0
Рикша-валлахи не обслуговують туристів. Серед їхніх клієнтів переважають місцеві жителі Колкати: покупці, які приїжджають на ринки та їдуть із них, або мешканці, яким потрібно проїхати вузькими вуличками по місту.
Фото The New York Times
Оригінальний матеріал The New York Times
Колката – чи не єдине місце в Індії і одне з небагатьох у світі, де на вулицях досі можна побачити рикші, які тягнуть люди.
Тих, хто керує такими візками, називають рикша-валлахами. За один день роботи рикша-валлах може пройти до 16 кілометрів, везучи у середньому 100 кілограмів – загальну вагу рикші, пасажирів та вантаж. Щоденна зарплатня валлахів часто складає лише декілька доларів.
Рикша-валлахи не обслуговують туристів. Серед їхніх клієнтів переважають місцеві жителі Колкати: покупці, які приїжджають на ринки та їдуть із них, або мешканці, яким потрібно проїхати вузькими вуличками по місту. Школярі, яких потрібно щодня забирати з дому та відвозити назад, забезпечують валлахам стабільний дохід. Уночі, коли комусь потрібно до лікарні, валлах доїде так само швидко, як і карета швидкої допомоги.
Фото Wikimedia
Під час сезону дощів — як правило, у період з травня по вересень — валлахи можуть тягнути рикші у воді, яка настільки глибока, що сягає талії. Тому вони можуть перевозити людей у місця, до яких не може дістатися інший транспорт.
Під час пандемії коронавірусу в Індії — у квітні-травні цього року — допомога рикша-валлахів була безцінною, адже вони перевозили пацієнтів до лікарень.
Упродовж багатьох років правозахисні групи та урядові організації намагалися заборонити використання ручних рикш. Влада Колкати ввела офіційну заборону 2006 року, а також припинила видачу та поновлення ліцензій, пообіцявши знайти альтернативу.
Фото Wikimedia
Але для сотень, якщо не тисяч людей (за деякими оцінками кількість рикша-валлахів складає від 500 до 5000) рикші досі залишаються єдиним надійним джерелом доходу.
Один із рикша-валлахів, Мохаммед, розповідає, що у них часто виникають проблеми з поліцією, яка виписує штрафи, вилучає візки та вимагає хабарів. Однак валлахи не покидають свою роботу, адже більшість із них — це мігранти із сусіднього штату Біхар. За винятком мізерних коштів, які вони виділяють для своїх щоденних потреб, більшу частину заробітку відправляють додому своїм сім’ям.
Рикша-валлахи здебільшого неосвічені, вони не вміють ні читати, ні писати.
Але Мохаммед пишається своєю роботою, тому що завдяки їй його діти можуть ходити до школи.
