0
Про роль наполегливости фотографа, мрії подорожувати та стан сучасної української макрофотографії.
Юрій Стороженко — макрофотограф із Хотина. Він працює провідним фахівцем з екологічної освіти у Національному природному парку (НПП) «Хотинський».
Чоловік професійно займається фотографією уже п’ять років. Зі стареньким радянським об’єктивом Юпітер-37А йому вдалося потрапити до списку сімдесяти найкращих макрофотографів світу за результатами конкурсу «35AWARDS», а його знімки визнали одними з найкращих у своєму жанрі.
Про те, як важливо працювати над своїм талантом, мрію об’їздити весь світ та сучасну макрофотографію в Україні читайте в інтерв’ю.
Ви брали участь у міжнародному конкурсі «35AWARDS», де ваші фото потрапили до сотні найкращих. Що це для вас означає?
Звичайно, було приємно. Спершу ця праця була свого роду забавкою та відпочинком. Потім виявилося, що це комусь подобається та навіть цікаво. Я отримав визнання і стимул розвиватися далі. Захотілося робити ще цікавіші знімки та брати участь в інших конкурсах.
Подавалися ще на участь у таких конкурсах?
Поки що я у творчих пошуках, збираю кошти на нову техніку. Хочу спробувати стекінг у макрозйомці. Це така технологія, за якої робиться багато кадрів із маленькою глибиною різкости. Наприклад, із 50 кадрів склеюється одна фотографія, і маленький об’єкт повністю в зоні різкості.
Як відомо, ви ввійшли до переліку сімдесяти найкращих макрофотографів світу. Досі лежить душа саме до макрофото чи експериментуєте з жанрами?
Мені ще подобається пейзажна зйомка. Макрофотографування цікаве тим, що не треба нікуди далеко їхати та шукати гарних пейзажів. Можна позаду свого будинку вийти в сад — і там достатньо жучків, комах та квітів для цікавих фото. Наприклад, зараз я чекаю золотої осінньої пори, щоб можна було кудись поїхати.
У нас, у НПП «Хотинський», досить велика територія — 200 кілометрів уздовж Дністра — від села Перебиківців і аж до Новодністровська, де розташована ГЕС. Там є високі скелі, ліси та класні краєвиди. Коли буде гарна погода, можна зробити декілька чудових пейзажних фото. Це треба вставати ще вночі і бути вже на місці десь о шостій ранку, коли сходить сонце.
Коли відчули захоплення фотографією?
Дзеркальним фотоапаратом, що ми придбали для сімейного фотоальбома, я користуюся вже шість-сім років. Моя дружина працювала науковою співробітницею у НПП «Хотинський» і часто просила фотографувати рослини, гриби та тваринок для «Літопису природи». Щороку цей документ видають усі національні парки. Це велика за обсягом книга, де записані всі природні явища.
І от я почав потроху фотографувати, це захоплювало. Одразу в мене не було серйозного наміру поринути в цю сферу. Тоді я користувався радянським об’єктивом Юпітер-37А, бо звичайний, «кітовий», мене вже не задовольняв. Ходив із ним три роки. Що більше фотографував — то кращим ставав результат.
Потім задумався, що цього об’єктива не вистачає, і назбирав гроші на професійний, який коштував тисячу доларів. Ним я користуюся вже два роки. Давно не знімаю на авторежимах, а використовую лише ручні, тому вивчив усі тонкощі.
Коли брали участь у фотоконкурсах, то використовували стару техніку чи нову, професійну?
У мене було декілька вдалих кадрів, зроблених на Юпітер-37А. Завдяки двом із них мені вдалося ввійти до рейтингу топ 70 макрофотографів. Ось так, здавалося б, старенький та простий об’єктив показав відмінні результати.
Роботи Юрія Стороженка
Здобували освіту в цій сфері чи опановували всі необхідні знання під час практики?
На фотографа не вчився та ніяких курсів не проходив. Проте дивився на YouTube різні відео, а також читав сайт «Радожива» — найпопулярніший серед фотографів-любителів. Там дуже багато інформації про об’єктиви, фотоапарати та техніку зйомки. Далі — все сам. Коли зрозумів усі технічні характеристики, то лишилося вдосконалювати особисту техніку і підбирати вдалі моменти.
Професійно займаюся зйомкою природи п’ять років, а загалом, враховуючи і сімейні фото, — шість-сім років.
У чому складність якісної макрофотографії?
