0
Про правила поховання за австрійського та румунського панування на Буковині та про бургомістрів Чернівців, які тут спочивають.
У Чернівцях на вулиці Зеленій є два старовинні кладовища: єврейське та християнське. Разом вони об’єднані в історико-культурний заповідник і внесені до переліку туристичних маршрутів міста.
Православне кладовище на вулиці Зеленій спроєктоване у вигляді хреста, а єврейське вважається найбільшим за площею збереженим єврейським кладовищем у Європі. За панування Австро-Угорщини на території Чернівців були суворі вимоги до утримання кладовища та поховань. Надмогильну плиту можна було встановлювати тільки багатим людям.
«Шпальта» розпочинає історичну розвідку-екскурсію старовинним кладовищем та розповість про особистостей, які тут поховані.
Цього разу ми відвідали могили бургомістрів Чернівців різних періодів від XIX ст.
Про те, які правила поховання були за австрійського та румунського періодів на кладовищі, про мерів Чернівців, які тут спочивають, та чому варто відвідати кладовище, даємо відповідь у тексті.
Кладовище на Зеленій складається з двох частин. Якщо ви тут уперше, визначте, куди хочете потрапити: на єврейське чи православне.
«Тут розміщені цікаві скульптури, елементи огорожі та пам’ятники архітектури. Поховані відомі діячі культури, релігії та політики, які творили історію міста і буковинського краю», — розповідає Анжела Ніколаєва, директорка МКП «Історико-культурний заповідник «Кладовища на вул. Зеленій».
Християнський та єврейський цвинтарі були перенесені на пагорб Гореча та офіційно засновані 1866 року, хоча перші поховання тут були ще у першій половині XIX ст.
На території християнського цвинтаря виявили близько 1400 надгробних пам’ятників, а на єврейському — близько 10000.
У Чернівцях працювали спеціалізовані майстерні з виготовлення надгробків та меморіальних пам’ятників.
На кладовищі є унікальні за своєю художньою цінністю металеві огорожі, ліхтарі, кронштейни для лампад та вазонів, свічники тощо.
Площа МКП «Заповідник» — близько 35 га (християнський цвинтар 21 га, єврейський — 14 га). Кожне кладовище розділене на пронумеровані квартали.
Надгробки бургомістрам та родинні склепи
На православному кладовищі на Зеленій поховані п’ять бургомістрів австрійського періоду після надання Чернівцям автономії та один староста — до надання.
Два примари румунського періоду, три голови виконавчого комітету радянського періоду.
Один бургомістр австрійського періоду, похований на єврейському кладовищі.
Починаємо нашу екскурсію з найвіддаленішої частини цвинтаря.
«Тут у родинному гробівці похований примар Теофіл Симіоновичі, (роки правління у Чернівцях — 1919-1920)», — розповідає директорка кладовища.
Це шостий квартал, у народі називають румунська сторона, бо тут ховали у румунський період.
Неподалік ще один гробівець — тут похований бургомістр (примар) Георге Шандру. Теж румунський керівник міста у 1918-1919 та 1920-1922 роках.
«За австрійського та румунського періодів бургомістрів ховали в родинних гробівцях», — каже Анжела Ніколаєва.
Мери радянського періоду поховані без склепів.
Це Іван Козачук, Петро Донченко і Михайло Михайловський. У радянський період їхня посада звучала «голова виконавчого комітету Чернівецької міської ради».
Могили відомих діячів міста прибрані та охайні.
«Ми прибирали могили бургомістрів до Дня міста. Але за ними повинні доглядати родичі. Персонал заповідника має доглядати тільки ті могили, які стоять на обліку і мають історичну та архітектурну цінність. Наприклад, бургомістрів, діячів культури, політичних та релігійних», — каже директорка кладовища.
За словами Анжели Ніколаєвої, за панування Австро-Угорщини на території Чернівців були суворі вимоги до утримання кладовища та здійснення поховань. Тут можна було встановити надмогильну споруду лише багатим людям. Простим — тільки ставити дерев’яний хрест.
На православному кладовищі є 81 квартал, це не враховуючи букв. Основну частину його освоювали за австрійського періоду.
