0
У християнському таборі на Буковині живуть переселенці з Бучі й Гостомеля та понад сто сиріт із Миколаївської области. Кожен із них має що розповісти.
У християнському таборі «Your Camp» почали приймати вимушених переселенців ще з перших днів повномасштабної російсько-української війни. Раніше тут улітку відпочивали діти вірян. Зараз у дерев’яних будиночках живе близько 300 біженців із Бучі, Гостомеля, Миколаєва та Дніпра. Щодня хтось новий приїжджає, а хтось вирушає далі — за кордон.
Шпальта приїхала сюди з працівниками Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН), які привезли до табору гуманітарну допомогу — теплі ковдри та подушки для переселенців. У цей момент із табору вже виїжджав Червоний Хрест. Його волонтери теж регулярно допомагають організації.
У таборі є декілька дерев’яних будинків, де живуть люди. І один кам’яний — там переселенці обідають. Посеред табору — величезне шатро, схоже на цирк. Туди волонтери зносять речі.
Дружина директора табору пані Наталія каже, що останнім часом речей назбиралося так багато, що нема куди діти.
«Студенти-переселенці допомагають їх сортувати. Найнеобхідніше залишають, а деякі дитячі речі: боді, підгузки тощо — відправляють у чернівецький Дім добра.
У таборі гамірно, тут бігає багато дітей: дівчинка катається на іграшковій машині, хлопці гасають на велосипедах. Опівдні у дітей тиха година. Нещодавно табір прийняв понад 130 сиріт із Миколаївської области. Сюди діти приїхали разом із виховательками.
Одна з них — пані Ярослава — розповіла, що за тиждень до того, як вихователі евакуювали дітей, до притулку їхала інша зміна працівників. Їхній бус розстріляли російські війська. Поранених вихователів, які вижили, солдати змусили йти попереду себе. На них росіяни перевіряли, чи немає на дорозі мін.
«Це було 8 березня. Мої колеги їхали в Антонівку. Трьох із них розстріляли з важкої артилерії. Потім росіяни відкрили двері мікроавтобуса і сказали: «У нас було розпорядження розстріляти цю машину. Виходьте». Відтак виховательок (одна була з кульовим пораненням), змусили йти 25 кілометрів до блокпоста. Там уже їх врятували українці і відправили до лікарні. Троє з них досі мають контузію», — згадує Ярослава.
Притулок, звідки приїхали ці діти, вже бомбардували російські війська. Там вибиті вікна. Наш погляд привернула група дітей, що зібралася на шкіряних диванах надворі. Хлопці, голосно вигукуючи, грали в якусь «стрілялку» на телефоні.
Серед них — одинадцятирічний Ростислав. Хлопчик розповів, що він із Гостомеля. Каже, у повітрі сильно смерділо керосином, коли росіяни бомбардували аеропорт. На другий день війни його родина поїхала в Бучу, сподіваючись, що там буде безпечніше. Проте звідти вони не могли виїхати ще декілька тижнів.
«Їсти там було що, але ввечері зникало світло. Вночі було так страшно. Ми чули вистріли, наші стріляли Джавелінами двічі. Від цього йшла така сильна вибухова хвиля, що я закривав вуха, коли чув. А в мами моєї з вух пішла кров. Це було взагалі страшно».
Хлопчики з Гостомеля та Миколаївської области обіймають працівницю ООН
Увесь час, поки хлопчик розповідає свою історію, він не зводить очей з екрана телефону. Там він грає з другом та гучно викрикує, коли вдалося когось «завалити». Та за декілька хвилин Ростислав програє, відкладає телефон і згадує для нас ще одну історію.
«Як ми проїжджали першим зеленим коридором, перед нами їхав велосипедист. На моїх очах його розстріляли. Отакий був зелений коридор, «хороший». Я бачив трупів, їх вивозили там машинами. В нас пробилося колесо, і я тоді бачив, як росіяни випускали град куль. Це теж було страшно. Але колесо нам замінили на СТО, що була поруч».
Хлопчик розповідає цю історію зовсім спокійно. Ніби його й не було там. Але іноді через його тон пробивається злість.
«Ми їхали в автобусі, і там було тільки 8 місць. А туди вмістили 26 людей. Я їхав на колінах, і мене так трусило, паморочилося в голові дуже. Погано було. По дорозі ми бачили, як на узбіччі лежать КамАЗи, легкові машини. Збиті».
Сюди Ростислав евакуювався з бабусею та братом. Мама з татом залишилися в Бучі, і відтоді хлопчик з ними не говорив, у таборі нема зв’язку.
Згодом «Шпальта» опублікує історії інших переселенців, які стали жертвами російсько-української війни.
Фото Антона Федорова для Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН).
