0
Чернівецькі студенти, що виїхали під час повномасштабного вторгнення росії до України, діляться досвідом здобуття вищої освіти за кордоном.
Повномасштабне вторгнення росії до України змусило студентів, зокрема і з Чернівців, шукати шляхи, як продовжити здобувати освіту, але в безпечніших умовах. Водночас навіть за кордоном чернівецькі студенти, котрим поталанило з різних причин виїхати туди на навчання, не можуть забути про Батьківщину та намагаються бути своєрідними її амбасадорами у різних країнах світу.
Що вони розповідають іноземцям про війну в Україні, та як ті ставляться до російської агресії, а також як наші студенти намагаються доносити правильні меседжі про український народ вони розповіли Шпальті.
Отримають перші в історії французького університету франко-українські дипломи
Студент 3 курсу економічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича Андрій Вельц розповів про навчання у Франції. Хлопець здобуває освіту у місті Мец. Разом із ним там навчаються 40 студентів із різних міст та університетів України. Ця нова програма обміну діє в рамках Угоди про співробітництво з асоціацією ELU.
Хлопець дізнався про цю програму у липні — побачив оголошення на сайті свого факультету. Каже, що випадково зайшов на сайт, хоча зазвичай не відвідує його, тим паче влітку. Андрій підготував резюме та мотиваційний лист англійською, французькою та українською мовами. Згодом отримав лист від університету, що пройшов відбір, та запрошення на навчання.
«Унікальність диплома полягає в тому, що для навчання не обов’язково володіти французькою. Хоча програма передбачає 20 годин французької щотижня, а також велику кількість дисциплін за нашою спеціальністю», — зазначає хлопець.
Після закінчення навчання студенти повинні пройти стажування (3-6 місяців), необов’язково у Франції.
За його словами, ставлення до українців в університеті звичайне — як і до студентів з інших країн.
«Ми ж організовуємо та беремо участь у багатьох акціях і заходах на підтримку України. Проводили дні пам’яті жертв голодоморів, заручилися підтримкою студентів-українців ще з 8 країн, які також організували схожий захід у себе. Ще плануємо провести різдвяний вертеп у січні», — зазначив Андрій Вельц.
Система навчання у Польщі та культурний обмін зі студентами з Кореї
Тетяна Міжінська поділилася тим, як проходить навчання у Кракові для магістрів. Вона здобуває освіту у Польщі, в Інституті східнослов’янської філології. Програма, за якою вчиться дівчина, розрахована на рік.
Як і всі студенти, Таня пройшла декілька етапів відбору.
Навчання майже не відрізняється від того, що в Україні. Проте там немає семінарських чи практичних пар. Розклад гнучкий — по одній парі на тиждень, переважно лекції. Є вибіркові дисципліни, у семестрі їх до чотирьох. В університеті багато наших викладачів: ті, які приїхали з України й викладають там, або ті, котрі колись викладали в українських університетах. Зазвичай вони дають модульні та контрольні роботи. Натомість у польських викладачів цього немає — всі бали можна отримати вже на іспитах.
«Ми вчимося за п’ятибальною системою. Якщо порівнювати з ЧНУ, то пар мало. В Україні навантаження більше. Якщо тобі щось не подобається, ти легко можеш це висловити, не боячись засудження викладача. Ніхто сперечатися не буде, проте інші теж можуть висловити свою думку стосовно цього. Є багато практики для підвищення рівня мови. Ніхто не вимагає конспектів – можеш їх вести за власним бажанням. Це ж стосується відповіді на парі: якщо ти не хочеш – ніхто тебе змушувати відповідати не буде», — ділиться Тетяна.
Дівчина також помітила відмінності в структурі освіти. Все автоматизовано, через сайти: подача документів, реєстрація для проживання в гуртожитку. Кожен студент має електронний кабінет, де генеруються всі зміни під час навчального процесу. Таню здивувало те, що потрібно реєструватися на всі предмети, навіть обов’язкові. У Чернівцях студенти ніколи такого не робили.
Стосовно підтримки України, у Польщі часто проводять мирні проукраїнські мітинги. На них співають гімн, українські пісні, вигукують гасла. Існують спеціально створені скриньки, куди кидають гроші для допомоги українцям.
«В університеті постійно проводять заходи для обміну культурою між країнами. До прикладу, цього семестру разом із нами тут навчаються корейці. У Кореї, як з’ясувалося, теж вивчають українську мову, тому ми організували з ними корейський вечір. Відтак влаштували Андріївські вечорниці з піснями, ворожіннями, нашими традиціями та запросили їх», — додає дівчина.
