0
До Чернівців із Харкова тимчасово переїхала дитяча футбольна академія ФК «Металіст». Діти, які після 24 лютого через постійні обстріли та вибухи змушені були ховатися у підвалах та метро, нарешті можуть вчитися, тренуватися і спокійно спати вночі. Всі вони дякують за гостинність, але мріють якнайшвидше повернутися до рідного Харкова.
Тренування щодня за розкладом. На полі – і старші спортсмени, і молодші. Всього – 50 хлопців, які з 24 лютого з нетерпінням чекали, щоби знову грати у футбол.
«Щодня наше місто потерпає від обстрілів. Звісно, жодних тренувань ми не проводили. Практично на 5 місяців будь-яка спортивна діяльність призупинилася. Але завдяки керівництву нашого клубу у липні ми змогли вивезти з Харкова хоча б частину спортсменів академії. Вибір робили між двома більш-менш спокійними містами – Ужгородом і Чернівцями. І вирішили їхати до Чернівців», — розповідає директор дитячої футбольної академії ФК «Металіст» Андрій Аніщенко.
Найстаршим футболістам, які зараз живуть і тренуються у Чернівцях, — 14-15 років, найменшим – 11-12. Декого супроводжують батьки, але більшість дітей – самостійні.
Іванові Шаповалову 14 років. Він уже рік тренується у футбольній академії ФК «Металіст». Хлопець із 24 лютого був із батьками у Харкові. Зізнається, що іноді, між бомбардуваннями, вдавалося вийти з м’ячем на спортивне поле. Це було найбільшою розрадою.
«Спочатку було дуже страшно. Поруч із нашим будинком були прильоти. Ми ховалися у підвалі. А потім почали виходити з братами до футбольної поляни, грали щодня.
Футбол і віра в Бога допомагали мені. Радію, що тепер можу тренуватися у Чернівцях.
Батьки залишилися у Харкові, ми щодня зідзвонюємося», — розповідає Іван.
«У перші тижні діти звикали до тиші»
Тренери кажуть, що перші тижні у Чернівцях були непростими. Все-таки діти далеко від дому, налагоджували побут, звикали до… тиші.
«У нас у перші тижні був випадок, коли, почувши сигнал повітряної тривоги, хлопець біг у туалет – ховатися. Але тут, на щастя, «тривоги» не часто звучать. Тож діти поступово заспокоїлися, вночі почали спати нормально», — каже тренер Максим Можаєв.
Футбольна академія оселилася в хостелі і живе за суворим режимом. Усі діти навчаються онлайн – у своїх, харківських, школах та зі своїми вчителями. Тренери щоранку контролюють, аби кожен під’єднався до уроків і працював. Після навчання – щодня тренування. Далі – підготовка уроків та час на відпочинок. О 22:30 – відбій.
Практично щовихідних – міські та обласні змагання, які допомагають вихованцям «Металісту» не втрачати форми.
«Я з 24 лютого був удома, у Харківській області. На щастя, моє село не бомбили, ми не були в окупації. Мій тато пішов у Збройні сили захищати нашу державу.
Я дуже сумував за заняттями. І тут тренер мені зателефонував і сказав, що ми поїдемо в Чернівці, тут будемо базуватися і тренуватися. Я дуже зрадів цьому.
У Чернівцях дійсно добре, спокійно. Але дуже хочеться повернутися до Харкова, знову там тренуватися, грати на чемпіонатах України. І щоб був мир в Україні», — ділиться 14-річний Ілля Грищенко.
«Віримо, що скоро повернемося додому»
Скільки ще юні футболісти з Харкова пробудуть у Чернівцях, наразі не знають. Кажуть, що вражені гостинністю і привітністю чернівчан.
«У вас добре. Місто красиве, маленьке, дуже європейське. А ще – чудові люди. Гостинні та щирі. Нас підтримують, але ми ні в якому разі не сідаємо на голову», —зазначає Максим Можаєв.
Разом із дітьми тренери щодня читають новини і радіють успіхам ЗСУ.
«Особливо, коли був наш контрнаступ у Харківській області – діти від телефонів не відривалися! На карті дивилися, як село за селом воїни звільняли нашу землю. Телефонували батькам, раділи.
Віримо, що все буде добре, що ми переможемо. Вже скоро зможемо повернутися додому, знову жити мирним життям. А наші діти зможуть знову тренуватися на футбольних майданчиках у нашому рідному Харкові», — каже Андрій Аніщенко.
