Ними ніхто не хоче займатися: як волонтери з Чернівців вивозять людей з інвалідністю з гарячих точок

03.05.2022 22:14

3 532

Волонтери у Чернівцях чи не єдині, хто вирішив вивозити літніх людей з інвалідністю із Сєвєродонецька та Лисичанська.

Благодійний фонд «Freedom trust» вже місяць вивозить людей з інвалідністю з гарячих точок Донбасу: Сєвєродонецька та Лисичанська. Це чи не єдина організація, яка займається цими людьми, адже для вивезення малорухомих потрібно багато зусиль.

«За них ніхто не хоче братися, вони нікому не потрібні», — каже чернівчанин Ігор Логвінов, засновник фонду.

Ігор викладає в університеті. З початку війни його приміщення бюро перекладів пустувало, і він разом із близькими вирішили створити тут координаційний штаб та волонтерити. Пізніше до нього долучився Дмитро, переселенець із Києва, якому Ігор допоміг вивезти маму.

Шпальта зустрілася з хлопцями в їхньому офісі, заповненому гуманітаркою та волонтерами, які безупинно працюють.

Ігор

Починали ми з «волонтерки». Потім почали евакуювати людей. У нас був свій транспорт, потім ми долучили буси наших друзів, знайомих. Відтак долучилися люди, яких ми взагалі не знаємо. Телефонували й казали: «У нас є машина, ми самі переселенці, готові вам надати її разом із водієм. Просто для того, щоб забирати людей. І ми почали координувати все це. Вже переросли в маленький координаційний центр.

Дмитро

Перші поїздки були такими: ми з Чернівців до Києва везли гуманітарку, а звідти забирали людей сюди. Ігор у перші дні війни поселяв їх у себе в будинку.

Фінансують нас здебільшого українці. Але є донори із закордону. Все вибудовується на особистих контактах.

Про вивезення людей з інвалідністю

Дмитро

Ми дійшли до евакуації людей з інвалідністю, тому що побачили запит. Ними ніхто не хотів займатися.

Евакуювати матір із дитиною надзвичайно легко. Мама зробить усе, аби обоє доїхали у безпеці. А ці люди — безпомічні. Це бабуся 86 років, яка половину слів не розуміє і не може пересуватися. І цим людям найбільше потрібна наша допомога. Нам багато разів телефонували і запитували: «Ви можете евакуювати, можете?» А в мене клубок у горлі, бо ми вже десяті, до кого ці люди звернулися.

Вибору немає. Вони або помруть там від холоду і голоду, або ми їх заберемо. Іноді нам телефонують і просто просять привезти їжу. Кажуть, що вже три дні нічого не їли. Немає світла, газу, води. Набирають воду, що тече зі стріхи після дощу, і її п’ють.

Нас запитують: «Куди ви їх тягнете, що ви будете з ними робити?» А що, ми повинні залишити їх померти?

Так ми знайшли п’ять бусів, облаштували всередині ортопедичними матрацами, щоб класти на них людей і вивозити. З ними швидко не поїдеш — 40-50 км на годину, аби вони не трусилися в дорозі. Вони й так пролежали в підвалі декілька тижнів.

Ігор

Під час евакуації людини з обмеженими можливостями ти не знаєш, із чим зіштовхнешся. Це може бути лежача людина з хворобою Альцгеймера. Вона легко піддається стресу. Її треба знести з п’ятого поверху на руках, а вона починає кричати, коли покладеш у машину.

Я дуже вдячний тим людям, які перевозять здорових людей. Завдяки тому, що вони займаються цим, ми можемо займатися іншим.

Фото волонтерів Freedom Trust

Дмитро

У нас є безліч історій, пов’язаних з евакуацією. Був випадок, коли двоє людей нас не дочекалися: почалися обстріли, й у них не витримало серце.

Якось ми до Дніпра довезли бабусю з дідусем. Їх зустріли родичі. Бабусі стало погано, викликали швидку, в якій вона і померла. Донька зателефонувала нам і подякувала за те, що довезли тата в безпеці, а маму вони можуть поховати по-людськи.

Є історія дідуся з бабусею — подружжя. Вона незряча, він без ніг і також майже нічого не бачить. Вони сиділи у квартирі, телефонували нам і запитували, коли ми їх заберемо: «Ми обійняли одне одного, сидимо, плачемо і чекаємо вас». Коли ми зустріли їх у Львові, то дійсно просто плакали. Це дуже важко морально.

