0
Етнографиня Іванна Стеф’юк про традиції Різдва в різних регіонах області.
Архівне ілюстративне фото
Яблучка на дратві (міцній шевській нитці), горішки в позлітці, а перший «дощик» був з волічки. Так прикрашали колись ялинку на Путильщині. Для куті буковинці використовували піхану пшеницю, а десь рис і сухофрукти. А на різдвяному столі мусили бути три обрядові хлібини.
Як святкували Різдво, про традиції та звичаї, які були на Буковині, розповіла етнографиня Іванна Стеф’юк.
За її словами, Буковина доволі розмаїта різдвяними традиціями – аж настільки, що іноді це становить привід для суперечок. До прикладу, перше дражливе запитання – чи притаманна буковинській традиції різдвяна жива ялинка. Можливо, хтось і здивується, але так.
Іванна Стеф’юк. Архівне фото
«Переважно прикрашали або зрубане невеличке деревце, або ж висаджене у дворі. З цікавих давніх ялинкових прикрас – яблучка на дратві (міцній шевській нитці), горішки в позлітці, квіти зі стружки-гиблівки, ну а перший «дощик» був з волічки, тобто кольорових вовняних пасем. Зокрема, так прикрашали ялинку на Путильщині», — розповідає Іванна Стеф’юк.
Це не єдиний вид обрядового дерева – з етнографічною метою зрубують живі деревця ялиці для весілля, на обряд «квітка» (завершення зведення житла), живе деревце сливи на Бессарабії використовується у поминальній обрядовості. Чи екологічно це? Так, якщо людина знає міру: раніше господар мав висадити стільки дерев, скільки зрубав, зараз же людина має вибір ще й придбати у лісництві. Тому жива чи штучна ялинка – це насправді вибір кожного і аж ніяк не привід для суперечок, перед святами то не пасує.
Іванна Стеф’юк зауважує, що у спогадах оперного тенора світової слави Михайла Голинського, який одного разу в часи Першої світової війни зустрів Різдво у Сараєво з буковинськими євреями, читаємо таку цікаву деталь: одночасно використовується і ялинка, і дідух. Але мушу зауважити, що це не скрізь – направду, десь звичнішим є «дід», «дідух» як символ Різдва (прикрашений сніп, символ предка роду), а десь – ялинка.
Ще один цікавий атрибут – павук.
«Нескладно помітити разючу зорову подібність панікадила у церкві та й павука з соломи – припускаю, між ними існує певний генеалогічний зв’язок. Бо, до прикладу, українські піонери Канади у новозбудованих ними церквах панікадила називали павуками за аналогією до відомої домашньої прикраси. Що таке павук? Це конструкція з солом’яних ромбиків, яка утворює один великий ромб і два менші, символізує три світи (земний, надземний і підземний). Кріпиться до стелі на кінську волосину або нитку. А за своєю суттю павук є українським аналогом відомого ловця снів», — розповідає Іванна Стеф’юк.
Щодо різдвяної куті, то це один із найдавніших видів обрядового хліба. «Так, каша також є хлібом. Десь для неї використовують піхану пшеницю, а десь – рис і сухофрукти», — зауважує вона.
Торік Буковинський центр культури й мистецтва втілив унікальний проєкт – «Буковинське Різдво». Серед інших цікавих рубрик були й майстер-класи з приготування куті. Автор ідеї проєкту – заслужений діяч мистецтв України, етнолог Микола Шкрібляк, очільник нашої установи. Відеоролики тонкощів приготування куті по-буковинськи доступні в мережі, їх можна переглянути за посиланням тут на фейсбук або YouTube.
Окрім куті, на різдвяному столі мусять бути три обрядові хліби – десь це три калачі, а десь – два калачі й завиванець.
«″Чому стільки хліба?″ — запитаєте ви. Річ у тім, що Різдво ознаменовує початок року, в тому числі й хліборобського року. Відповідно, людина молитовно дякує за той хліб, який Бог уже дав і просить, щоби на наступний рік врожаї теж були добрі. Посівальники, які прийдуть на Василія, також будуть бажати господарям передусім врожаїв: «Сійся-родися жито-пшениця, всяка пашниця». І в цьому і є той «ген хлібороба», який передається із покоління в покоління», — розповідає Іванна Стеф’юк.
Святвечірня трапеза на Буковині завжди була тільки пісна, а ось різдвяна – уже скоромна й урочиста. Багато де спеціально до Різдва ріжуть свиней і виготовляють домашні напівфабрикати (буженину, ковбаси тощо).
Щодо коляд – то за їхніми видами за бажання можна вчити історію нашого суспільства, зазначає етнографиня.
“Відомими є дохристиянські прадавні коляди, у основі яких – легенди про створення світу, адресовані вони Сонцю, Дажбогові тощо. Саме слово «коляда» також дохристиянського походження, від імені божества Коляди”.
Не менш відомими є християнські коляди — «Во Вифлеємі нині новина», «Небо і земля тощо». Знаємо і повстанські, і радикальні коляди, і коляди за тверезість (20-ті роки ХХ століття), і січові, і ще багато інших. Із зовсім нових — майданівська коляда, і у Чернівцях навіть проводилося свято саме такого різновиду різдвяних пісень.
Івана Стеф’юк підсумовує, що фольклор – це значно більше, аніж просто словесність минулих століть.
