика Ягода» містить гуцульський діалект. Авторка пояснює це тим, що вона — гуцулка, котра народилася в селі Кобаках Косівського району Івано-Франківської области. Виховували її впродовж десяти років у ще більш високогірному селі Шепоті, що на Буковині. Бабуся та дідусь говорили густим діалектом. Тож зараз Іванна вважає, що діалектна мова не може бути гіршою або кращою за літературну – вона інакша.
«Діалект давніший, старший. Тому з дитинства мені було дуже дивно, коли хтось перепрошує за те, що говорить ним. У нашій діалектній мові часто збережено те, що літературна мова вже втратила. Тому, аби пояснити давність української мови, а також зламати той стереотип, що її придумали у ХІХ столітті, варто знати хоча б діалект свого регіону. У ″Дикій Ягоді″ діалект проявляється так, як мене навчили ним говорити», — каже мисткиня.
Також, письменниця вважає хибним один зі стереотипів, що діалектизми, котрі використовують на Косівщині чи на Сокирянщині, не зрозуміють на Харківщині. Аргументує це тим, що географія її книжок більше охоплює центральні та східні області Поділля. Бо в нас це щось звичне і зрозуміле, а там – екзотика.
Іванна зазначає, що викорінення діалекту – це наслідки правління російської імперії, а потім її наступниці – СРСР. Каже, що один із найнебезпечніших інструментів, із яким вони боролися, – це сміх та анекдоти.
«Часто кажуть, якщо ти говориш діалектом – ти ″баба відстала″. Цей міт дуже небезпечний, і він досі живе у нашому суспільстві», — зазначає Іванна Стеф’юк.
Фото надала Іванна Стеф’юк
Письменниця вважає діалект суперсилою українського народу, а також можливістю показати, які ми є насправді, без фільтрів.
Образи, котрі фігурують у книзі
Образ, зображений на обкладинці книги, – пава. Він фігурує у декількох текстах. Етнографиня поділилася, що пава – це образ, котрий є в колядах. Як вона зазначає, часто павою називають дівчину, коли їй хочуть зробити комплімент. Проте у легендах – це птиця, яку неможливо розгадати. Зовнішньо вона яскрава, як і гуцульська культура. А за цим усім є захована глибина. Пава – одна з найбільш норовливих птахів, хоча вона й приручена. А тому письменниця переконана, що ця птаха – з тих, хто буде сідати на руку і фотографуватися. Ця птиця інтровертка, вона вся в собі.
Іванна зізнається, що бачить і себе такою. Попри те, що намагається бути привітною з людьми. Але дуже обережно ставиться до поняття «свій». Водночас як і пава – любить яскравість у зовнішності, одязі і спогляданні світу.
Електронної версій книги немає, придбати її можна в авторки Іванни Стеф’юк. Зараз вона готує її до перевидання, бо цього тиражу виявилося замало. Письменниця любить паперові книжки і до цього привчає свого читача. Адже вони мають власну енергетику.
