0
Що таке Придністровська Молдавська Республіка (ПМР), як вона пов’язана з «ДНР» та «ЛНР» і яким чином Україна може використати досвід Молдови у боротьбі з сепаратистськими утвореннями.
фото dyvys.info
І Частина
В українському суспільстві продовжують викликати інтерес новини, пов’язані із так званими ЛНР та ДНР, квазідержавними сепаратистськими самопроголошеними утвореннями, розташованими на сході України. Водночас дивовижним є низький рівень обізнаности та зацікавлености українців і українок до існування так званої Придністровської Молдавської Республіки. ПМР — квазідержавне утворення, подібне до ЛНР та ДНР, створене за активної підтримки РФ на теренах Молдови, сусідньої для нас держави.
Конфлікт щодо ПМР, здавалося б, перебуває у «замороженій» фазі, а ситуація на східному українському фронті начебто відносно стабілізувалася? Чому, попри явні спільні риси конфліктів, у які Росія втягнула Молдову та Україну, українські ЗМІ практично не порушують цю тему? Висвітлення подій та історичних фактів, пов’язаних із ПМР, могло б допомогти сформувати ставлення нашого суспільства до таких утворень. Чи щонайменше принаймні тримати громадян і громадянок обізнаними щодо того, як у довгостроковій перспективі діє Росія на територіях, що окуповані підконтрольними їй бойовиками. Чому ми, українці та українки, не звертаємося до досвіду Молдови, нашої сусідки, яка також постраждала від агресії Росії, не намагаємося об’єднатися з нею у своїй боротьбі?
Вітчизняні науковці почали приділяти значну увагу темі ПМР із 2014 року, після початку війни з Росією та виникнення ЛНР і ДНР. Проте в загальному інформаційному просторі ця тема практично не артикулюється. Багато українців просто-напросто не знають, навіть про доволі-таки довготривале існування квазідержавного утворення у безпосередній близькості від України. Не замислюються вони й про можливості використання досвіду Молдови задля мінімізації негативних наслідків, які можуть спричинити ЛНР та ДНР самим фактом свого існування.
Для того, щоб перейти до опису нинішнього стану ПМР та думки міжнародної спільноти щодо таких утворень, варто ненадовго зануритися в історію. Це також необхідно для розуміння можливих варіантів розв’язання подібних конфліктів чи «уроків» для України. Це необхідно, щоб зрозуміти передумови виникнення конфлікту, хід подій та сутність ПМР. Для того, щоб говорити про використання досвіду Молдови із взаємодії з такими утвореннями та про те, чому цей досвід взагалі для нас важливий, необхідно осягнути спільні та відмінні риси ЛНР, ДНР та ПМР.
Отже, так звана ПМР — це самопроголошене квазідержавне утворення, розташоване у Придністров’я. Територію, яку сепаратисти вважають своєю, міжнародна спільнота визнає молдовською. ПМР розташована біля кордонів України (межує з Одеською та Вінницькою областями) і територіями, що підконтрольні офіційному урядові Молдови. Підґрунтям конфлікту щодо ПМР є складний комплекс з історичних, етнополітичних, економічних та геополітичних причин. Варто одразу зазначити, що спершу СРСР, а згодом і Росія значно долучилися до створення можливости самого існування подібного утворення на теренах Молдови та до створення власне ПМР. Зокрема СРСР у свій час сприяв заселенню Придністров’я етнічними росіянами, роблячи корінне населення – молдован – меншістю та активно зросійщуючи їх. Партійна еліта Придністров’я складалася здебільшого з росіян та зросійщених українців, які не були пов’язані з Молдовою, проте були пов’язані з «центром» у Москві. Номенклатура Придністров’я також не бажала втрачати зв’язків із Москвою через економічний чинник – велика кількість підприємств перебували в союзному підпорядкуванні. Тож незавершений цикл виробництва у випадку погіршення відносин із «центром» призвів би до економічних збитків. Активно просувалося розмежування за мовно-лінгвістичною ознакою — російська була другою офіційною мовою Молдавської РСР. На побутовому рівні її розглядали як «престижнішу» проти молдовської. Крім цього, варто зазначити що навіть після розпаду СРСР на території Придністров’я була розквартирована 2 та 14 російські армії.
