0
Про створення прихистку для представників та представниць ЛГБТ-спільноти, важливість Стамбульської конвенції та чому не всі готові відкрито говорити в армії про свою приналежність.
Олена Григоряк – відкрита лесбійка, феміністка, активно займається громадською діяльністю. Вона — координаторка ЛГБТ-шелтеру та ком’юніті-центру «Інсайт» у Чернівцях.
Олена разом із волонтерами створили у Чернівцях прихисток для людей зі спільноти ЛГБТ. З початку війни тут поселили 146 осіб з інших міст.
Про адаптацію у нашому місті, працевлаштування, гомосексуальних людей у ЗСУ та про те, чому не всі готові відкрито говорити про свою приналежність, Олена розповіла Шпальті.
Створили прихисток на 20 осіб
Коли почалася повномасштабна війна росії проти України, в організації вирішили, що у нас є необхідність для створення прихистку. Адже Чернівці залишаються безпечним регіоном.
У нас немає чіткого регламенту, що приймаємо лише ЛГБТ-людей. Це можуть бути також жінки із дітьми або батьки та родичі ЛГБТ-людей.
Прихисток розрахований на 20 осіб. На початок липня прийняли 146. Це були різні люди з різних міст України. Тут вони безплатно проживають та харчуються — все це за підтримки донорів та закордонних партнерів із Данії, Америки, Швеції, відкритих джерел фінансування ООН, а також ГО «Інсайт» та молодіжної організації «Стан». Також ми вдячні за донейти від наших партнерів з ЄС та США.
Спочатку у прихистку не вистачало речей для відпочинку, тож знаходили європалети у магазинах, шукали ковдри, подушки, каримати, а відтак за місяць роздобули матраци від наших друзів із Румунії. Тепер тут є все для комфортного сну та проживання: це ортопедичні подушки та матраци, душова, санвузол, кухня, зона відпочинку та навіть плазмовий телевізор.
Наша організація працює за декількома напрямками, це не лише ЛГБТ-спільнота. Допомагаємо жінкам, які зазнали гендерного насильства, людям із ВІЛ, жінкам, які залишилися з дітьми й не можуть себе забезпечити, людям старшого віку.
Переміщених осіб не хотіли працевлаштовувати
Люди стають набагато освіченішими щодо питань ЛГБТ-спільноти та інших вразливих соціальних груп, наприклад, людей зі статусом ВІЛ, іншого етнічного походження тощо. Є позитивна динаміка, але й упередження також, на жаль, існують. Це не так часто, як 10 років тому, нині ситуація покращилася. Якщо говорити про переміщених осіб зі спільноти ЛГБТ і транслюдей, то у Чернівцях жодного інциденту від часу їхнього переїзду не трапилося.
Ми не зафіксували жодного випадку переслідування, насильства, морального тиску, цькування, булінгу. Люди зі спільноти могли спокійно гуляти містом, тримаючись за руки. Їм було дуже приємно, що не зіштовхувалися з безпосередньою агресією. Бувало, косі погляди перехожих вони на собі ловили, але відкритої агресії ми не фіксували.
Але в нас були проблеми з працевлаштуванням переміщених осіб у період з березня по травень. Тоді наших ВПО на роботу не брали. Були такі кейси, що їм казали, ніби за декілька місяців вони повернуться додому, тому їх не вигідно наймати — краще людина з чернівецькою пропискою. Тож вони відчули дискримінацію не через приналежність до певної спільноти, а за тією ознакою, що вони не місцеві.
Приємно, що навіть відкритий трансгендерний чоловік, який мав співбесіду у двох закладах харчування у Чернівцях, осуду через приналежність до спільноти не зазнав. Він працевлаштувався і потрапив у толерантний та освічений колектив.
Наразі маємо позитивну динаміку — ці люди працевлаштувалися. У червні у Чернівцях навпаки спостерігали тенденції, коли робочі місця надавали переміщеним особам. Це позитивна дискримінація.
Не всі ЛГБТ-військові є відкритими
Гомосексуальні люди також є на передовій. Це чоловіки, жінки, трансгендерні люди. У нас навіть є такий рух із представників та представниць ЛГБТ-спільноти, які були військовими 2014 року і наразі повторно мобілізовані на передову. Це сотні людей.
