0
Заходи побудували таким чином, щоб людям було комфортно спілкуватися, а внутрішньо переміщені особи з дітьми могли адаптовуватися до життя в новій громаді.
Учора, 20 травня, у Мигівській школі відбулося святкування Дня вишиванки. Під час заходу для дітей, серед яких були й вимушені переселенці, провели майстер-класи з бісероплетіння та вишивки, а дорослих навчали готувати традиційні гуцульські страви. Завершили урочисту частину флешмобом під пісню «Ой, у лузі червона калина».
Захід підтримало Агентство ООН у справах біженців, громадські організації «NEEKA» та «ROKADA», діячка і засновниця Дня вишиванки Леся Воронюк.
Вона розповіла Шпальті, що її мотивацією є можливість гідно тримати гуманітарну сферу та культурний фронт. А також — повертати українців до «свого»:
«Спочатку ми думали, що практично нічого не відбуватиметься через повномасштабну війну, але побачили, що люди навпаки хочуть об’єднуватися. Показувати й собі, й усьому цивілізованому світу, і дикому ворогу, що ми — українці, єдині та сильні. Ми маємо культуру та цінності, які не готові віддавати».
За її словами, запит на українське видно і за популярністю проєктів, які лише після повномасштабного вторгнення отримали мільйони переглядів.
«Ми демонструємо документальні фільми «Спадок нації», «Хто ми» і «Соловей співає» на різних локаціях по декілька разів. «Соловей співає» до повномасштабного вторгнення мав 80 тисяч переглядів, а зараз — уже понад 1,2 мільйона. Це показник того, що люди починають шукати відповіді і не стоїть питання “какая разніца”», — ділиться продюсерка.
Засновниця Дня вишиванки вважає, якщо значна частина нашого суспільства буде ментальними малоросами, ми не зможемо перемогти:
«Ідеться не тільки про те, щоб вигнати ворога за межі територій, які він окупував із 24 лютого, чи повернутися до кордонів 1991-го. А про те, щоб були розірвані культурні зв’язки, щоб українці не сприймали культуру «русского міра» як своє чи як нормальне явище».
Другокурсниця Вижницького коледжу мистецтв та дизайну Софія Мельничук проводить майстер-клас із ткання ґердану
На святі провели низку майстер-класів із бісероплетіння та вишивки. Леся Воронюк каже, що передусім вони зорієнтовані на дітей вимушених переселенців.
«Це водночас і про традицію, і про психологію, адже коли діти працюють пальчиками, то відволікаються і розслабляються. Заходи побудовані таким чином, щоб людям було комфортно спілкуватися і дізнаватися щось нове. Щоб внутрішньо переміщені особи, які часто перебувають у стресовому стані, могли адаптуватися», — розповідає вона.
Також на святі представили благодійний ярмарок Вижницького коледжу мистецтв та дизайну. Зокрема завідувачка музею у коледжі Ярослава Богдан розповіла, що всі роботи виконували студенти:
«У коледжі займаються обробкою дерева, художньою обробкою металу, вишивкою, ткацтвом, моделюванням одягу та дизайном. Усі кошти, вторговані з ярмарку, відправлять на благодійність».
Переселенка Світлана Берник розповідає, що її 9-річній доньці Ані найбільше сподобався майстер-клас із бісероплетіння. Вона каже, що важливо відвідувати такі заходи, бо це українська історія. Жінка переїхала із Запорізької области до Мигового з чотирма дітьми.
«Червоний хрест давав нам продукти та засоби гігієни. Минулого тижня я подала документи на допомогу ООН, а держава так і не виплатила коштів. Серед найгостріших потреб — ліки», — ділиться Світлана.
Людмила Кравець переїхала з Броварів із двома дітьми ще 24 лютого. Жінка каже, що до повномасштабного вторгнення часто вдягала вишиванку.
«Моя бабуся захоплювалася цим, удома є вишиті сорочки, рушники та наволочки. Прийшла на свято, щоб показати дітям традиції українського народу. Їм найбільше сподобалися майстер-класи».
У перші дні повномасштабного вторгнення харків’янка Інна Мощенко ховалися з трьома дітьми в підвалі. Щоб убезпечити їх, наприкінці лютого вона вирішила поїхати на Буковину. У Чернівцях сім’я не знайшла житла, тож вирушила в Мигове, як порекомендували знайомі. Тут Інна оплачує лише комунальні послуги.
«Зараз дітям не вистачає свята: вони без школи, друзів та рідного міста. Тому вирішили відвідати цей захід. Тільки-но буде мир, ми повернемося до своєї квартири у Харкові».
Сім’я отримувала допомогу від держави. Найперше витрачали отримані кошти на харчування та побутові потреби.
Наприкінці відвідувачів запросили на майстер-клас із приготування традиційних гуцульських страв та накрили фуршетний стіл.
Марія Федорчак, учителька образотворчого мистецтва та керівниця гуртків декоративно-прикладного мистецтва. Присвятила цій справі 20 років. Поряд із нею онучка Ангеліна
Фото Крістіни Мартинюк для Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН)
