0
Про психологію гри, можливості, які дають турніри, та реалії українського шахіста.
Віталій Бернадський — міжнародний гросмейстер із Чернівців. Він грає в шахи впродовж 20 років та посів понад сотню перших місць на світових турнірах.
Торік шахіст зіграв приблизно у 30 турнірах в Італії, Бангладеші, Франції, Тунісі, Іспанії, Узбекистані, Ізраїлі, Польщі, Словаччині, Румунії та Сербії.
В інтерв’ю «Шпальті» він розповів про психологію гри, можливості, які дають турніри, та реалії українського шахіста.
Коли і як виникло захоплення грою
У житті Віталія шахи з’явилися випадково:
«Коли було 5 з половиною років, мама показала, як грати. Мені сподобалося, і я в цій справі вже більше двадцяти років. Для мене шахи — це і спорт, і мистецтво, і засіб існування».
Вже в 9 років чернівецький шахіст переміг міжнародного гросмейстера. А професійна кар’єра хлопця розпочалася в 13-14 років після запрошення на турнір «Юні зірки світу». Там брали участь 10 кращих світових юніорів.
Раніше він виділяв приблизно 10 годин для гри в шахи в день. Зараз щодня грає по 4 години, навіть якщо не вдома. Щороку шахіст бере участь у середньому в 20 турнірах:
«Кожен останній вирішує моє майбутнє. Я роблю аналіз над помилками та будую якісь плани. Або йду на прогрес, або мені потрібно відпочити та потренуватися».
«Психологія — це щонайменше 50% гри»
Віталій розповів, що останнім часом його зацікавила психологія турнірів:
«Це щонайменше 50% гри. До прикладу, коли можу морально «притиснути» суперника, то отримую насолоду. Шахісти високого рівня одразу відчувають гравців, які бояться чи не бояться.
Як сказав перший офіційний чемпіон світу із шахів Вільгельм Стейніц: “Шахи — не для слабких духом людей”».
Які перспективи бути шахістом в Україні
Бернадський представляє Федерацію шахів України, однак висот досяг без будь-якої підтримки:
«Якщо вийти на рівень професіонала, то виграш на одному турнірі можна зіставити із зарплатами звичайного працівника в Україні за декілька років. Однак аби досягти високого рівня, потрібно вкласти багато коштів.
Коли я був маленьким, то батьки їздили зі мною по всьому світу й усе оплачували. Тут ніхто нічого не гарантує, можна легко програти гроші».
За кордоном інакше. Нещодавно Віталій був в Узбекистані, де одному хлопцю за хорошу гру на чемпіонаті світу зі швидких шахів подарували квартиру.
«Шахи в Україні — фантастика. У нас слабка фінансова підтримка, без якої складно вирости в професійному плані. Немає особливих внесків, але попри це ми завжди в першості. Навіть зараз на чемпіонаті Європи виграла Україна, хоч і учасник був не найсильніший», — розповідає шахіст.
Про значення шахів у житті
«Я здобув життєвий досвід та навчився правильно ризикувати. Також шахи дали можливість спілкуватися з людьми різного рівня: приємно згадувати вечері в ресторанах із президентами, прем’єрами чи впливовими людьми з різних країн та культур», — розповідає Віталій.
Чернівчанин каже, що творча складова та сама гра — важливіші за результат:
«Шахи для мене — азартна гра. Не уявляю, що має статися, щоб я припинив грати. Коли перемагаю, то отримую адреналін. Однак після турнірів я завжди незадоволений собою, навіть після першого місця. Ідеальних шахістів немає».
Про талант та улюблених гравців
«Без таланту не можна навіть увійти до 200 найкращих. Потрібно мати схильність до шахів із народження, бо ніякі фінанси не допоможуть успіху. Крім того, талант підкріплюють турніри та досвід.
Водночас не всі талановиті гравці можуть реалізуватися через фінансові проблеми чи інші обставини», — каже Бернадський.
Віталію імпонують шахісти, які не просто люблять виграти чи сам результат, а підходять до гри творчо:
«У дитинстві в мене був улюблений шахіст, який так і не став чемпіоном світу — Олександр Морозевич. Мені подобалося, як він креативно грає та вкладає творчу складову в процес. Нині я захоплююся багаторазовим чемпіоном України Антоном Коробовим та легендою українських шахів Василем Іванчуком».
Про роль сім’ї
Шахіст переконаний, що батькам не потрібно змушувати дітей грати в шахи, а лише підтримувати їхнє бажання:
«Шахи — це про свідомий вибір. Ніхто не повинен змушувати людину цим займатися. У школі й так багато зайвих предметів. Мені там було нецікаво, і батьки погоджувалися з моїм рішенням «закинути» навчання. Учив лише те, що хотів.
Батьки повинні не обирати, а допомагати дітям стати на цей шлях. Якби сім’я не підтримала мої бажання, нічого б не було. А в шахах потрібно змалку показувати високі результати».
Фото Ігоря Константинюка
