0
Про власний унікальний стиль, техніки, найважчі роботи та джерело натхнення майстра читайте у матеріалі.
Володимир Запорожець вперше потрапив у Вижницю у 1989 році. Майбутній різьбяр приїхав із Кіровоградщини. Але відтоді й до нині живе і працює на Буковині. Саме тут знайшов себе і став знаним майстром.
«У моїй сім’ї батьки та дід працювали з деревом, тому й в мене до цього був хист. У 1989 році я вступив до Вижницького фахового коледжу мистецтв та дизайну імені Василя Шкрібляка. Обрав спеціальність «Художня обробка дерева» і не пошкодував про це жодного разу. Адже це стало моєю професією, улюбленою справою, хобі – всім», – розповідає майстер.
Спершу Володимир Запорожець запросив до Музею коледжу, де представлені кращі роботи студентів коледжу. Серед усіх, тут є і його дипломна робота.
Перші тарелі – перші долари
Завідувачка музею Ярослава Богдан показує на скриньку і зауважує, що це – дипломна робота Володимира. Вона пам’ятає кожного, чия робота тут зберігається (а тут їх 18 тисяч). Пані Ярослава запевняє, що ця скринька – одна з кращих, які є тут.
«Цікавість і особливість цієї роботи в тому, що тут я використав з’єднання ластівчин хвіст – найскладніше з’єднання, яке буває в столярстві. Потім я вперше використав ніжки, які задекорував такими прорізними об’ємними елементами. І найголовніше, я тут використав чорне, червоне і біле дерево, перламутр», — розповідає пан Володимир.
Він додає, що цю скриньку зробив за літо. А захист дипломної тоді відбувався наприкінці листопада – на початку грудня. Володимир – єдиний, тоді, студент, який у вересні здав роботу. А, оскільки, майстер любив робити декілька виробів одночасно, то паралельно з’явилися дві декоративні тарелі.
«Я любив робити декілька робіт одночасно. Тому паралельно я зробив дві інкрустовані тарілочки. З цими тарілочками я поїхав у Косів на базар. Тоді ті перші інкрустовані тарілочки – це були перші долари, які я заробив. Продав їх по 35 доларів. Це були дуже великі гроші. Я тоді вже працював майстром у коледжі, де заробітна плата була 5 доларів. Ті тарілочки тоді поїхали до Канади», — каже Володимир.
А ще, бувши студентом, перші гроші Володимир заробив теж у Косові. Він тоді прийшов на ринок з інкрустованою скринькою. Тоді її дуже швидко купили, заплативши втричі більше, аніж була стипендія у Володимира. Це був один зі стимулів, який надихав майстра творити.
Різьбяр зауважує, що знайомство з різьбленням почалося теж зі скриньки. І зізнається, що пізніше всі одногрупники виготовляли подібні вироби за його ескізом.
«Першим моїм завданням у коледжі було виконання скриньки. Мені було це дуже цікаво. У групі було 15 хлопців і всі вони потім робили скриньку за моїм проєктом, який я розробив. Мені було найцікавіше. І, мабуть, тому лише я виконав роботу до кінця. Решта одногрупників, на якійсь стадії, залишили роботу. Я на цьому не зупинився, почав додатково щось виготовляти, більше працювати. І вже робив не одну роботу за семестр, а 5-6», — розповідає майстер.
Власний стиль
Саме завдяки своїй наполегливості, любові до роботи, поряд з роботами викладачів на виставці вперше з’являються роботи студентські.
«Я був на 3-му курсі й мав вже в колекції 15 робіт. Саме того року святкували 85-річчя з дня відкриття коледжу. До ювілею в коледжі зробили виставку робіт викладачів. І додали вперше роботи студентів, тобто мої. З того часу я почав свій творчий шлях», — каже різьбяр.
За 30-ліття своєї творчости, Володимир міняв техніки виконання робіт. На початку різьбяр дуже любив інкрустацію. Але і тут він ріс і розвивався. Якщо спочатку інкрустація була лише деревом, то пізніше з’явився і бісер, і перламутр.
«Я почав робити площині роботи, адже на об’ємні роботи у мене не було часу. Поступово виробив свій стиль – це інкрустація деревом і металом, крапкова така. А також вибрані фони, поєднані з різними елементами декору та інкрустація бісером. Я думаю, що багато людей нашого коледжу, зокрема, впізнають мою роботу на будь-якій виставці», — пишається Володимир.
Різьбяр наголошує, що коли робиш щось із задоволенням, то будь-який виріб виходить гарний. Найбільше майстер у своїй колекції має орнаментальних тарелів.
«Завжди під рукою є виточений і розмічений шматок дерева. Якщо подивитися на мою майстерню, то там набереться і 20-30 виточених тарелів. Коли робиш 5-6 тарелів, тобі набридає і берешся за якусь шкатулку, альбом, топірець, бочівку, потім ще бочівку. А далі якась баклага, потім кругла шкатулка, а потім знову тарілка. І так без кінця», — розповідає Володимир.
