0
Про початок кінокар’єри в 50, відповідальність ролі в «Кіборгах» та Радянський Союз як штучно створену імперію.
Боєць «Старий» із фільму «Кіборги», трагікомічний Омелько Кайдаш, директор цвинтаря Петрович – акторові Віктору Жданову за доволі коротку кінокар’єру вдалося втілити різні ролі. 2014-го він із родиною переїхали з окупованого Донецька до Києва. Спочатку Віктор працював у театрі на Лівому березі, а потім продюсери запропонували йому спробувати себе в кіно.
Як це – грати українську виставу в окупованому Донецьку, у 50 років змінити театр на кіно та відчувати відповідальність своєї ролі – читайте в інтерв’ю.
«Ходити під дулом автомата не дуже приємно»
2014-го Віктор переїхав до столиці через бойові дії на Донеччині. Напередодні він пересварився з акторами з проросійською позицією, сутички доходили ледь не до бійки:
«Ходити під дулом автомата не дуже приємно. Це якась така бунтарська позиція. Коли я на все це подивився, то сказав: “Краще там буду голодним та холодним, без нічого, ніж тут”».
Деякі родичі актора досі живуть на Херсонщині, що наразі під окупацією. Віктор каже, що 2014-го захоплення земель «було не таким потужним», а лінія вогню була не так близько:
«Я гордий, що херсонець. Не очікував, що місто так встане за Україну. Те, що вони (жителі – авт.) роблять, – це подвиг».
Віктор розповідає, що в херсонських театрах більшість п’єс і вистав – українськомовна. Там грали твори Куліша і Винниченка.
Якось театральна трупа, до якої входив Віктор, приїхала на Тернопільщину з «Морозом-Морозенком» – зал вставав і вигукував «Слава Україні». Актор зізнається, що тоді «волосся стало дибки», адже такого прийому ще не бачив. Але так приймали не лише на заході країни. Наприкінці травня 2014 року, коли в Донецьку вже були російські бойовики та кадирівці, відбулася вистава «Сліпий» за поемою Шевченка. Тоді був повен зал, де також висловлювали патріотичні гасла.
«Ми відчували цю розрізненість – Західна, Східна, Південна Україна. Тому чітко спрацювала ця «кдб-шна» машина. Зараз аналізую ситуацію постфактум, відповідаю не тільки на чужі, а й на свої запитання», – ділиться актор.
Початок кінокар’єри
З початку життя в Києві Віктор не мав роботи, відповідно і заробітку. Разом із сім’єю чоловік отримував мізерну допомогу для переселенців.
«Якби не друзі, з якими ми познайомилися в Донецьку та пізніше в Києві, то нічого цього не було б. Якось Саша Кобзар (знайомий Віктора з Донецька – авт.) каже: «Що ти тут сидиш, там кастинг іде». Посадив мене в машину: «Поїхали». Тоді мене затвердив режисер Олександр Мохов, і з цього все почалося. Це якесь Боже провидіння – не більше, не менше. Це поміч від того, що я не зрадив професії, адже багато разів хотів піти».
Для Віктора кіно – новий світ та люди, інший простір. У театрі – більший попит на молодь.
«Не скажу, що дуже й талановитий, є актори, які більше знають та вміють, перспективніші. Я знаю свою нішу, яка мене задовольняє, та не хочу займати чиєсь місце, бо маю своє».
Про фільм «Кіборги» та відповідальність своєї ролі
Найбільш визначною своєю роботою Віктор Жданов називає «Кіборгів». Це фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі. Режим зйомок стрічки був непростим не тільки через погодні умови та військову амуніцію, а й те, що в процесі брали участь справжні захисники аеропорту. Вони дбали про те, щоб картина вийшла максимально реалістичною.
«Ахтем Сеїтаблаєв після потужного резонансу від фільму сказав: «Що ж, тепер вам доведеться з цим жити. Тепер ви будете більш ретельними до того, що кажете та робите». І це дійсно велика відповідальність», – зазначає актор.
