0
Про створення запаху для приміщення культурного центру імені Миколайчука у Чернівцях, як правильно вибрати парфуми та який стан парфумерної справи в Україні.
Євген Лазарчук — відомий український парфумер. Він займається створенням ароматів уже понад 20 років. Серед його робіт є інтер’єрні запахи та індивідуальні парфуми для відомих українців: Злати Огневич, Кості Ігнатенка, політиків тощо.
Євгеній також створив запах для приміщення культурного центру Миколайчука до дня його відкриття, 15 червня.
«Шпальта» поспілкувалася з Євгеном про деталі створення цього аромату, як він почав займатися парфумерією та який стан парфумерної справи в Україні.
Як створювали запах для культурно-мистецького центру Миколайчука?
Запах спеціально робив на відкриття Центру 15 червня. Ідея була така: коли Миколайчуку було важко, він косив траву в Чорториї. І треба було створити запах саме скошеної ранішньої трави. Створював аромат з нуля. Враховуючи те, що гарний запах потрібно робити дуже довго, деколи роками, то ці 3 тижні — подвиг. Аромат для культурно-мистецького центру імені Миколайчука досить складний, але вийшов дуже «живим».
Якщо говорити про свої роботи, які мені подобаються найбільше, то саме цей аромат — улюблений. Вважаю, що це дуже вдала робота, я задоволений. Оскільки їжджу на різні міжнародні виставки, то можу порівнювати і робити такі висновки.
Які інгредієнти використовували для цього аромату?
З натуральних інгредієнтів там є лише трохи моху. Його я збираю сам, бо знаю, який саме потрібно, розумію, як зробити так, аби отримати гарний результат. Усе інше — це досить коштовна синтетика, аромат сирої землі, роси. Там також є зірвана трава. Отриманий аромат ми просто додали в освіжувач повітря. У деяких залах запах був більш відчутний, а біля входу швидко вивітрився.
Як почали займатися парфумерією?
Мені пощастило, бо взагалі парфумерія — це дуже закритий світ. Туди важко зайти. Свого часу знайомі з французької компанії домовилися за мене на Львівській фабриці парфумів. І я заочно там навчався — приїжджав, складав іспити.
Але все ж здебільшого парфумер навчається в себе. Все потрібно робити майже самому. Крім того, є обмаль професійної літератури. Є якісь базові речі, але ж потрібно створювати щось нове.
Що потрібно знати, аби стати парфумером? Та чи можна цього навчитися в Україні?
Тут немає лінійности. Ти повинен знайти жовтий і синій, які дадуть тобі саме той зелений, який потрібен. Тому це у чомусь схоже на живопис, лише є більше фарб.
І для того, аби розумітися в парфумерії, треба вивчити синтетичні речовини. Їх дуже багато, вони різні, складні. І немає такого, що ти береш одну речовину, складаєш до іншої — і виходить акорд. Є такі, яких можна додати третину аромату, а є ті, з яких треба робити розчин навіть на соті відсотка.
Потрібно багато часу, аби ознайомитися і запам’ятати ці інгредієнти. Хоча б 300-400 з них, не кажучи про натуральні. Мені здається, аби відчувати себе професійним парфумером, потрібно років 5-6. Тоді з’являється якась впевненість. Ти ж усе одно вчишся на своїх помилках і перемогах.
В Україні є курси з парфумерії, які можуть дати уявлення, в якому напрямку йти, з чого починати. Справжніх навчальних курсів немає. Те саме стосується й інших країн. Бо, по-перше, це дуже дорого. А по-друге — якщо ти іноземець, то ніхто таємниць тобі не відкриє.
Ви більше хімік чи творча людина?
Я більше творча людина, так. Трохи зануда, бо люблю точність. В аромат потрібно вкладати свої емоції. І треба весь час щось знаходити. Нікому не цікаво те, що раніше хтось уже зробив. Буває, що популярні аромати копіюють. Але вони не мають такого успіху, як ті, що були найпершими. Тому завдання парфумера — зробити цікавий унікальний парфум.
Сучасний парфумер усе ж людина, яка працює з синтетикою. Час натуральної парфумерії вже минув. В одних парфумах може бути скільки завгодно інгредієнтів, головне — аби вони були смачними та виразними. Однак що складніший, то гірший, мабуть.
Працюєте сам чи маєте свою команду?
У мене є своя парфумерна лабораторія — моя візитівка. Вона схожа на художню майстерню. Працюю там з багатьма парфумованими речовинами. І мені ніхто не допомагає.
Як і художник, працюю сам. Це ж моя стилістика, мої акорди. Інколи співпрацюю з кимось. Моя справа — лише аромат. Щодо всього іншого — дизайну флаконів, наприклад, — я до когось звертаюся.
Коли людині пасують парфуми, вона не відчуває їхнього аромату. Це правда чи міф?
До того ж, дуже нецікавий старий міф. Парфуми — це насолода. Якщо це не так (а в сучасній парфумерії таке трапляється часто), то це означає, що з вас витягують гроші. Відмінність старої парфумерії від сучасної полягає у тому, що перша виразна, це мистецтво. А сучасна — «штамповка». І зазвичай дешева.
Ви не можете їсти щось таке, що вам подобається, але не має смаку. Тут те саме. Запах повинен подобатися. І ніхто краще за вас не розуміється в тому, що вам пасуватиме. Тому що аромат з одного і того ж флакона на різних людях відкривається по-різному.
Існує ще така річ, як «примірки» ароматів — це коли людина замовила індивідуальні парфуми. Це роблять тому, що ті чи інші речовини можуть на ній не розкритися, можуть погано «зазвучати». І я підлаштовуюся до людини: її шкіри, характеру, смаку. І так визначаю, яким приблизно буде цей парфум.
Який стан парфумерної справи в Україні та чи прибутковою вона є?
В Україні зараз є певне відродження. З’являються хороші парфумери та їхні роботи. Хоча це лише початок. Раніше, ще за часів Радянського Союзу, була криза. Парфумери покидали професію, зачинялися фабрики.
А вже зараз українська парфумерія дуже достойно стоїть на міжнародному тлі.
Щодо заробітку, певно, немає такого поняття, як прибутковість чи неприбутковість парфумерії. Якщо ти професіонал, це може приносити гроші. Але не обов’язково, як і в будь-яких інших професіях. Буває, що ти гарний кухар, але тебе не знають. Тут також немає точного прогнозу — будеш добре заробляти ти чи ні.
Якби ви робили парфум Чернівців, яким би він був на запах?
Чернівці мені сподобалися. Можливо, я зроблю декілька інтер’єрних ароматів чи таки парфум Чернівців. Певні образи у мене є, але поки не розумію, в якому напрямку буду рухатися.
Зазвичай гарний парфум роблять роками — так мене навчав мій педагог. Бо якісь невеликі перемоги тебе засліплюють. І потрібен час для того, аби відійти від ейфорії, поглянути на все «свіжим» поглядом. Маю надію, що моя співпраця з Чернівцями продовжиться.
Фото Володимира Гуцула