«Колись тут було болото, і спершу частину земель осушили, провели меліоративні роботи. Але їх виконали разово, і не цілком зробили роботи з осушення. Оскільки треба було здійснювати десь поховання, то почали ховати до завершення осушувальних робіт.
Але головною умовою був розподіл земельної ділянки на квартали, були окремі виділені квартали для поховання дітей. Кожен квартал повинен був по периметру розмістити родинні гробівці», — зазначає Анжела Ніколаєва.
За австрійського періоду в місті діяли декілька каменотесних майстерень. Їм теж виділяли певні ділянки на кладовищі, тож вони могли будувати родинні склепи та реалізувати їх.
Відповідно містяни викуповували у майстерні гробівець чи домовлялися за бартер: наприклад, обмінювали земельну ділянку на годинний гробівець.
На православному кладовищі розміщені надгробки Вільгельму Клімешу, (роки правління 1881-1891), а трохи далі — Феліксу Фюрту (бургомістр 1907-1913 роки).
Гробівець і надмогильна споруда бургомістру Антону Кохановському виділяється серед пам’ятних споруд (1866-1877, 1887-1905 роки правління). Оскільки він мав величезні заслуги перед містянами, справедливо керував містом, йому встановили величезний дзвін.
Саме за правління Кохановського ухвалили розпорядження, як повинно працювати кладовище.
«Створили раду, яка наглядала за роботою кладовища, а також приймала звернення громадян. Наприклад, ухвалювали, як встановити надмогильну споруду, що на ній можна написати. Скажімо, на хресті можна було написати прізвище, ім’я та по батькові померлого, дату народження та смерти. Якщо хтось хотів додати більше інформації, потрібно було звертатися у магістрат, наглядова рада розглядала звернення та узгоджувала напис. Наприклад, можна було написати професор, меценат, вікарій тощо», — розповідає Анжела Ніколаєва.
Значно гірший вигляд має місце, де похований Амброс Отто фон Рехтенберг (роки правління 1874-1880). Пам’ятник похилений від часу.
«За австрійського періоду не у всіх надмогильних надгробках була основа з бетону. Її могли вимурувати з цегли. Тож основа дала збій від природної руйнації. Адже підземні води нікуди не ділися. У нас є місця, де можна копнути, і вже на глибині 40 см є джерело», — розповідає Анжела Ніколаєва.
Неподалік — пам’ятник Михайлу Михайловському, голові виконавчого комітету Чернівецької міської ради — 1954-1959 роки.
Близько від нього — гробівець Петру Донченку, головв виконавчого комітету міської ради 1959-1964 років.
Також тут похований Якоб фон Петрович (роки правління 1864-1866), перший автономний бургомістр. За його керування містом Австрія надала Чернівцям автономію.
До речі, він дав офіційне життя кладовищу. Зокрема підписав документи про його відкриття.
Нині на православному цвинтарі висаджена центральна алея туй.
«Висадили алею, аби оживити кладовище, бо навколо все сіре. Колись на кладовищі було багато дерев: дубів, каштанів, беріз, плодових, але вони своє віджили. У 1950-ті роки на кладовищі провели інвентаризацію дерев та досліджували, чи виконали вони свою функцію з осушення, чи не розрослился й шкодять могилам. Тоді частину з них спиляли, а на їхнє місце висадили тополі. Чому тополі? Бо вони найшвидше та найкраще вбирають вологу. Але наразі з тополями триває боротьба. Вони вже теж своє віджили», — каже директорка кладовища.
Єврейське кладовище
На єврейському кладовищі похований лише один бургомістр — Едуард Райс (1905-1907 роки). Це перший єврей-бургомістр. На його могилі величезна металева споруда.
«Встановили таку металеву конструкцію коштом єврейської громади. Капличка з вітражами, але вона пережила вже великий проміжок часу, тому має пошкодження», — розповідає Анжела Ніколаєва.
Перший поштовх із відновлення кладовищ стався 2004 року.
«Це була перша програма за кошти міського бюджету. Планували провести ремонтно-реставраційні роботи на могилах бургомістрів Чернівців. У рамках програми відремонтували металеві конструкції на могилі Едуарда Райса, а на православному цвинтарі почистили, укріпили та встановили накривні плити на могилі Антона Кохановського», — зазначила директорка кладовища.
Фото Володимира Гуцула