Останнім часом різьбяр багато часу приділяє оберегам. Каже, що колись, бувши на Прикарпатті, в одній хаті побачив над дверима оберіг у формі хреста. Відтоді майстер став цікавитися цими оберегами та сам виготовляти їх.
«У мене є серія робіт «Обереги». Декілька зберігаю у своїй колекції, деякі дарую. Навіть студенти зацікавилися і теж почали робити подібні вироби. Якщо обереги, зазвичай, не дуже великі, то я їх масштабував. Я хотів вкласти туди якомога більше роботи, етнічного змісту», — зазначає Володимир.
Найскладнішу роботу виконав за пів року
На запитання, який виріб був найскладнішим за роки діяльности, Володимир завжди спочатку згадує найлегший і найменший.
«Найпростіша робота – це була маленька писанка у вигляді Діда Мороза. Зробив її за пів години. А найскладнішу роботу виконав у 2013 році. Це були інкрустовані двері до каплички в одному монастирі Московської області. Для інкрустації використав моржевий клик, перламутр. Там була така рослинно-геометрична орнаментика. Часу пішло дуже багато – пів року, але і ціна була теж пристойна», — каже Володимир.
Різьбяр каже, що є чіткий та сталий алгоритм дій під час створення одного виробу. Найважливіше – ідея. А далі цю ідею потрібно викласти на папері, тобто створити ескіз. Потім потрібно підготувати матеріали. Спочатку розпилюють дошку, потім стругають, пропускають через рейсмус, склеюють деякі деталі. Після цього розмічують декор і починають його виводити спеціальними інструментами вручну.
«Виконання різьби – це не одна година і не один день. Це можуть бути місяці, а то й роки. А далі виріб набирає свою форму. Завершальний етап – це упорядження, тобто виріб або лакують, або шліфують чи полірують. Також є метод воскової основи. Все залежить від того, яке призначення виробу», — зазначає Володимир.
Від ідеї до готового виробу може минути декілька тижнів, а може втілення проєкту забрати роки. Володимир зізнається, що і в нього є такі роботи, над якими він працював тривалий час.
«У мене таких робіт не одна-дві й не десять, їх – багато. Я можу почати роботу, розмітити, а потім відкласти на рік чи два. Але є в мене характерна риса – я завжди доробляю ті вироби, які почав. Навіть через роки. Можливо переробляю дуже багато, але все одно закінчую. Тому, що заготовина – це матеріал, ідея. Буває, розмічаю роботу і вона занадто складна, а водночас з’являється термінове замовлення. І вже той перший виріб відкладаю, а повернутися до нього не вистачає часу. Але, врешті, вертаюся, переточую, перерозмічую і завершую виріб», — каже Володимир.
Колекція старовинних свічників і хрестів
Різьбяр має свою колекцію виробів, яка налічує понад двісті робіт. Серед них: свічники, тарелі, обереги, скриньки, топірці, бочки… Ця колекція постійно поповнюється новини роботами.
А ще різьбяр захоплюється писанкарством. Тому має ще й колекцію унікальних писанок не лише з Буковини й Прикарпаття, а й з Києва і Львова.
«Я ще колекціоную свічники-трійці та ручні різьбярські хрести. Я досліджую це питання, вивчаю. Саме тому хрестоподібні орнаменти стали складовою частиною моєї творчости. Свічників, до речі, у мене 12, хрестів так само. Водночас є тарілки, рафи, пудренички й все – до 1900 року. Вони безіменні, тобто автори невідомі. Але видно, що вони буковинські. По роботі я можу визначити, де виготовили виріб», — каже майстер.
Володимир зауважує, що немає дня, щоб він не працював з деревом. А ідеї для створення нового виробу з’являються вже самі по собі.
«Коли працюєш у цій сфері щодня і тривалий час, ідеї народжуються самі. Якась геометрична орнаментика вишивки, панно розписне, гобелен – це все надихає. І коли ти доходиш до того, що тебе надихає якийсь силует чи знак, тоді можна сказати, що ти – професіонал. Адже професіонал це людина, яка може нашвидкуруч придумати роботу, яка подобається всім», — наголошує Володимир.
За роки діяльности майстер взяв участь у понад сотні виставок, експозицій, фестивалях народної творчости не лише в Україні, а й за кордоном. І завжди його роботи не залишають нікого байдужими. Остання виставка була у Києві, під час якої розкупили всі вироби, здебільшого закордонні поціновувачі різьбярського мистецтва.
Лише наприкінці розмови Володимир скромно зазначає, що він – член національної спілки художників України, спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчости.
Майстер зауважує, що чимало його робіт поїхали закордон, зокрема, до Китаю, Японії, Англії та в різні куточки Америки.
«Головне, щоб це було потрібно людям. Якщо твоя робота, твоя творчість потрібна людям – це найважливіше!», — підсумовує Володимир.
Фото Володимира Гуцула
