0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
Два слова, які найчастіше чує подорожній, – це «куди» і «звідки». У мандрах люди найперше запитують: «Куди прямуєш?» і «Звідки їдеш?» Нарешті після тривалої павзи ми знову можемо чути обидві фрази: у потязі, літаку, автобусі чи випадкових попутках. У цій добірці – три нові книжки про мандри як рух і втечу, напрямок і спосіб життя, пошуки минулого і внутрішні кордони, які треба долати у будь-якому випадку.
Творча майстерня «Аґрафка». Куди і звідки / Творча майстерня «Аґрафка». Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. 64 с.
Фото ВСЛ
Зібрати відповіді на всі можливі питання, пов’язані з подорожами, вирішили автори книжки «Куди і звідки» Романа Романишин та Андрій Лесів (творча майстерня «Аґрафка»). Їхній артбук висвітлює різні етапи подорожі людства, що триває вже тисячі років. Адже ніщо у Всесвіті не перебуває у стані абсолютного спокою. Так і наші пращури почали мандрувати з різних причин. Зміна клімату, природні катастрофи чи нестача їжі спонукали їх рухатися в невідомих напрямках. Люди вирушали в подорож, щоб торгувати, завойовувати, досліджувати нове й незнане. Щоб полегшити подорожі, вони винайшли додаткові засоби пересування: 8 000 років тому – лижі, близько 6 000 років тому – колесо.
У книжці йдеться про найвідоміших мандрівників – від Геродота до Ніла Амстронґа. Автори пояснюють значення основних термінів, пов’язаних із подорожами, таких як: мігрант, біженець, внутрішньо переміщена особа, а також розповідають, коли було здійснено перші подорожі в небо та… у часі. Водночас не секрет, що подорожують не лише люди, але й риби і тварини – ті, що долають тисячі кілометрів без мапи й компаса (моржі, білі ведмеді, лососі, кити). Їхнім пересуванням у книжці також присвячено чимало місця.
Артбук «Куди і звідки» вимальовує фізичні кордони між державами і внутрішні кордони людей, що пройшли випробування часом та історією. Попри все, автори натякають читачеві, що іноді варто сповільнити темп руху, перевести подих і роздивитися навколо. Але ненадовго. Бо кожна мандрівка має циклічний характер – лише повертаючись додому, ми знову плануємо нові маршрути.
Завдяки вдалому поєднанню візуальної й текстової частини, а також важливого пізнавального компонента «Куди і звідки» стане гарним подарунком для тих, хто постійно в русі. До речі, цьогоріч книжка отримала гран-прі всеукраїнського конкурсу «Найкращий книжковий дизайн», який уже вшосте проводить «Книжковий арсенал». Це ж видання стало найкращим у номінації «Дитяча книга». Згідно з умовами, переможці матимуть змогу представляти Україну на міжнародному конкурсі книжкового дизайну, а книги-фіналісти будуть виставлені на Франкфуртському книжковому ярмарку.
Макаренко, Ілля. Магнум / Ілля Макаренко. Чернівці : Видавництво 21, 2021. 248 с.
фото Видавництво 21
Один із різновидів мандрів – втеча. І хоч кажуть, що від себе далеко не втечеш, але спробувати варто. Так сталося з героєм дебютної книжки Іллі Макаренка «Магнум». Як і його герой, письменник народився у Донецькій області та працює на телебаченні.
У книжці йдеться про молодого чоловіка, який втомився від життя в Києві і вирішує переїхати до Лісабона. «Мене дістало жити у вакуумі, – міркує герой. – Мені 29 років, а я ще нічого толкового не зробив. Я з малих років мрію щось створити, утнути, написати, зняти… Замість цього я заробляю гроші, щоб оплатити свою київську халупу. Працюю на тєліку на всякому лайні, живу без гарячої води, стою в годинних пробках, у чергах і так далі». Крім того, на чоловіка з усіх-усюд тиснуть батьки та інші родичі, які поводяться в стилі «роби вже щось зі своїм життям, бо ми хочемо внуків». Утікаючи від цього всього, чоловік опиняється у Португалії, де підмітає трибуни і збирає сміття, але заразом почувається вільним і спокійним.
