З часу припинення видобутку піску, збагаченого фосфатами, 1966 року кокосові краби стали основним продуктом експорту з Макатеї.
Оринігальний матеріал The New York Times
Частина архіпелагу Туамоту, Макатея, у Французькій Полінезії, розташована у південній частині Тихого океану, приблизно в 150 милях на північний схід від Таїті. Це невеликий кораловий атол, ширина якого становить чотири з половиною милі у найширшому місці, з крутими вапняковими скелями, які підіймаються на висоту до 250 футів безпосередньо з моря.
З 1908 по 1966 роки Макатея була місцем реалізації масштабного промислового проєкту у Французькій Полінезії. Тут було викопано одинадцять мільйонів тонн піску, збагаченого фосфатами, та експортовано для сфери сільського господарства, фармацевтики і боєприпасів. Коли видобуток припинився, кількість жителів острова зменшилася з 3000 до менш ніж 100 людей. Сьогодні тут проживає близько 80 жителів. Більшість — у центральній частині острова, недалеко від руїн старого шахтарського містечка, яке нині потопає у джунглях.
Третина Макатея вкрита лабіринтом з понад мільйона глибоких круглих отворів, які колись були зоною видобутку.
Єдине, чим займаються місцеві жителі, — це полювання на кокосових крабів. Вони є найбільшими безхребетними у світі. Для приготування їх спешу відварюють, а потім обсмажують у кокосовому молоці. З часу припинення видобутку піску 1966 року вони стали основним продуктом експорту з Макатеї.
Дослідження популяції крабів на острові Макатея не проводили, тому статус збереження їх є невизначеним.
Один із мисливців Адам Майхота розповідає: «Коли ми ловимо крабів, яких не можна відловлювати – самок або тих, довжина яких менша за 6 сантиметрів, – ми їх відпускаємо. Якщо жителі острова не будуть обережними, крабів, можливо, не залишиться для наступних поколінь. У багатьох місцях Індо-Тихоокеанської области на тварин полювали до їх повного винищення або вимирання у певній місцевості».
Влада острова Макатея наразі розглядає можливість повернення до видобутку корисних копалин. І хоча мер та його прихильники вбачають у цьому економічну вигоду, опоненти кажуть, що видобуток знищить острів.
«Ми не можемо змусити її страждати знову», – каже одна з місцевих жительок, згадуючи про острів, як про живу істоту.