0
Петро Гайдащук – професійний чернівецький журналіст. Зйомки, інтерв’ю, репортажі та коментарі чиновників – усе це була його повсякденна робота. Проте 24 лютого наш колега змінив звичний мікрофон на автомат – і став до лав Збройних сил України.
Петро Гайдащук
Петро Гайдащук ще задовго до 24 лютого розумів, що повномасштабного вторгнення навряд чи вдасться уникнути. Питання було тільки в часі.
«Тут не треба було гадати, все вже написане історією. Війни з московитами були неодноразово, і перспектива нової війни, на жаль, назрівала давно. Якщо ти свідомий українець, патріот, до такого маєш себе готувати, бо росіяни до цього готувалися. Торік я з колегою обговорювали новини, які відбувалися в росії: в них запроваджували закон про термінові масові поховання в братських могилах, а також у великих кількостях закуповували мішки для трупів. Ми тоді ще думали, що таким чином росіяни будуть ліквідувати наслідки пандемії Сovid-19. Але, як з’ясувалося пізніше, все це швидше за все готувалося для нас», — каже військовий.
24 лютого цього року Петро Гайдащук прокинувся о 5-й годині ранку вдома зі своєю коханою дівчиною. Вона – військова. І їм саме оголосили терміновий збір у зв’язку з наступом російської армії. Одразу прочитав у новинах про ракетні удари по всій території України, про повномасштабний наступ. Уже в ті, перші хвилини, чоловік знав, що робитиме.
«У цивільному житті я — журналіст, але водночас — резервіст-контрактник. 2016 року пройшов строкову службу та отримав дуже потужну базу знань і навичок. По завершенню служби вирішив повернутися до цивільного життя, але все ж пов’язати себе з військовою справою, щоби в разі загострення бути підготовленим і піти воювати. Намагався тримати себе в гарній фізичній формі. Час від часу відвідував військові збори резервістів та просто цікавився військовою справою», — розповідає колега.
Ще за тиждень до початку повномасштабної війни Петро Гайдащук попередив усіх на роботі, що в разі чого – піде захищати країну. Тож 24 лютого зібрав речі – і пішов до військкомату.
Довоєнні робочі будні
«Ми пішли не помирати, а нищити ворога за Україну»
Уже з перших тижнів війни Петро Гайдащук виконував бойові завдання. До свого підрозділу потрапив 25 лютого, а 26-го отримав зброю та був неподалік зони активних бойових дій: Миколаївщина, Херсонщина, Донбас і Харківська контрнаступальна операція зі взяттям під контроль Ізюма.
«Я не приховую: бувало дуже страшно. Ти наче робиш свідомий крок у незвідане — і це лякає. Та головне — не дати страху опанувати тебе. Насправді він зникає після першого бою. Приходить розуміння, що нищити ворога — цілком реально. Головне — все робити розважливо, без зайвого непотрібного героїзму. Ми прийшли не помирати за Україну, а нищити ворога за свою країну та людей, які за нашими спинами», —зазначає військовий.
Військовий Петро Гайдащук
«Найскладніше – втрачати на війні друзів»
Прагнення ворога «взяти Київ за 3 дні» Петро Гайдащук називає «паралельною реальність кремлівських старців». Переконаний: росіяни ні за яких обставин не могли зламати український спротив.
«Захопити місто-мільйонник, у якому ЗСУ, ТРО та розлючені містяни готові чинити потужний опір, — це надзавдання. Певно, ворог гадав, що ми схожі на їхнє «насєлєніє». Бо в них, якщо забрати царя, «насєлєніє» не має на кого орієнтуватися, стає безпомічним, нежиттєздатним. У нашому ж випадку ніщо не може зламати спротиву. Єдине, що дійсно дуже складно, — втрачати на війні товаришів», — каже Петро.
«З перших днів війни кацапам по зубах було кому давати»
Петро Гайдащук був у відпустці вдома лише один раз за цих 8 місяців. Проте ані на втому, ані на виснаження він не скаржиться. Впевнений: відпочине після перемоги. Тим паче – на фронті його чекають побратими.
«Попри різні труднощі у Збройних силах України, 24 лютого по зубах кацапам було кому і було чим давати. Звісно, фронт дуже широкий, впоратися з численнішою від нас армією непросто. Але в перші ж дні лави ЗСУ поповнили ветерани війни на сході України та просто вмотивовані хлопці і дівчата. Ось так разом – і вистояли.
Згодом надходження сучасної техніки від країн-партнерів дозволило нам вийти на більш якісний рівень. Але поки що мушу констатувати: техніки потрібно ще більше. Та якщо у перші тижні війни я зустрічав військових (зокрема й офіцерів), які дивувалися тому, що ми тримаємося і навіть просуваємося вперед, то сьогодні сумніву в нашій перемозі немає ні в кого. Питання тільки в часі», — впевнений Петро.
«Турбуйтеся про свою інформаційну гігієну»
Поки військові роблять свою справу, Петро Гайдащук як досвідчений журналіст нагадує цивільним українцям перевіряти джерела інформації та не піддаватися емоціям.
«Довіряйте тільки офіційним джерелам, а не соціальним мережам. На жаль, часто наші люди цим грішать: репостять усілякі тривожні новини, які можуть бути застарілі чи взагалі неправдивими, але цим наводити паніку. Мисліть критично, турбуйтеся про інформаційну гігієну», — радить журналіст.
«Після перемоги українці отримають нову реальність»
На питання, коли ж закінчиться війна, наш колега відповідає філософськи: всі війни рано чи пізно завершуються, і російсько-українська — не виняток.
«Знаєте, не потрібно шукати того, хто назве чітку дату закінчення війни. Потрібно самим робити все можливе для цього. У цей час не повинно бути тих, хто вважає війну не своєю, хто думає, що бої йдуть десь там, далеко від мого дому. Ні, війна саме тут, у нашому спільному домі. Вона вже прийшла, триває, і наше завдання — об’єднатися та зробити все можливе для її завершення нашою перемогою», — каже Петро Гайдащук.
Плани на «після війни» військовий наразі не будує. Каже, що його життя поділилося на до 24 лютого і після. Знає напевно, що після перемоги українці отримають нову реальність, буде шанс збудувати нову країну. Головне – не проґавити його. Бо ж ціна вже заплачена. І вона – надто висока.
«Буде відбудова країни, зміцнення армії, взагалі переосмислення всього… Думаю, спочатку ми всі зіштовхнемося з післяпереможною ейфорією — і це цілком природно. Головне — плавно повернутися до реального життя і, засукавши рукава, працювати. Роботи буде багато», — міркує Петро.
Фото з архіву Петра Гайдащука
