0
У Магальському інтернаті на Буковині мешкає 52 дитини з інвалідністю. Десятеро з них жили тут роками, та решту сюди перевезли з прифронтової Дружківки, що на Донеччині, у лютому.
«Приїхав автобус, рано-вранці. Дітей супроводжували 5 жінок: вони вивантажили їх і поїхали назад», — розповідає директор інтернату Михайло Зайдел.
Він працює тут уже понад 20 років.
«Нам дуже важко було спочатку — діти приймали дуже сильні препарати, яких у нас не було. Але ми дістали їх завдяки волонтерам. Після цього діти трохи заспокоїлися».
Директор інтернату Михайло Зайдел
Інтернат хотіли розформовувати ще до початку повномасштабної війни, бо він більше не відповідав європейським стандартам. Та зараз усе змінилося. Однак заклад зіштовхнувся із нестачею персоналу.
«На нас припало велике навантаження. Ми ледве випросили найнеобхідніших фахівців. Проте все одно відчувається нестача кадрів», — каже директор.
За його словами, нові люди приходять, але коли дивляться на умови праці та оплату — наступного дня уже зникають. При цьому додатковий персонал дуже потрібен для догляду за дітьми.
Більшість вихованців потребує щохвилинної уваги, адже залишати їх на самоті небезпечно. З деякими працювати важко: хтось не може самостійно їсти, хтось пересувається лише на візках. Крім того, кожні пів години дітям треба змінювати підгузки. А ночувати на групу залишається лише одна санітарка.
За маленьку чи неповну зарплату тут працюють 25 санітарок, дві виховательки, на пів ставки — психіатр та старша медична сестра.
Найбільшу допомогу інтернат отримує від волонтерів. Так, підприємець Роман Молофій допомагає дитячим інтернатам уже понад 20 років.
«Мені хтось підказав, що тут є такий інтернат, із проблемами, з дітьми з ДЦП, які лежать. Коли я прийшов сюди перший раз, тут було жахливо».
Роман Молофій
Оскільки Роман має будівельну фірму, він відправив сюди своїх працівників. Спершу для дітей зробили кімнату відпочинку на 2 поверсі, облаштували там декілька туалетів.
«Мене батько з матір’ю вчили допомагати ближнім — мене виховували в протестантській церкві. Також у мене був брат з інвалідністю, який помер 2007 року. Він виріс у нас у сім’ї, я цим пишаюся, їли з ним з однієї миски. Тобто, ці люди мені не чужі. А взагалі чужих дітей не буває — я так скажу».
За останні 15 років Роман із друзями-підприємцями зробили дітям в інтернаті зручну купальню, провели там воду, поклали двері. Принесли обладнання для кухні, пралку. У лютому, з початком повномасштабної війни, Роман вирішив допомагати вимушеним переселенцям. Він заснував громадську організацію «Ми — Україна єдина» та прихисток у Садгорі, в якому з лютого зупинилися понад 2,5 тисячі людей.
Та дітям в інтернаті волонтери допомагають і далі: цього місяця поклали бруківку, аби вихованці на візках могли вільно їздити подвір’ям. Разом із художницею Аліною Коник розмалювали паркан, аби дворик став більш мальовничим, а діти не відчували себе замкнутими.
«Готували дітям щось, приносили смачненького домашнього, щоб влаштувати свято. Правда, радилися з лікарем, що дітям можна, а що ні. Багато з них можуть їсти лише перемелену їжу».
Зараз волонтери збирають гроші, аби зробити для дітей майданчик для прогулянок та павільйон. Потрібно покласти щільний паркан, адже той, що є зараз, — крихкий та може травмувати дітей.
«Зараз будуть осінні дощі, діти сидітимуть у кімнатах. Їх треба виводити, щоб вони прогулювалися. І я би просив, якщо хтось може допомогти — допомогли б», — каже Роман.
Крім цього, волонтери хочуть вирішити питання з персоналом, аби більше людей доглядало за дітьми.
«Ми плануємо в перспективі прийняти працівників на зарплату та утримувати їх. Підписати з інтернатом меморандум про співпрацю. Тому що тут треба допомагати».
Реквізити, за якими можна допомогти організації
IBAN: UA353562820000026002051533456 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» м. Чернівці;
МФО: 356282;
ЄДРПОУ: 44681535.
