0
Про навчання з VR-реальности, яке допомогло адаптуватися до життя в новому місті, та чим віртуальний простір корисний у повсякденні.
Тетяна та Дмитро Філімонові – подружжя з Харкова, що займається створенням віртуальної та доповненої реальности. У перші тижні війни вони разом із 5-річною донькою Поліною та своїми батьками переїхали до Чернівців.
Для того щоб адаптуватися в місті та займатися спільною справою, вони подали анкету до чернівецької ГО «Лабораторія культурних досліджень», яка оголосила набір на навчання з VR-реальности. Серед охочих було 150 людей, із яких обрали 20, що були готові навчатися онлайн і офлайн.
В інтерв’ю Шпальті подружжя розповіло, як навчання з VR-реальности допомогло адаптуватися до життя в новому місті та чим віртуальний простір корисний у повсякденні.
До повномасштабного вторгнення сім’я жила в центрі міста, з їхніх вікон було видно аеродром. І коли пара почула вибухи, одразу вирушила до батьків Дмитра, що жили на околиці Харкова.
«Перші два тижні ми були в погребі. Виїхали тоді, коли з’явилася вільний шлях, бо дорога на Харків певний час була захоплена окупантами. Там постійно обстрілювали», – розповідає Тетяна.
Спочатку жили в Кам’янці-Подільському, але компанія, де працює Дмитро, організувала в Чернівцях філіал офісу. Тож родина вирішила переїхати.
Чоловік працює керівником конструкторського відділку, який пов’язаний з інженерним моделюванням, зокрема тренажерами для військових. У VR вони можуть відпрацювати якісь специфічні навички.
До повномасштабної війни Тетяна не вивчала VR-реальність, але за пропозицією Дмитра заповнила анкету.
«До початку занять ми займалися 3D-графікою вдома. А потім помітили це оголошення й вирішили записатися в школу. Це цікаво, шанс займатися однією справою. А також – можливість нетворкінгу та пошуку знайомств», – ділиться він.
А Тетяна додає: «Для нас це ковток свіжого повітря».
Учасники навчання опановують програми для створення віртуальної та доповненої реальности: SparkAR, Unity, Vuforia, 3DMax, Blender. Крім того, слухають лекції з тайм-менеджменту, роботи на фрілансі, фінансової грамотности, пошуку роботи у сфері.
Фото надала Оксана Чміль
Після лекцій дають домашні завдання зі створення VR-реальности. Загалом подружжя виконує завдання, зорієнтовані на дитячу тематику. Наприклад, малюють та друкують 3D-іграшки чи оживляють обкладинки книг:
«Ми винаймали житло, і я побачила там єдину книгу, яка була з динозаврами. Наша донька її любить. Тож вирішили «оживити» обкладинку: я створила анімацію на книжці, а чоловік – окремий файл із динозавром, який з’являється на руці. Ми кинули цю маску на телефон нашої доньки, і вона почала гратися», – розповідає Тетяна.
«Віртуальна реальність – це крутий інструмент. А доповнена реальність може розширити спектр рекламних матеріалів. Прикольно вживу подивитися, який вигляд матиме, наприклад, прикраса чи сонцезахисні окуляри. У наш час, коли більшість товарів купують онлайн, питання їхньої примірки стає все більш актуальним», – вважає Дмитро.
Доповнену реальність він називає більш перспективною. Наприклад, використовуючи смартфон, можна зробити безліч речей для свого бізнесу. Але водночас потрібна чітка ціль:
«Коли ви сідаєте за якусь програму й хочете щось зробити, це завжди нудно доти, доки нема конкретної цілі. А коли вона є, ви підбираєте інструментарій, і це значно веселіше й легше».
Подружжю подобається у Чернівцях. Дмитро вважає, що тут потрібно розвивати туристичний потенціал, і неабияк в цьому може допомогти саме віртуальна реальність.
«Не кожен хоче ходити з гідом, а от прогулятися містом і телефоном подивитися якусь додаткову інформацію про архітектурні пам’ятки було б круто».
Учасники навчання/Фото надала Оксана Чміль
Фото Ігоря Константинюка