Коли востаннє евакуювали людей, нам зателефонували з потяга. Людям, яких ми вивозили, надійшло СМС, що трьох будинків, у яких вони жили, вже нема. І ми розуміємо, що нам вдалося врятувати три життя.

Скрін з відео Freedom trust

«Рускій мір» та налякані люди

Російська пропаганда, на жаль, дуже добре працює на цих територіях.

Якось люди в Лисичанську побачили в нас британський прапор на автомобілі, почули англійську мову (з нами був британський волонтер). І розбіглися. Бояться, що їх продадуть на органи.

Це просто не вкладається у голові, що хворих, людей з інвалідністю можуть викрасти. Але це те, що їм каже пропаганда.

У них немає там зв’язку. Все, що ловить, — це російська хвиля радіо. Ці літні люди вмикають приймачі і слухають. А ви знаєте, що говорять на російському радіо. Брак інформації породжує страх і хаос.

Якось довелося проробляти маршрут до Рубіжного, аби забрати звідти людину. Ми розраховували на допомогу місцевих, а як з’ясувалося, 70% жителів Рубіжного чекають «руского міра». Схожа ситуація в Лисичанську, куди ми їздимо постійно.

Куди поселяють врятованих людей

Дмитро

Найбільша проблема — розселити цих людей там, де їм допоможуть.

Буває, ми приходимо до медиків, просимо місця для людей з інвалідністю. А вони кажуть: ми можемо з вами поїхати, попіаритися, а далі будемо щось вирішувати. Що вирішувати, якщо лежить людина, і її нема куди діти?

Попри це ми напрацювали багато зв’язків. Це і українські волонтери, і чехи, і литовці, й австрійці, які допомагають відправляти людей до своїх країн і розселяють там. Це організація «Восток-SOS», із якою ми спільно вивозимо людей.

Благодійність — це не одна людина. Їх десятки, сотні, і всі вони хочуть допомогти. За цей час ми познайомилися з купою людей, і ці зв’язки дуже цінні.

Про Червоний Хрест

Ігор

Суперечливі думки щодо них. Ми розуміємо, що вони роблять багато всього. На сторінках у соцмережах у них безліч фото з допомогою людям. Проте в контексті евакуації людей з обмеженими можливостями ми не перетинаємося. Я не знаю, що вони для цього роблять. Намагалися декілька разів зв’язатися — додзвонитися нереально.

Покинуті тварини та допомога притулкам

Ігор

У Лисичанську велика проблема — це тварини, яких покинули. Собаки голодні й починають кидатися на людей. Є два варіанти: або ми їх спробуємо погодувати, або тварин там просто постріляють. Ми туди найближчим часом завеземо 350 кілограмів корму, але це майже нічого. З ними так само, як із літніми людьми, — вони нікому не потрібні, притулки переповнені.

Волонтери привезли корм котам у Лисичанську/Скрін з відео Freedom Trust

Ми допомагаємо одному притулку, де живе 500 песиків. Точніше, вже 420. Нещодавно 80 собак загинуло, бо в один з ангарів потрапив російський снаряд. Ми привезли туди близько 90 кг корму, але це крапля в морі.

Державна підтримка та піар чиновників

Ігор

Чого нам справді не вистачає — це підтримки держави. Нам потрібні місця, щоб розташовувати цих людей. Є навіть донори, які готові надавати кошти й ремонтувати ці будівлі.

Якби держава займалася безпосередньо своїми обов’язками, в нас було б менше роботи. І не про те, аби виставляти в соцмережі, як той чи інший орган влади завантажив чи розвантажив «волонтерку». Про що ми взагалі говоримо?

Мені не соромно отримувати допомогу з інших країн, мені соромно, що цю допомогу мені не може надати моя країна.

Facebook Фонду

Реквізити для допомоги Фонду

Гривня: БО «БФ «ФРІДОМ ТРАСТ»

UA873395002600001199226000001

Код банку 339500

АТ «ТАСКОМБАНК»

ЄДРПОУ 44825741

PayPal: [email protected]

Євро: BENEFICIARY BANK: RAIFFEISEN BANK INTERNATIONAL AG VIENNA AT

SWIFT: RZBAATWWXXX

Отримувач: TASCOMBANK JSC KIEV, UKRAINE