0
Свою перемогу на Кубку світу з фігурного катання на роликах дівчинка присвятила батьку, який зараз служить у ЗСУ.
У липні 10-річна Христина Білівська з Чернівців виграла Кубок світу з роликових ковзанів у Франції. Вона займається фігурним катанням менш двох років, та вже представляла Україну на міжнародному рівні.
Свою перемогу дівчинка присвятила батьку, який зараз служить у ЗСУ. Він пішов добровольцем ще 2014 року, але довелося знову повернутися на фронт через повномасштабний напад росії на Україну у лютому цього року.
Шпальта зустрілася з Христиною і її мамою Марією біля ролердрому, де дівчинка тренується, та поговорили про захоплення роликовими ковзанами, перемогу на міжнародному рівні та батька, який нині служить у Збройних силах України.
Про захоплення роликами
Мама:
Спершу ми намагалися знайти Христині заняття, яке б допомогло навчитися кататися на велосипеді. Вона не вміла тримати баланс. Потім побачили оголошення про набір у школу катання на роликових ковзанах. Вирішили записатися, думаючи, що якщо навчиться тримати баланс на роликах, зможе і на велосипеді.
Ми взагалі не очікували, що вона буде їхати на змагання та навіть їх вигравати. На першому занятті Христина ходила, тримаючись за бортик. Але через три місяці вона стала вправнішою, і ми купили їй професійні ролики.
Христина:
Мене фігурне катання захопило легкістю і швидкістю. Якось ми спробували номер із музикою з фільму «Матриця». Мені сподобався образ Трініті, і я зрозуміла, який стиль мені пасує. Згодом я стала перемагати у суперниць.
Мама:
На першому своєму змаганні Христина зайняла сьоме, останнє, місце. Потім з останнього перейшла на четверте. Хтось плакав би: «Ой, четверте місце, я хотіла перше чи друге». А ми плакали від щастя, бо бачили такий неймовірний прогрес. Ми розуміли, який величезний труд вклала наша дитина. Були діти, яким із самого початку давалося це легко, а їй ішло важко.
Про початок війни та тренування у Польщі
Мама:
25 лютого Христя мала виступати на першому етапі Кубка України на Дніпропетровщині. Аж уранці 24 лютого нам зателефонували, сказали не їхати, бо там почалися обстріли. У нас уже були квитки на потяг.
Ми вирішили тимчасово виїхати до Польщі. У Христини з собою була лише маленька валіза. Після приїзду я її розпакувала, там в одній частині лежав один ролик, а в іншій — ще один. І поміж тими роликами накидано декілька футболок. Видно, що для неї було життєво необхідним взяти саме ролики, а не будь-що інше.
У Польщі Христину безкоштовно прийняли в клуб катання на роликових ковзанах. У неї не було з собою додаткової форми. Дівчатка це побачили і зібрали їй повний пакет речей. Там вона тренувалася два місяці, а потім, коли російські війська забралися з Київщини, ми повернулися до Чернівців.
Оскільки минулого літа Христя виграла бронзу на чемпіонаті України й отримала кваліфікацію, щоб представляти Україну за кордоном, ми почали готуватися до змагань.
Міжнародні змагання та перемога
Мама:
Христина спершу взяла участь у європейських змаганнях у Венеції, де перемогла. Вона тренувалася щодня, часом до знесилености. Наша тренерка казала дітям: «Ви — це обличчя нашої держави!» І діти дуже старалися.
Потім поїхали на Кубок світу у Тулузі, Франція. Нам дуже допомогли і французи, і наші волонтери: зустріли в аеропорту, привезли, безкоштовно поселили. Підтримка відчувалася всюди.
Ми не очікували, що Христя займе перше місце. Я їй казала: «Займи будь-яке, це неважливо. Навіть те, що ти потрапила на ці змагання, — це вже величезне досягнення».
Христина:
Я була шокована, коли перемогла. Не розуміла як. Там всього 0.25 бала не вистачило другому місцю, щоб виграти у мене.
Про батька в ЗСУ
Мама:
Більше займався з роликами з Христею тато. Він цікавиться спортом, частіше водив її на тренування, їхав із нею на змагання та захоплювався її здобутками.
Тато Христі пішов на фронт ще 2014 року добровольцем. Потім ми почали жити, як ми думали, мирним життям. 24 числа (лютого -ред.) вранці він розбудив і сказав, що почалагсь війна. 26 лютого чоловік уже пішов. Оскільки він мав військовий досвід, йоговідправили одним із перших назустріч російському ворогу.
Христина:
Тато мені зателефонував наступного дня після перемоги на Кубку світу. Мабуть, він не міг спочатку подивитися, бо виконував завдання. Коли дізнався, що перше місце — взагалі був шокований. Я пишаюся тим, що він зараз на фронті. Тому і присвятила йому свою перемогу.
