У кожного спортсмена є свої страхи: хтось боїться пропустити Олімпійські ігри, хтось — розчарувати сім’ю або друзів, втратити контроль над собою або над розвитком своєї кар’єри. Однак є і спільний для усіх страх — отримати травму.
Оригінальний матеріал The New York Times.
Травми — постійна загроза для спортсменів, які займаються екстремальними видами спорту.
На зимових Олімпійських іграх панує карнавал небезпеки, видовище швидкости та слизьких поверхонь. Тут діє лише сила тяжіння. Лижники з’їжджають із гір швидше, ніж автомобілі їздять по шосе, а санкарі мчать на санчатах по звивистому льодяному спуску. Стрибуни на великій швидкості злітають із трампліна у повітря, а сноубордисти та фристайлісти перевертаються і крутяться у повітрі, сподіваючись на безпечне приземлення.
Спортсмени, які займаються такими видами спорту, не божевільні й не безрозсудні. Однак усіх їх об’єднує одна спільна риса — страх.
«Ми рухаємося дуже швидко, тому будь-яка ділянка траси може стати смертельною пасткою», — розповідає американська гірськолижниця Брізі Джонсон.
Спортсменка була однією з головних претенденток на золоті нагороди, але в січні отримала травму й оголосила, що не братиме участь в Олімпіаді.
Чи впливає страх на заняття спортом?
Страх — це складна та особиста тема. У кожного спортсмена він свій: хтось боїться пропустити Олімпійські ігри, хтось — розчарувати сім’ю або друзів, втратити контроль над собою або над розвитком кар’єри. Однак є і спільний для усіх страх — отримати травму.
Людей, які займаються екстремальними видами спорту, ділять на дві категорії: на тих, хто отримав серйозні травми, і тих, хто отримає їх у майбутньому.
Американська гірськолижниця Еліс Меррівезер точно знає, коли отримати травму найгірше. З нею це сталося одного вересневого ранку у швейцарських Альпах.
У результаті падіння Еліс зламала дві кістки у лівій нозі, порвала зв’язки у коліні та пошкодила обличчя, вдарившись об лід. У дівчини є відео падіння. Її хлопець Сем ДюПратт, також лижник, довго не міг переглянути його.
Обличчя Еліс швидко загоїлося, але нога — ні. Крім того, їй потрібно було впоратися зі своїм психічним станом після падіння. Тож лижний сезон пройшов повз неї: спортсмени вигравали перегони, які могла виграти й вона.
Еліс розповідає, що в неї був страх не травми, а втрати можливости. Оскільки дівчина проходитиме курс лікування, кульмінація чотирьох років тренувань — Олімпіада — відбудеться без неї. Спортсменка зможе кататися на лижах не раніше ніж за два роки.
Невидимий тягар
У багатьох видах спорту страх травми — це невидимий тягар, якого спортсмени не можуть позбутися. Тому вони не сплять вночі й годинами тренуються. Через нього на старті кар’єри у деяких виникає паніка.
«Були випадки, коли перегони скасовували, і я відчував полегшення. Адже був дуже наляканий, і мені потрібен був ще один день, щоб налаштуватися», — розповідає американський лижник Ерік Арвідссон.
Лижник Олександр Аамодт Кільде, який представляє Норвегію, розповідає:
«Болять ноги та коліна. Вам здається, що ви втрачаєте контроль над своїм тілом. Цей страх може виникнути одразу на старті. Хочете викластися на 100%, але мозок починає стримувати вас, тож проявляєте себе максимум на 85-90%. У такі моменти ти розумієш, що щось не так».
Німецький тренер із фристайлу на сноуборді Майкл Даммерт має ступінь магістра спортивної психології. Він називає страх «найкращим другом та найбільшим ворогом». Тренер пояснює, що страх може спровокувати на бійку або втечу або змусити людину заклякнути.
«Не можна, щоб у вашій голові не звучало: “Ми їдемо занадто швидко, і якщо ми зіштовхнемося з тим деревом, то помремо”. Це інстинктивний страх. Він з’являється у нашому мозку не просто так», — каже лижник Білл Джонсон.
Участь в Олімпійських іграх вимагає не лише таланту, а й сміливости. Це означає розумно ризикувати.
«Страх, зрештою, це те, що допомагає нам вижити», — підсумовує німецький сноубордист Андре Хофліх.