0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
Фото Toronto Star
Спокою багато не буває. Особливо, якщо розтягнути його на сім томів інтуїтивного, чуттєвого, часто безсюжетного потоку пам’яті одного французького письменника, який народився 150 років тому. Проживши заледве 50 років, подалі від світу й людей, із сильними нападами астми й беззастережною любов’ю до матері, він отримав одну з найпрестижніших літературних нагород – Гонкурівську премію — і став знаковою постаттю ХХ століття: Марселя Пруста справедливо вважають одним зі «стовпів модернізму» поруч із Джеймсом Джойсом і Францом Кафкою.
А все це завдяки найвідомішому творінню Марселя Пруста – «суб’єктивній епопеї» «У пошуках утраченого часу» (1913-1927), яка налічує сім томів. Українською вона побачила світ у перекладі Анатоля Перепаді у видавництві «Юніверс» з 1997 по 2002 роки. І якщо ви спробуєте прочитати бодай першу частину, то неодмінно втрапите в полон знаменитого прустівського стилю.
Багато в чому «У пошуках утраченого часу» – автобіографічний твір. Як і головний герой, Марсель Пруст був хворобливим і замкнутим хлопчиком, що дуже любив свою матір. Зростаючи в достатку, письменник міг дозволити собі не перейматися щоденними заробітками, а після смерти матері ще й успадкував декілька мільйонів. Щоправда, ними він не надто користався. А навпаки – Марсель жив із батьками до їхньої смерти, а згодом порвав зв’язки зі світом та оселився у кімнаті, оббитій корковим деревом. Оповідач в епопеї Пруста, що, як і автор, зветься Марсель, теж із дитинства не відходив від матері. Він проводив час за читанням книжок, у неспішних прогулянках і подорожах, а також у філософських роздумах про минуле й майбутнє.
Все це і стало основою сюжету першого роману «суб’єктивної епопеї» – «На Сваннову сторону». Цікаво, що Пруст опублікував його власним коштом, адже отримав відмову від журналу «La Nouvelle Revue française», який редагував Андре Жід. Негативно відгукнувся про роман і тодішній популярний і авторитетний письменник Анатоль Франс. Та й загалом критика зустріла цей твір доволі прохолодно. Ситуація кардинально змінилася після виходу другої частини «У затінку дівчат-квіток» (1919). Роман приніс авторові не лише визнання читачів, але й Гонкурівську премію. Приблизно в цей час у Пруста посилюються напади астми, що, зрештою, мали для нього летальний фінал. За життя він встиг опублікувати ще дві частини епопеї: «Ґермантська сторона» (1921) і «Содом і Гоморра» (1922). Наступні три книжки – «Полонянка», «Альбертина зникає» і «Віднайдений час» – побачили світ уже після смерти письменника.
Перший том епопеї складається з двох сюжетних ліній. Одна оповідає про ліричного героя та його життя з батьками у маленькому й затишному містечку Комбре. Тут усі були знайомі настільки, що коли вулицею пробігав невідомий пес, то дивувалися, чий він. Головний персонаж – дещо наївний і хворобливий хлопець із заможної родини. У нього немає друзів-ровесників, а сенсом життя для героя є матір. Любов до неї межує з едіповим комплексом. Хлопчик прагне постійної уваги та ласки. «Йдучи спати, – міркує він, – я втішав себе думкою, що мама прийде поцілувати мене. Вона таки приходила, але це прощання тривало так коротко, мама знову так швидко зникала, що я ледве встигав почути її кроки на сходах… Я волів, щоб наше прощання, таке мені любе, відбувалося якомога пізніше, щоб мама не поспішала». Також балуваний він і бабусею. Натомість батькові дуже не подобалися такі «телячі ніжності», й через це хлопчик боявся виявити свої почуття перед ним.
Уся історія в епопеї «розкручується» з уже хрестоматійного образу – споживання чаю і мадленок, якими хлопчика колись частувала тітка Леонія. Відчуваючи у той момент стан найвищого блаженства, герой проносить свої спогади через багато років (і сім томів). Це так званий прийом мимовільної пам’яті, завдяки якому творчість Пруста цікава також і для психології. Та й власне час у романі займає виняткове місце. Минуле й майбутнє тісно пов’язані, а сюжет розгортається не послідовно, а в пам’яті оповідача. Важливе значення має також розуміння світу на інтуїтивному, чуттєвому, рівні. Це одна з особливостей романів Пруста.
У книжці автор показує дорослішання хлопця, його роздуми про життя, омріяний фах письменника та… жінок. Маленький герой палко закохується в рудоволосу дівчинку Жільберту Сванн. Саме з її батьками і пов’язана друга сюжетна лінія цього роману.
Шарль Сванн – багатий аристократ, який навідується в гості до родини оповідача. Його образ овіяний загадками й недомовками через одну любовну історію. Чоловік палко закохався в Одетту де Кресі, яка не відзначалася особливим розумом, красою чи високоморальною репутацією. Подейкували, що вона навіть була утриманкою та любила жінок. Однак для Сванна Одетта «цілком відповідала його витонченому художньому смаку». Й оскільки «ми неодмінно покохаємо жінку, з якою нам зараз добре. Для цього не треба навіть, щоб раніше вона подобалась нам більше, ніж інші, чи навіть однаково. Треба тільки, щоб нас вабило до неї з нездоланною силою». То саме так і сталося з героями, поки в їхню історію не втрутився… час.
Зміни, які неминуче стаються в будь-яких стосунках, призвели до того, що кохання Сванна «вийшло далеко за межі фізичної жаги», воно переросло в ревнощі «до колишнього самого себе, якого кохала Одетта», і навіть фізичну залежність від її присутности.
Обидві любовні історії – Сванна й Одетти, оповідача й Жільберти – хоч і розгортаються паралельно, але частково протиставлені одна одній. Чисті й щирі почуття хлопчика й нестримна пристрасть Сванна – мов два різновиди любови, на яку здатні люди. Відтінки почуттів, що змінювалися впродовж твору, Марсель Пруст описує з особливою майстерністю. Вкрай делікатно виводить він у романі тихі сімейні частування, відвідини родичів та прийом гостей. Описуючи кожного з героїв, Пруст додає внутрішні спостереження та свої міркування стосовно особливостей життя та вдачі того чи іншого персонажа. Ці фантазії допомагають читачеві скласти уявлення про тогочасне аристократичне суспільство та його звичаї.
На щастя, після роману «На Сваннову сторону» читачеві не доведеться одразу переноситися з цього неквапного й затишного світу в реальність. Адже попереду чекає ще шість не менш особливих частин, які добре пізнавати, нікуди не поспішаючи, «у затінку дівчат-квіток».