Працю над фільмом Віктор називає щастям, адже тоді лише починав свою кінокар’єру:
«Я дуже нервувався. Коли з тобою бійці, що були в тому аеропорту, то знову ж таки постає відповідальність. Відповідальність не набрехати».
Після цього фільму він змінився – почав більше думати, придивлятися та спостерігати, як, чим та про що живе.
«З’явилася цінність життя – мого та людей навколо. Кожен проявив особистий біль на тому майданчику. Було багато таких сцен, яких без сльози не зробиш, вона сама йде. З екрана потрібно відкрити свою середину. Іноді це дуже складно», – ділиться актор.
Саме за цю стрічку він отримав «Золоту дзиґу» як найкращий актор другого плану. Водночас Віктор вважає, що не кожен актор готовий до головних ролей, бо до них прикута неабияка увага:
«Був такий момент, коли ми знімали стрічку «Госпіталь» режисера Антона Гойди. Там була сцена, де мій персонаж дізнався телефоном про смерть сина на війні. І що робити? Як це грати? А процес іде, всі щось роблять. Тоді режисер вигнав усіх зі знімального майданчика, щоб я зумів відіграти. Тоді розумієш значення головної ролі».
Про трагікомічну роль Кайдаша
За словами Жданова, сценаристка та виконавча продюсерка телесеріалу «Спіймати Кайдаша» Наталка Ворожбит цікаво переписала історію повісті, а персонажі вийшли з життя. Тож на майданчику не відбувалося великих сутичок, як зіграти ту чи іншу сцену.
«У перші два-три дні ми сходилися, а потім усе «покотилося». Кожен зрозумів, як він буде існувати в цій картині та що робитиме. По-перше, це було щиро, відверто, з розумінням того, що робиш. Дуже добре, що серіал вийшов трагікомічним, без цього було б кисло, а тут вийшло смачно», – ділиться Віктор.
У серіалі актор зіграв Омелька Кайдаша – голову сімейства:
«Чоловік ніби голова сім’ї, а на ділі ніхто. Для синів не батько. От як зіграти цей стан, коли тебе мають за ніщо? Хотілося передати, що йому болить. І п’є він не від того, що хоче пити».
«Радянський Союз – штучно створена імперія»
Під час служби в радянській армії Віктор побачив суть радянської імперії – там були хлопці чи не всіх національностей.
«Радянський Союз – штучно створена імперія. Чому він розпався? Бо ніхто не хотів у ньому жити. Ми будемо сильніші, коли нам будуть заздрити, коли збудуємо свою державу, ні від кого незалежну в усіх планах. Це дуже важко», – розповідає він.
Актор каже, що відрікся від російських фільмів та театру. Водночас деяких росіян поважає за позицію.
«З 2014-го я ще брав участь у російськомовних проєктах, які знімали в Україні. Загалом ставлення до російських акторів було не дуже позитивним, бо я завжди вважав, що до них дуже багато уваги. Не лише я нервував через це. А зробити іншого не міг, бо не було пропозиції. Або ти відмовляєшся і сидиш взагалі без нічого, або йдеш на якийсь компроміс, наступаєш на себе».
«Варто розповідати, що ми не лише одними шароварами та вишиванками пишаємося»
За словами Жданова, за останні роки український кінематограф поповнився багатьма хорошими стрічками – новими жанрами та серіалами.
«Усе залежить від бажання і людей, які будуть це робити. Наприклад, у такий складний час вдалося влаштувати кінофестиваль. Тут, на Буковині, є історія та чудова постать Івана Миколайчука. Для мене це унікальний актор, я виріс на його фільмах. Ще з дитинства за ним стежив, навіть не знаючи імені».
Віктор каже, що на Буковині та у Чернівцях зокрема є багато вмотивованих людей для розвитку культури. Але потенціал потрібно розвивати:
«Варто розповідати, що ми не лише одними шароварами та вишиванками пишаємося. Є щось інше. Є Україна як така, якою вона стала і яка будується. Конкуренти теж є. Тому є до чого тягнутися й акторам, і режисерам, і сценаристам, і операторам. Культура – це ідеологічний фронт. Мене так навчили, і я цьому вірю».
Фото Ігоря Константинюка
