0
Історії українців, які поїхали до Польщі на заробітки, але з початком війни вирішили повернутися і боронити свою землю.
З початку повномасштабної війни росії проти України, із закордону повернулися тисячі українців, аби стати на захист своєї країни. Зокрема за перші 5 діб війни в Україну повернулися понад 80 тисяч українців. Більшість – чоловіки.
Серед них — 25-річний Сергій Бутко. Повернувся з Польщі. Півтора місяця тому поїхав туди на заробітки.
«Почалася війна, а в мене дружина в Україні. Почали підривати мости, бомбардувати, і дружина з моїми батьками вже не може виїхати взагалі машиною. Або дороги підірвані, або території окуповані. Мені серце болить за те, що коїться на нашій території. Частина родини є у Харкові. Відчуваю, що треба їхати, захищати, боронити своїх та свою державу», — розповідає чоловік.
Сергій служив у армії та Національній гвардії.
«Поїду до Полтави, буду записуватися на контрактну службу, щоб зброю видали. Взагалі у військкоматах черги, тож буду думати, як долучитися до наших воїнів. Мої військові друзі обіцяли допомогти. Я хочу воювати. Я розумію, куди їду — насамперед захищати своїх батьків, рідних та країну від агресора. Дивлячись на всі ці обставини, хочется плакати, бо люди гинуть, не розуміючи за що, мирні люди гинуть», — ділиться чоловік.
Сергій зізнається, що ніколи не доводилося воювати та вбивати людей. Проте готовий взяти зброю в руки та нищити російського агресора, який прийшов на українську землю.
«Я відчуваю сильний біль та лють. Ніби у мене всередині вибухає власна атомна бомба. Ти дивишся на всі ці речі — і в тебе все розривається. Я ще ніколи не вбивав людей, але зараз готовий. Звісно, я проти вбивств, цього масового знищення людей, насилля. Але це не я прийшов на чужу територію. А ці хлопці з росії! Вони ж не розуміють, у яке пекло йдуть і за що вмирають. Нам є за що вмирати! В нас тут дім, родина, країна наша. А вони вмирають просто дарма. Коли спіймаю російського військового, спершу відберу зброю, а потім запитаю: «Навіщо? Заради чого?». Я не розумію їх», — каже Сергій.
Чоловік зазначає, що багато українців повертаються заради того, щоб воювати проти агресора. Навіть ті, хто багато років живе та працює за кордоном.
«Навіть ті, хто по п’ять років тут живе і має сім’ю. Бо краще бути в пеклі війни і знати, що ти захищаєш свій край. Аніж мати пекло всередині і відчувати тотальне безсилля далеко від рідних», — підсумовує Сергій.
23-річний Богдан Солоненко у Польщі був три тижні. Поїхав туди також на заробітки.
«Мені зателефонував батько близько п’ятої ранку, коли почалися обстріли по Києву. Тоді я думав, що до мене буде їхати родина з дітьми, а я маю їх забезпечувати. Поки вони в Україні — зрозуміли, що їхати не будуть. І я вирішив, що сам повернуся. І почав збирати волонтерську допомогу. На це пішло два дні після обстрілу Києва», — розповідає хлопець.
Богдан – досвідчений військовий. А тому повернувся, щоб допомогти побратимам та навчити тих, хто не має військового досвіду.
«Це – моя земля, де я народився. Тут мої батьки, моя вся родина. І я досвідчений військовий, тому хочу навчити хлопців, показати, як і що робити, адже багато хлопців навіть не знають правила поводження зі зброєю. А я воював два роки. Тому йду в добровольчий батальйон. Передаватиму досвід, який отримав від старших за званням військових. Я був на різних навчаннях, зокрема й іноземних», — каже військовий.
Богдан каже, що везе побратимам допомогу: штани, тактичні окуляри, тактичні рукавиці та багато іншої амуніції.
«Буду роздавати спочатку це. А потім дружина, яка у Познані і займається волонтерством, вже відправлятиме допомогу», — зазначає чоловік.
Богдан зізнається, що не здивований наступом росії на Україну.
«Я цього приблизно й очікував. Очікував цього і мій батько. Він — військовий і воює з 2014-го року. Ми підозрювали, що таке може бути. Спершу почав переживати за родину, за батьків, близьких. Одразу після перемоги я просто заплющу очі і насолоджуватимуся цією миттю. А далі сяду з усією родиною за стіл, і ми гарно це відсвяткуємо», — каже військовий.
Богдан розповідає, що не лише наші українці із закордону повертаються. А й іноземці висловлюють бажання і готовність воювати проти російського окупанта.
«У мене є знайомий поляк, який допомагав знайти амуніцію, закупити. Він спочатку казав: «Теж буду йти! Буду воювати!». Я це сприймав трошки скептично, якщо чесно, адже людина на емоціях. Але він сьогодні зранку мені зателефонував і сказав: «Я вже їду до ваших». Попросив допомогти йому розподілити в якийсь військкомат або добровольчий батальйон. Звісно, допоможу йому, він міцний хлопець», — підсумував Богдан.
Нагадаємо, що з Чернівців до Харкова прибув потяг із гуманітарною допомогою.
Водночас Верховна Рада 3 березня ухвалила низку законів, серед яких посилила відповідальність за мародерство, диверсії та держзраду.
Фото Катерини Сенченко