Завжди не вистачає світла. Зйомка відбувається на малій дистанції, і якщо є навіть малесенький вітер, то картинка виходить змазаною. Використання спалахів — теж спірне питання, бо натуральне світло завжди гарніше і приємніше для ока. Ще у макрофотографії дуже маленька глибина різкости. От є метелик: одне око видно чітко, а інше — «замите». Тому дуже складно вловити момент, щоб різкість була саме в тих місцях, у яких потрібно. Від цього нікуди не дінешся — така специфіка. Це основна проблема макрозйомки. Тому я роблю 20-30 фото однієї комахи, а потім обираю з них два-три вдалі кадри.
На що фотографуєте?
На фотоапарат Nikon d3200, планую замінити. Також використовую об’єктив SIGMA AF 150 f/2.8 macro, для пейзажу — Tokina 11-20 f/2.8.
Є плани наступної весни взяти новий фотоапарат та спеціальне обладнання — макрорельси. Вони потрібні для того, щоб камера залишалася на тій самій позиції і була можливість рівномірно рухати її вперед-назад. Завдяки макрорельсам можна робити серію фото з покроковою зміною наведення на різкість. При подальшій обробці на комп’ютері серія цих фото об’єднується в одне зображення, а об’єкт зйомки вдається відтворити з максимальною деталізацією.
Яких основних правил дотримуєтеся під час зйомки?
Насамперед стараюся не зашкодити об’єкту, який знімаю. Якщо йдеться про червонокнижні рослини, то я не маю їх затоптати та зривати. Це ж стосується і тварин. Стараюся робити зйомку акуратно та ніжно щодо них.
Навіщо ви фотографуєте?
Спершу я фотографував, аби допомагати дружині по роботі. Потім це стало відпочинком для душі, особистим хобі. Вже пізніше, коли почав працювати в НПП «Хотинський» у відділі екологічної освіти, це стало поміччю в роботі. Дуже класно мати матеріал, щоб показувати його дітям у школі, а також проводити якісь заходи, де можна не тільки розповідати, а й показувати наочні приклади. Тоді це «зачіпає», і людям стає цікаво слухати. Краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
Який стан сучасної української фотографії? Чи бачите ви потенціал для розвитку професіоналів на батьківщині?
Якщо порівнювати з іншими країнами, то в Україні не дуже розвинута макрофотографія. Також не особливо вигідно бути пейзажним фотографом. У нас насамперед розвинута комерційна зйомка — весілля, портрети, фешн та щось у такому дусі. Макрозйомка тримається на ентузіазмі. Звісно, є фотографи, чиїми роботами я захоплююся. Це, зокрема, В’ячеслав Міщенко, у якого «живі» та цікаві фотографії. Він дуже талановитий, тому я мрію досягнути його рівня макрозйомок.
Чому, будучи топовим за світовими мірками фотографом, ви залишаєтеся тут, в Україні?
Я не вважаю себе аж надто професійним фотографом. Можливо, мені пощастило ввійти до світового рейтингу, але визнаю, що виконана робота дала свій результат.
У мене обмежені ресурси, немає тієї фототехніки, якої хотілося б, та можливости подорожувати, щоб бачити щось цікаве. Живу в Хотині на невеликій зарплаті. У майбутньому хотів би поїхати в Карпати та й загалом об’їздити весь світ.
Що важливіше: талант чи техніка? І чому?
Важливе і те, й інше. Проте без таланту і бажання однією технікою нічого не досягнеш. Можна з дешевим і простеньким фотоапаратом мати крутий результат.
Що ж називати талантом? Фотографією треба довго і наполегливо займатися. Не можна, до прикладу, взяти фотоапарат й одразу «наклацати» шедеврів. Якщо не розвивати задатків, то нічого не вийде. Лише за умови плідної праці на третій чи п’ятий рік почне виходити щось достойне. Це ціла наука. Звичайно, що треба мати якийсь художній погляд, необхідно вміти «бачити». Але ще потрібно вміти це реалізувати.
Чи можна заробити макрофотографією та чи пропонували колись гроші за знімки?
Комерційного попиту на ці фотографії немає. У мене їх просили на добровільних засадах для різних видань. Так, є журнал «Вічний мандрівник», де були розміщені мої фото на розвороті.
Загалом це не комерційний жанр, і я не розраховую на якийсь серйозний заробіток. Це більше для душі та моєї роботи. Сподіваюся, у майбутньому в Україні буде більший попит на працю макрофотографів.
У світі це більш популярний та розкручений напрямок, а сфера екології дуже цінується. За кордоном розвинуті національні парки та екотуризм. Для фотографів спеціально організовують різні тури. Там серйозний підхід, а в нас, на жаль, цього немає. Ми думаємо про кошти на навчання для дітей та життя, а на таке хобі вже не вистачає ресурсів.
Раніше «Шпальта» писала, що Юрій Стороженко ввійшов до списку кращих фотографів України та світу.
Фото Володимира Гуцула