Буковинка, яка стала учасницею Генеральної Асамблеї ESN
Студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Карина Гродецька розповіла про своє навчання в Німеччині. Віднедавна вона вчиться на магістратурі в місті Оснабрюку, що в Німеччині. А нещодавно в Туреччині разом з українськими студентами презентували заявку на членство в ESN — найбільшій студентській мережі Європи.
«Ми з командою ретельно готували виступ, щоб висвітлити нашу діяльність, реалії війни та можливі перспективи. У жодному разі не прагнули викликати почуття жалю. Навпаки, ми показали студентство таким, яким воно є: прогресивним, із великими планами й перспективами, показали реальність війни, яку проживаємо. Було складно: ми не їли понад добу, спали по три години. Часом уже трусилися руки, а моментами хотілося просто лишити цю справу. Проте ми знали, для чого тут. Наш виступ викликав дуже багато бурхливих реакцій. Саме тому організатори змінили програму Генеральної Асамблеї та створили окрему сесію для дискусії стосовно нашого членства. Вона тривала понад 2 години», — ділиться Каріна.
І, як результат, заявку на участь у Національній організації Каріні схвалили.
Зараз дівчина продовжує навчатися у Німеччині. Їй до вподоби європейська система освіти та організація студентського життя в університеті. Відсутність дзвінків у корпусах, індивідуальний розклад, нові навчальні дисципліни та інші відмінності допомагають здобути новий досвід навчання.
Дівчина сумує за домівкою та часто ділиться своїми враженнями від навчання за кордоном на своїх сторінках у соціальних мережах.
«Важливо говорити про те, що відбувається в Україні»
Студентка 3 курсу філологічного факультету ЧНУ Соня Король вважає, що люди, котрі виїхали за кордон, повинні доносити правду світу. Для неї рішення навчатися за обміном було спонтанним. На це вплинув її психологічний стан. 
Дівчині було важко звикнути до сучасних українських реалій життя. Вона втратила мету, не розуміла, куди рухатися, чим займатися далі в житті. Зрештою наважилася здійснити свою давню мрію, яка раніше здавалася нездійсненою через труднощі з отриманням візи. Не маючи плану, вона поїхала до Британії – самотужки, лише з однією валізою.
«Я багато подорожую, обожнюю англійську – прагну вивчити її досконало. І поїздка до Британії з перспективою навчатися там допомогла б мені. До вишу я не вступала, а виграла грант. Хочу отримати досвід, який зможу застосувати для зміцнення нашої держави. Не маю мети довго залишатися за кордоном, я хочу жити лише у своїй рідній Україні», — коментує Софія.
За словами дівчини, менталітет британців відрізняється від інших. До прикладу, на касі тебе можуть запитати про погоду чи твій сніданок. Але це сприяє вивченню мови. Софія зрозуміла, що її високий рівень знання англійської в англомовному середовищі не відповідав дійсності – інколи важко зрозуміти, про що з тобою розмовляють.
«На фоні жителів Англії, я як примара. Вони постійно думають, як підняти мені настрій. Важко радіти життю, коли вдома відбувається справжнє пекло», – додає дівчина.
Найбільше сумує за українською їжею. Інколи готує українські національні страви. Також сумує за сім’єю та друзями. А ще їй не вистачає обіймів, бо британці не надто тактильні.
Водночас Соня зазначає, що в університеті дуже чуйні викладачі: вони вивчають українську мову, намагаються запам’ятати окремі слова. У листах пишуть не «Good afternoon», а «Привіт», «Добрий день». Стараються подати знак, що підтримують студентку.
Про Україну та війну Соня розповідає всім. Хтось висловлює співчуття, а комусь байдуже. Проте перших усе ж набагато більше. Вони намагаються виявити знаки уваги, турбуючись про Соню, та часто цікавляться, як можна допомогти ЗСУ.
«Раніше ми виходили на мітинги, де було доволі багато британців. Це приємно, адже люди не стоять осторонь. А нещодавно я була на лекції, де професор розповідав історію нашої війни, як і чому все почалося, як розрізняти фейки про війну. Це приклад того, що людям не байдуже. Вони ставили запитання, цікавилися, як краще вести розмову, дізнавалися, які головні віхи української історії потрібно знати для того, щоб спілкуватися з українцями, яких вони прихистили», — резюмує Соня.
