0
21-річний Полла Вішну Вардхан Рао є одним з десятків тисяч індійських студентів, які виїхали з України після вторгнення Росії.
Фото: BBC
Попри те, що місто Вінниця розташоване у Центральній Україні, далеко від російського кордону, у ньому лунають вибухи. Минулого тижня там унаслідок ракетного удару загинули дев’ятеро людей.
21-річний Полла Вішну Вардхан Рао є одним із десятків тисяч індійських студентів, які виїхали з України після вторгнення росії. Вішну каже, що доброта українців врятувала йому життя.
Ще два тижні тому хлопець жив своїм звичайним студентським життям.
«Україна – найгарніша мирна країна. У Вінниці так багато мирних місць», — розповідає Вішну.
Але 24 лютого, у день російського вторгнення, юнак прокинувся від «звуків вибухів та стрілянини». Він та його двоє сусідів, також студенти, поняття не мали, що відбувалося. Вони були в паніці.
Вішну ніколи не чув звуку сирен і не розумів оголошень, які лунали з гучномовців.
Упродовж наступних двох днів вінницькі сирени лунали кожні кілька годин. Вішну з друзями ховалися у темному підвалі у будинку.
Хлопець не міг спати, тому годинами розмовляв телефоном, намагаючись продумати план утечі.
«Я думав, що можу померти», — розповідає Вішну.
Одному з друзів Вішну вдалося знайти водія з мінібусом, який зголосився відвезти їх до кордону з Румунією за 250 км. У мирні часи чоловік возив людей у поїздки по Вінниці. Він не був готовим сам виїхати з країни, оскільки його дружина була хвора. Але погодився здійснити ризиковано поїздку за 12 000 гривень. Вішну каже, що завдячує водію життям.
Фото: BBC
«Я не можу підібрати слів – ми врятувалися завдяки йому. Я дякую йому від щирого серця», — говорить Вішну.
У Вішну у Вінниці був собака, але він боявся, що його не пропустять із ним через кордон, тому залишив його своїй викладачці.
Приїхавши на кордон, Вішну та його друзі дуже довго чекали у черзі, адже спочатку пропускали лише українців. Хлопець переживав, що їх взагалі не пропустять. Їм довелося чекати близько двох днів.
Згадуючи ті емоції, які він переживав у момент перетину кордону, хлопець каже:
«Особисто я щасливий. Але більшість із моїх друзів — ні. Я розумію, що мої слова звучать егоїстично. Однак ми повинні бути егоїстами, щоб врятувати власне життя».
Вішну хвилюється за своїх друзів, також студентів з Індії, які були змушені залишитися у Києві. Вони продовжують жити в підвалах, доки російські війська бомблять столицю України.
Викладачка Вішну виїхала до Молдови, але відправила його собаку у Бухарест, звідки його доправили в Індію до Вішну:
«Я щасливий, що так багато людей допомогли мені: мої сусіди, водій автобуса, моя викладачка. Українці – дуже хороші люди».
