0
Про виклик бути тренером і чому команді «Буковина» потрібні місцеві гравці.
Нещодавно Андрій Мельничук вдруге став головним тренером футбольного клубу «Буковина».
У минулому — футболіст, захищав ворота чернівецької команди та клубів Харкова, Львова, Івано-Франківська і Сум. В Узбекистані став капітаном та кращим гравцем року у ФК «Динамо». Однак повернувся до України – не захотів змінювати громадянство. Так, став тренером в академії ФК «Сталь» із Кам’янського.
В інтерв’ю Шпальті Андрій Мельничук розповів про виклик тренерства та чому команді «Буковина» потрібні місцеві гравці.
Про шлях до тренерства
Я кажу своїм футболістам, що, перш ніж зробити якісь висновки щодо клубу й тренерів, потрібно зробити висновок у собі. Розібратися, чи ви зробили все для того, аби стати рівним цій чи іншій команді. До 27 років я шукав себе. Тоді ж з’явилася моя друга половина, яка мотивувала вдосконалюватися.
Мене запросили у Вищу лігу. Для ігрової практики я повернувся в чернівецьку «Буковину» – знайомий тренер попросив допомогти команді вийти в Першу лігу.
Перше коло чемпіонату я провів у Чернівцях, а на друге – поїхав в Азію. З 2011 по 2015 роки жив у Самарканді (друге за величиною місто в Узбекистані – авт.). Там був капітаном футбольної команди. Пропонували змінити громадянство і грати за збірну, але Батьківщина одна, тому я залишився українцем. Крім того, 2015 року вийшов закон, який забороняв воротарям-легіонерам виступати на чемпіонатах. Тож я вирішив повернутися до України.
Тут працював тренером в академії футбольного клубу «Сталь» із Кам’янського, хоча не був впевнений, чи зможу. Коли почав навчатися, зрозумів, що нічого не знаю про футбол. Знаю, як бути футболістом, але бути тренером – це зовсім інше. Водночас усе було нестабільно, тому клуб розпався.
З’явилася пропозиція очолити «Буковину». І, знову ж таки, це був виклик, крок уперед. Але десь не вистачило досвіду, десь – футбольної «злости» та впевнености. Мені не хотілося підводити керівництво, місто, і футболістів, тому я покинув клуб.
«Зараз починається новий шлях клубу»
Зараз новий шлях, нові амбіції, нові можливості, нові знання. Хочеться допомогти тим, чим можу. Наприклад, тим же переселенцям, які не мають можливости виступати в командах, які мали до війни.
Якби не бачили перспективи й розвитку – за це ніхто б не брався. А грати в Першій лізі (якщо вирішить ПФЛ – авт.) – це великий крок уперед. Ми зробимо все можливе, щоб команда залишилася в Першій лізі. І коли в нашій державі настане мир і приїдуть уболівальники – вони будуть дуже задоволені.
«Це найбільша мета і керівництва, і тренерів – щоб були всі місцеві гравці»
Я хочу дати футболістам таку інформацію і такі знання, щоб вони рухалися вперед та постійно підвищували рівень. Не поза цією командою. Вони повинні бути одним цілим, це має бути ланцюжок, який не можна розірвати. Зараз він маленький, а потрібно зробити міцний великий ланцюг. Я не хочу нікого виділяти, але є футболісти, які беруть на себе лідерство. Вони не тягнуть на себе ковдру, а вмотивовують іти за собою молодих, дають їм можливості здобувати досвід і впевненість.
Наше завдання – вчити місцевих вихованців, давати їм можливість підвищувати свій рівень. До початку зборів клубу ми планували виступити в Другій лізі, тобто робити акцент на наших вихованцях та дати можливість проводити тренувальний процес футбольним школам «Буковина», «Спарта». З Чернівців були футболісти, які мали можливість себе проявити і з яких згодом ми могли створити футбольний клуб. Це найбільша мета і керівництва, і тренерів – щоб були всі місцеві гравці. Розвивати «приїжджих» — не те, чого ми прагнемо. Потрібно давати поштовх місцевому футболу, місцевим школам, а також розвивати інфраструктуру стадіону. Якщо не буде її, то складно буде залучати молодь.
Але зараз, під час воєнного стану, ми не можемо нічого робити. Тому питання інфраструктури та фінансів відходять на задній план. Ми передусім думаємо про те, як допомогти нашим військовим, щоб повернути території та перемогти у війні. Тим уболівальникам, які перебувають зараз на фронті, потрібні позитивні емоції. Це не те, на що ми розраховували, але в цій ситуації не потрібно зупинятися, і держава не повинна стояти на місці.
Фото Ігоря Константинюка
