0
Про постійні перевірки росіян, викрадення людей та доноси місцевих.
Фото з фб Наталії Тюнягіної
Наталія Тюнягіна — громадська активістка та волонтерка, що працює з ВІЛ-позитивними жінками. Коли почалася війна, їй із родиною довелося виїхати до села під Херсоном, де вона вже два місяці живе в окупації.
Попри постійні перевірки російськими військовими, викрадання людей та проросійських односельців, жінка допомагає людям, розвозить їжу та ліки.
Наталія розповіла Шпальті про життя в окупації, дефіцит найнеобхіднішого та постійні перевірки російськими військовими.
Про захоплення Херсонщини
Коли почалася війна, ми були в Херсоні. О 6 ранку мені зателефонувала подруга і каже: «Почалося». Родичі з півдня сказали, що біля них уже стріляють. Ми за декілька годин зібрали речі й покинули місто. Коли їхали в село під Херсоном, назустріч нам у бік міста їхали довжелезні колони російської техніки.
Захоплення Херсонщини ми лише чули. У селі 5 днів стояв чорний дим. За цей час ми облаштували підвал і щоночі спускалися туди. Попри село щоразу проїжджала техніка, над нами літали ракети.
Фото надане Наталією Тюнягіною
Бойові дії продовжуються і зараз. Біля нас розташований полігон, із якого росіяни запускають ракети по Миколаєву. Лінія фронту теж просто біля нас.
Про життя в окупації
Перший місяць ми з дому виходили лише в магазин. Продуктів було обмаль. У нас навіть була така розвага: в який магазин сьогодні підемо стояти в черзі. Ми не знали, чи там щось буде — просто йшли і стояли. Черга збиралася з 5 ранку. М’ясо завозили о 10. А повернутися додому виходило тільки о третій із маленьким шматочком за 260 гривень.
Був єдиний магазин, у якому було все. Мабуть, власники знайшли шляхи постачання. І там були космічні ціни: пачка сигарет — 160 гривень, прокладки — 110 гривень.
Про викрадення людей та знищену російську техніку
По нашому селу росіяни ходять із перевірками постійно. А все тому, що у перші дні війни під селом сховали російську техніку. І місцеві чоловіки розтягали звідти все, що було: злили бензин, забрали зброю, вибухівку.
«Ми думали, що прийдуть наші й усе буде добре, а прийшли росіяни».
Спершу вони пішли до сільради і наказали віддати зброю або ж зрівняють усе із землею. Люди почали зносити, але в деяких дворах її все ж знайшли. Хтось закопав на городі, хтось ховав у сусідів, які навіть про це не знали. Хлопців, у яких знаходили зброю, забирали та били. Більшість із них не повернулася.
Фото: Reuters
Ставлення росіян до цивільних
Від нашого села до Херсона стоїть сім російських блокпостів. На кожному — ретельні перевірки. Жінок і дітей не чіпають, лише чоловіків. Заходять у маршрутку, вітаються, кажуть: «Как би смєшно ето нє звучало, мєня женщіни сєйчас нє інтєрєсуют».
Чоловіків вони змушують роздягатися, шукають армійські татуювання. Перевіряють сліди на плечах та руках, які залишаються від зброї. Якщо знаходять — людину забирають.
Страшно, коли 5-7 росіян заходять у дім. І вони зовсім не такі зачухані, як на фото в інтернеті. Всі одягнуті як з голки. Постійно запитували, чи служив чоловік. Я брехала, що ні. Але одного разу випадково знайшли його військовий квиток. Чоловіка завели в гараж і допитували. Роздягли до трусів, перевіряли.
А втім, вони намагаються бути привітними. Кажуть: «Ми до вас надовго».
Про бажання виїхати
Дуже багато людей виїхало. Близько 30%. Зелених коридорів не було, люди виїжджають на свій страх і ризик. Ночують по 3 доби в полях під обстрілами. Деякі їдуть із провідниками, а ті беруть шалені гроші — від 200 доларів, щоб тільки дістатися Одеси. Багато хто їде через Крим. Але це мінімум 600 доларів із людини.
Я раніше дуже не хотіла їхати. Тут я волонтерю, роздаю ліки тим, хто потребує. Бажання виїхати з’явилося, коли востаннє росіяни зайшли з перевіркою і побачили ліки на ліжку.
Фото з фб Наталії Тюнягіної
Вони ходять по селу і розпитують, хто тут займається активізмом. Потім цих людей забирають. Перших двох чоловіків, які створили у селі волонтерський штаб, забрали. І росіяни знали, куди йти. Тобто людей здали.
Тому і у мене з’явився страх. Бо люди тут є різні, село проросійське дуже. Двоє з трьох тут підтримують російську владу. І їм буде добре під будь-яким керівництвом.
Про створення «ХНР»
Російські окупанти вже місяць планують створити на Херсонщині «ХНР». На початку травня там хочуть провести фейковий референдум. Проти цього у Херсоні мітингують чи не щодня, та росіяни стріляють і розганяють протести.
Ми сподіваємося, що «ХНР» не буде. У Херсоні не хочуть цього. Сьогодні знову був мітинг, люди протестували проти створення республіки. Знову є постраждалі.
Зараз чую від знайомих, що в місті погіршало. Стало більше військових, з’явилися чеченці, які ходять просто по дорогах, незважаючи на машини. Військові заходять до квартир. Продовжують зникати люди. За неофіційними даними, тут зникло понад 400 людей. Кажуть, що в Каховці зробили катівню, де їх тримають.
Ми віримо, що Херсонщину відвоюють. Наші хлопці близько. Ми їх чекаємо. Може, буде страшно, будуть бойові дії, жертви. Але така, значить, ціна.
Фото Наталії Тюнягіної
Волонтерство та моральний стан
Після місяця життя в окупації я почала волонтерити.
Багато ВІЛ-позитивних жінок у Херсоні залишилося без ліків, і до мене звернулися волонтерські організації, аби я їм допомогла. Спершу давали гроші, потім почали завозити ліки та продукти. Одного разу волонтери знайшли і поклали їм у пакунки по 5 прокладок у подарунок, то вони аж плакали від радости. Жіночі засоби гігієни тут знайти майже нереально.
Фото Наталії Тюнягіної
Я допомагаю і людям у громаді. Разом із чоловіком розвозимо продукти та ліки.
Не зійти з розуму допомагає волонтерство. У мене немає часу навіть новини дивитися — я дуже зайнята роботою. Для мене важливо зараз бути корисною. Накриває лише ввечері, коли починають стріляти, і ми йдемо всі разом у підвал. А втім, ми ставимося до всього з гумором, бо інакше ніяк.
Дуже не вистачає підтримки від інших людей. Зараз це найважливіше. Підтримуйте одне одного хоч добрим словом, гумором.
На Херсонщині зараз багато суперечок, що ті, хто поїхав, — справжні патріоти, а ті, хто залишився, хочуть у росію. Це дуже знецінює, бо ми віримо в нашу перемогу і чекаємо, що нас звільнять.