Ілля Макаренко багато розмірковує про еміграцію та мотиви, що спонукають людей виїжджати за кордон. Серед них – відсутність грошей та перспектив, нудьга, неможливість реалізувати себе, борги, війна. «Багато фахівців, які покинули рідну країну, кардинально перекваліфіковуються (як-от, наприклад, герой роману з працівника ТБ став прибиральником). Повністю змінити діяльність і почати з нуля – це одне. Але зробити семимильний крок назад у своїй галузі – зовсім інше». Та багатьох це не зупиняє, порівняно з нещасливим життям на батьківщині.
Поруч із пошуками себе герой роману «Магнум» несподівано знаходить… кохання і сімейні таємниці. Чоловік знайомиться з українкою Тонею з Кропивницького, яка одружена з португальцем. Між героями одразу виникає той «таємний код» – спільні мова й світогляд, що можливо лише між людьми з однієї країни, вихованих на однакових цінностях.
Усі ці події – минуле й сучасне – переплелися в красивому й теплому місті Лісабоні. Саме воно і є головним персонажем роману. «Тиха маленька Португалія має купу секретів, – міркує герой. – У кожному своєму історичному періоді вона нібито мила й лінива, та водночас страшна і кривава». Свої таємниці старанно береже й Альберту – господар квартири, яку винаймає герой. Його трагічна й заплутана історія додає роману своєрідної детективної «родзинки». Та попри велику любов до «загадкових, мрійливих, легких, нелогічних, наївних і таких щирих португальців», герой знову вирушає у мандри. І хтозна, що чекає його на цьому шляху в доросле життя?
Катажина Кобилярчик. Струп. Іспанія роз’ятрює рани / Катажина Кобилярчик; Перекладачка Юлія Семенюк; Львів: Видавництво «Човен», 2021. 320 стор.
фото LB.ua
Справжньою подорожжю в минуле стане книжка сучасної польської письменниці й репортерки Катажини Кобилярчик «Струп. Іспанія роз’ятрює рани» про громадянську війну, що відбулася в країні у 1936-1939 роках. Катажина є авторкою двох книжок репортажів про Іспанію та лавреаткою найпрестижнішої польської нагороди за художній репортаж – «Премії імені Рішарда Капусцінського».
«Струп» починається з фрази: «головні герої цієї книги мертві». Як міркує один із персонажів Еміліо, «ціла Іспанія – це одна велика анонімна могила». У 2000-2019 роках в країні відкрито понад 740 анонімних могил. Видобуто з них більше 9 тисячі тіл. Недаремно перекладачка книжки Юлія Семенюк у післямові називає ХХ століття «століттям втрачених». На прізвища деяких убитих натрапляємо в книжці репортерки. Також вона подає їхній вік та рід занять. Це допомагає систематизувати зібрану інформацію та краще розповісти про жертв громадянської війни.
Книжка польської репортерки написана в жанрі художнього репортажу та складається з чотирьох частин. Текст заснований на свідченнях істориків, волонтерів, нащадків загиблих і зниклих безвісти, а також наукових дослідженнях. Видання містить карти, на яких позначено основні локації тогочасних подій. Книжка буде цікавою й тим, хто вивчає іспанську. Дотримуючись стилю художнього репортажу, авторка вводить у текст чимало слів цією мовою.
Вражає масштабність та спільність трагедії. Авторка пише: «родини тих, кого вбили, і тих, хто вбивав, іноді жили одна біля одної багато років». І ти ніколи не міг бути впевнений у своїх сусідах чи навіть рідних. «У багатьох родинах, – зазначає репортерка, – був такий дідусь чи батько, дядько, якого забрали вночі, і він більше не повернувся, але й поготів про це не говорили. Адже ті, хто їх забрав, були тими самими, хто виграв війну та правив державою». Найбільшим щастям у ті часи було знати, як загинули твої близькі й де вони поховані. Адже люди зникали раптово й постійно, і їхня доля лишалася невідомою. «Немає вироку смерті, свідоцтва про смерть, жодного офіційного документа з підписом, печаткою. Немає тіла. Немає гробу».
Для написання своєї книжки репортерка мандрує Іспанією стежками померлих і спілкується з їхніми нащадками – тими, що шукають правди, й іншими, хто не бажає роз’ятрювати давні рани. Така подорож не буває легкою, але водночас вона дозволяє порозумітися з минулим і продовжити мандрівку, куди б та зрештою не привела.