фото dyvys.info
«Незалежність» ПМР проголосили 25 серпня 1991 року, внаслідок чого розпочалися активні бойові дії між сепаратистами та збройними силами Молдови. Росія, за своєю звичкою, усіляко підтримувала сепаратистів і водночас заявила про те, що непричетна до конфлікту. Внаслідок політичної, економічної та військової підтримки Росії (зокрема за підтримки російських кадрових військових) сепаратисти змогли здобути контроль над частиною територій Молдови. І на них вони «заснували» своє державо-подібне утворення, яке не визнає жодна країна-членкиня ООН. Сьогодні з терен ПМР досі активно ллється пропаганда «русского мира» та здійснюється тиск на офіційну Молдову. Офіційно Росія не визнає своєї участи у конфлікті, позиціонуючи себе як можливого миротворця, проте де-факто всебічно підтримує ПМР. Ба більше, РФ використовує її не тільки як платформу для розповсюдження пропаганди, але і як важіль тиску на Європейський Союз та Молдову.
Варто зазначити, що існування таких утворень викликає занепокоєння у всьому світі – успішні дії одного з утворень можуть стимулювати до активних дій сепаратистських груп у інших країнах, наприклад, існує загроза відділення Каталонії за Придністровським сценарієм. Прецедент визнання подібного утворення є дуже небезпечним. Наразі єдине таке визнали держави-членкині ООН – Косово. Що, до речі, значно збільшило непримиренність бойовиків у ПМР, ЛНР, ДНР та інших подібних утвореннях.
Тут варто було б поставити запитання про те, чи не викликає такий стан речей почуття дежавю. Проте паралелі з російсько-українською війною занадто яскраві для того, щоб це робити. Патерн поведінки Росії щодо створення підконтрольних їй квазідержавних утворень у країнах, що викликають у РФ інтерес з огляду на її геополітичні прагнення та імперські амбіції, не може бути непоміченим.
Повертаючись до історії, варто зазначити, що трансформація пострадянського простору в геополітичному вимірі свого часу прискорилася через те, що була зруйнована тогочасна біполярна система міжнародних відносин. Вона ґрунтувалася на протистоянні СРСР та США і ділила світ на два табори: соціалістичний та капіталістичний. США і Радянський Союз виступали двома «полюсами» — силами, на які орієнтувалися інші країни. Ця система логічно перестала існувати внаслідок розпаду СРСР. Поява нових 15 незалежних держав на пострадянському просторі супроводжувалася періодом політичної турбулентности, якою прагнула скористатися не лише РФ, а й місцеві політичні еліти (як-от придністровські). Феноменом нової системи регіональної безпеки стала поява квазідежавних утворень, які, що не є дивовижним, підтримувала Росія, яка оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу. Всі тогочасні збройні конфлікти, зокрема і щодо ПМР, характеризувалися швидкоплинною латентною фазою. Суспільство накопичувало напругу доволі нетривалий час, конфлікти швидко виходили на рівень збройного протистояння. І хоча бойові дії, пов’язані з ПМР, сьогодні відбуваються, це утворення досі є небезпечним. Не тільки для України чи Молдови, а й для всієї європейської спільноти. ПМР, як і ДНР та ЛНР, — утворення, де вільно себе почувають міжнародні злочинні угрупування та терористи, хаби для незаконної міграції, торгівлі зброєю та людьми і скоєння інших злочинів.
Фото Zn.ua
Для України це актуально, бо невирішені конфлікти біля наших кордонів – це завжди небезпека. Хіба може хтось дати гарантію, що заморожений конфлікт не розморозиться? Що на територію нашої держави не потраплять бойовики, терористи, злочинці з ПМР? Що громадяни та громадянки України, що проживають у ПМР чи такі особи, що мають етнічно українське походження, не постраждають? Хіба можна відкидати можливість того, що ПМР використає Росія як військовий плацдарм для наступу на Україну? ПМР — джерело безпосередньої військової загрози для України. Крім цього, доля «республіки» зможе вплинути на вирішення проблеми з ДНР та ЛНР. Зокрема на те, якими інструментами врегулювання буде вигідно користуватися Україні. На те, яким чином ми зможемо реінтегрувати ці утворення до складу нашої держави.
То яким же чином можна вирішувати конфлікти, пов’язані з подібними утвореннями?
Продовження колонки читайте згодом.
Колонка Катерини Ілюк, студентки ІІ курсу ЧНУ ім. Ю. Федьковича, факультету історії, політології та міжнародних відносин
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.