До речі, через наш прихисток у Чернівцях пройшло близько десятка людей із ЛГБТ-спільноти, які стали на облік, мобілізувалися і поїхали на передову. Це чоловіки та жінки-доброволиці. Близько десяти жінок, приналежних до спільноти, поїхали на передову як парамедикині, військовослужбовиці.
Але не всі з них є відкритими, бо, наприклад, може бути упереджене ставлення на роботі. Я часто чула про негативні випадки.
Щодо військових, якщо це жінка-лесбійка чи чоловік-гей, вони рідко готові говорити про приналежність до спільноти саме через те, що їхні колеги-військові можуть жартувати, чіплятися до жінок тощо. Їм простіше не відкриватися.
Є лише одиниці військових, які відкрито заявляють про свою приналежність до ЛГБТ. Знаю такого одного гея. Він пройшов пекло, перш ніж почав говорити про свою приналежність і не боятися жорсткого ставлення до себе.
Правозахисники не можуть гарантувати нашим військовим, що в роті, де буде одна-дві ЛГБТ-людини, буде супербезпечно. Крім того, в армії зовсім інші реалії. Це тут, у більш безпечному місці, ми можемо відстоювати свої права, в окопах не до цього. У кращому випадку з представників та представниць ЛГБТ-спільноти будуть глузувати або ж приставати, ґвалтувати. Бо не всі військові освічені й адекватні. Також дехто може через релігійні упередження ставитися радикально до ЛГБТ-людей.
До речі, ми неодноразово і до війни зіштовхувалися з прямою агресією з боку релігійних громад фанатиків. У Чернівцях теж агресивно налаштовані проти ЛГБТ-спільноти, особливо представники московського патріархату. Вони ставляться відкрито негативно, принижують і намагаються обізвати або якось очорнити честь та гідність. Багато упереджень у представників релігійних організацій. Це ламає людину, морально не всі можуть вистояти, закриваються і не готові після цього афішувати свій статус.
Загалом наші опоненти, які агресивно налаштовані щодо спільноти, — це релігійні спільноти та ультраправі рухи. Всі решта — адекватні люди: їм або байдуже, або ж вони відкрито підтримують права вразливих верств населення.
«На війні гинуть однаково гетеро- і гомосексуальні люди, не варто їх розділяти»
Україна зараз на тому шляху, аби бути гідною звання європейської цивілізованої країни, на жаль, життями інших людей, які гинуть щодня на війні. І це як гетеро-, так і гомосексуальні люди — не варто їх розділяти. Хотілося б більше об’єднувати людей, а не розділяти на категорії.
Сподіваємося на те, що вступ України до ЄС допоможе об’єднати людей.
Ухвалення Стамбульської конвенції — це одна з тих речей, якій ми дуже раді. Оскільки наша організація «Інсайт» також правозахисна, ми забезпечуємо захист права жінок та дітей, які зазнавали гендерно зумовленого насильства. Готові надати їм прихисток, аби вони могли реабілітуватися після, м’яко кажучи, неприємного досвіду.
Важливою є ратифікація Стамбульської конвенції, а також надалі прийняття європейських законів щодо рівних прав громадян усіх категорій. Сподіваємося, права, яких ЛГБТ-люди ще не мають, вони отримають зі вступом до ЄС. Йдеться про дозволи на одруження, гомосексуальні партнерства, удочеріння/усиновлення, право на спадщину тощо.
«Головне — вистояти й перемогти»
Нині для нас важливо не вигоріти, не втратити цей запал, адже активісти — це люди, які готові 24/7 зустріти, нагодувати, допомогти. Тому треба не забувати про своє ментальне здоров’я, свій психічний стан, свої ресурси, піклуватися про свою нервову систему. Стараємося трішки відпочивати, шукати собі підміну тощо.
Наша організація також всіляко підтримує військових. Це гуманітарні ресурси, пожертви. Ми волонтерили у Нацкорпусі, плели захисні сітки, розносимо продуктові набори тим, хто потребує тощо.
Будемо продовжувати це робити, допоки не здобудемо перемогу та почнемо відроджуватися. Наразі головне — вистояти, перемогти й не допустити більше такої агресії. Жити як демократична країна, якою, на жаль, уже не буде наш ворог. Будемо боротися за це.
Фото Ігоря Константинюка
Матеріал створено за підтримки проєкту «Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7», який реалізується Американською асоціацією юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальність за зміст інформації несе автор(ка). Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.
