0
Уявіть, що хочете вийти на вулицю, але не можете відчинити двері. Або ж відчуваєте спрагу, проте не знаєте, як налити воду в стакан. Саме таких – звичайних навичок – доводиться вчитися людям, які перенесли інсульт. Допомагають їм із цим у відділенні медичної реабілітації, що діє в Центральній міській клінічній лікарні Чернівців.
У кабінеті – мозаїка, яскраві картинки, а також бізіборди з імітацією застібок, вмикачів, шнурівок тощо. Щоправда, «бавляться» з цим не діти, а дорослі люди, які перенесли інсульт. Саме на таких, здавалося б, іграшкових, предметах вони заново вчаться найпростіших навиків.
«Завдяки всім цим приладам ми вчимо людей пристосовуватися до життя. Вмикати і вимикати світло, користуватися розеткою, застібати ґудзики і замочки. Людина після інсульту просто забуває, що вміє усе це робити. Тож ми допомагаємо пригадати», — пояснює ерготерапевтка Кароліна Апопій.
За столом – 71-річна Катерина з Маріуполя. Вона уважно дивиться на картинки, які їй показує ерготерапевтка, а потім по складах повторює за нею слова: «пер-чик», «кар-топ-ля». Коли в жінки виходить, фахівчиня підбадьорює її: «Яка ж ви молодець! Ще трохи – і будемо з вами борщі варити!»
«Катерина приїхала до нас у дуже важкому стані після інсульту. Вона 20 діб ховалася від бомбардувань у підвалах Маріуполя. Була прикута до ліжка, навіть сидіти не могла, не розмовляла. Нині у неї вже третій курс реабілітації. Жінка сама ходить і вчиться говорити. Коли вона своїми ногами зайшла до кабінету – ми всі аплодували її мужності і силі», — розповідає завідувач відділення реабілітації Центральної міської клінічної лікарні Чернівців Андрій Фролов.
Поруч із Катериною на спеціальному тренажері для рук працює Ярослав. Чоловік теж переніс інсульт і робить усе, щоб одужати та повернутися до роботи.
«Я ще працюю і хочу продовжувати працювати. Лікарі тут мене поставили на ноги, дуже їм вдячний. Впевнений, ще трохи – і я повернуся до нормального життя», — ділиться чоловік.
«Мозок – найлінивіший орган нашого тіла»
Відділення реабілітації було створене у Центральній міській клінічній лікарні 2020 року. Починали з нуля – збирали команду, закуповували обладнання, впроваджували європейські методики надання медичної допомоги.
«Я поїхав на курси з фізичної реабілітаційної медицини. Повернувся звідти з новими ідеями, які одразу запропонував нашому генеральному директору – Вікторові Процу. Розповів, яке обладнання нам потрібно, як організувати роботу відділення, що зможемо робити. І Віктор Йосипович підтримав це. Так радянський кабінет ЛФК перетворився на відділення, що складається з ерготерапії та фізичної реабілітації», — розповідає Андрій Фролов.
У Центральній міській лікарні функціонує інсультний центр та неврологічне відділення, які тісно взаємодіють із відділенням реабілітації. Тут створені спеціальні мультидисциплінарні бригади, до складу яких входять лікарі з фізичної реабілітаційної медицини, лікарі-неврологи, психологи, логопеди, соціальні працівники, фізичні терапевти та ерготерапевти. Всі рішення ухвалюють разом. Із кожним пацієнтом працюють індивідуально. І якщо в перші години після інсульту йдеться про невідкладну допомогу і збереження життя, то наступне завдання — відновити втрачені функції (ходіння, чутливості кінцівок, рівноваги, мовлення тощо).
Велика помилка — відкладати початок реабілітації після інсульту.
«Під лежачий камінь вода не тече. Якщо людина після інсульту буде лежати, огорнута теплом і турботою родичів, рано чи пізно вона перетвориться на овоч. Варто розуміти: мозок – це найлінивіший орган нашого тіла. А після інсульту він ще й уражений. Тож наше завдання — ввімкнути додаткові можливості мозку, змусити його працювати, але не силою, а мотивацією. У перші дні це може бути пасивна гімнастика, щоб не дати залежатися. Далі – більше.
Знаєте, як наш фізичний терапевт розпочинає роботу? Заходить до палати і каже: «Виконуємо першу вправу – усміхаємося!» І вже настрій у хворих покращується, і бажання щось робити з’являється, очі горять», — продовжує розповідати пан Андрій.
Поки ерготерапевти допомагають людині пристосуватися до повсякденного життя (одягнутися, розчесатися, застібнути ґудзик, тримати виделку), фізичні терапевти допомагають зміцнитися: самостійно сісти, піднятися, дійти до умивальника, вийти в коридор.
«Так, хворим страшно. І це природно. У нас була пацієнтка, яка плакала, коли ми вперше після інсульту поставили її у вертикальне положення. Вона відчула, що може стояти на ногах! А через місяць власними ногами вийшла з лікарні. Це – наша гордість, саме заради таких моментів ми виконуємо свою роботу», — каже завідувач відділення.
Інсульт стався під час бомбардування Миколаєва
У залі фізичної реабілітації багато тренажерів: стаціонарна підвісна система, брусся з перешкодами, бігова доріжка, орбітреки, степ-платформи, балансери тощо.
На велотренажері під керівництвом фізичного терапевта крутить педалі Світлана Дмитренко. У неї стався інсульт під час бомбардування Миколаєва. У рідному місті їй надали медичну допомогу і порадили їхати подалі – у більш безпечне місто, де вона зможе займатися реабілітацію і не чути вибухів.
«До Чернівців ми приїхали 15 квітня. І тут проходимо курси реабілітації. Дружина вже почала самостійно ходити – все це результат комплексної реабілітації.
До Миколаєва поки повертатися не плануємо: лікарі попередили, що бомбардування і вибухи можуть спровокувати повторний інсульт», — розповідає чоловік Світлани Сергій Дмитренко.
Фізичний терапевт Микола Попович підбадьорює пацієнтку: хвалить, коли вона переступає перешкоди та впевнено ступає.
«Насправді ми – маленькі помічники. Ми лише скеровуємо людину, мотивуємо її. Все інше вона робить сама», — скромно зазначає він.
«Родичі повинні не годувати хворого з ложки, а допомагати йому самостійно обходити себе»
Тривалість реабілітації для кожного пацієнта індивідуальна: хтось уже через тиждень отримує перші результати — комусь треба місяць. Медики кажуть: якщо у перших пів року після інсульту займатися реабілітацією – результати будуть чудові.
«Якщо почати працювати пізніше, коли хворий «залежаний», — це важче, знадобиться більше зусиль і терпіння. Тому до виписки з лікарні радимо пацієнтам не лінуватися, а продовжувати працювати вдома. А родичам – не приносити тапочки та годувати з ложки, а допомагати самостійно обходити себе. І через певний час знову лягати у лікарню та проходити реабілітацію.
Я бачив різних пацієнтів і точно можу сказати, що інсульт – це не вирок, і навіть за важкого ураження можна повернутися до нормального життя. Так, нехай із певними обмеженнями, але жити! За це наша команда і бореться», — запевняє Андрій Фролов.
Андрій Фролов, завідуючий відділенням
Фото Ігоря Константинюка
