0
Екскурсія з архітектором Віталієм Лискою мікрорайоном радянської нової забудови.
Третій південний житловий масив — це район бульвару. Його звели за проєктом, який передбачав абсолютно пішохідний бульвар та відпочинкову зону. Однак через певні обставини забудовники не дотрималися проєкту. Бульвар не став цілком пішохідним.
Про те, як розвивався цей житловий масив у місті, що там планували збудувати та яким був менше п’ятдесяти років тому мікрорайон «Кварц»-бульвар, розповів архітектор Віталій Лиска.
Пан Віталій закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут і 1973 року за направленням приїхав у Чернівці. Тут працював у проєктному інституті на вулиці Садовій — філіалі Дніпроцивільпромбуду. Разом із колегами розробляли житлові будинки, школи та садочки в місті й області.
Сьогодні нашу екскурсію радянською забудовою розпочинаємо на Головній неподалік заводу «Кварц».
Архітектор каже, що коли він починав свою діяльність у Чернівцях, ця вулиця називалася Леніна. Вона найдовша в місті і дійсно була головною.
«Тут є висотка Кварцу. Її видно майже з усіх кутів Чернівців. Це була архітектурна точка міста і його околиця. Адже Чернівці тоді простягалися до проспекту. За лінією межі вулиці Південно-Кільцевої це була друга лінія за містом», — розповідає Віталій Лиска.
Від Ентузіастів до «Кварцу» частина міста називалася Третій південний мікрорайон. Він був розрахований на близько 16 тисяч населення. Другий південний мікрорайон розташований за парком «Жовтневий».
«Розвиток мікрорайону відбувався, коли я почав працювати у Чернівцях. Проєктували разом із колективом інституту. Район від проспекту до Головної розрахований на 60-70 тисяч жителів. Тоді приблизно подвоїлося населення міста забудовою цього мікрорайону», — каже Віталій Лиска.
Архітектор розповідає, що тоді у місті вже був проспект.
«Але я подумав, як місто без бульвару? Я був тричі в Парижі, і там є бульвари. Хотілося, щоб він з’явився і в Чернівцях. Що таке бульвар? Прогулянкова дорога», — каже архітектор.
На вікна ставили потрійне засклення
Поруч із мікрорайоном Південним була промислова зона. Тут працювали свого часу заводи «Кварц», «Легмаш», «Електронмаш».
За словами архітектора, тоді там працювали стільки людей, що тролейбуси не встигали довозити працівників.
Оскільки за декілька кілометрів від вулиці Головної розташований аеропорт, проєктанти враховували це під час будівництва житлового масиву.
«Тоді були вимоги до аеропортів, зокрема його мали винести за межі міста. Бо коли літаки піднімалися чи сідали, шум мотору перевищував 80 дБ. А це досить високі показники, зважаючи на те, що від шуму більше 100 дБ можна оглухнути. Під час проєктування житлового мікрорайону це враховували. Наприклад, будинки розміщували глибше від дороги, аби зменшити шумове навантаження і від головної дороги, і від аеропорту», — розповідає Віталій Лиска.
У деяких місцях, де шум перевищував дозволені норми, встановлювали навіть потрійне засклення на вікна.
«Вулиця Головна вже тоді, у 1970 роки, вважалася магістральною. Тож усі норми під час будівництва житла тут враховували. Так і повинно бути. Нині архітектори не завжди враховують усі норми», — зазначив Віталій Лиска.
Архітектор каже, що не очікував, що житиме в мікрорайоні, який сам проєктував, — на бульварі.
«Я приїхав у Чернівці молодим архітектором. Обіцяли через три роки дати житло. Спершу дали койко-місце в гуртожитку. Коли звернувся за квартирою, розвели руками. Квартиру я отримав аж через 12 років», — розповідає Віталій Лиска.
Молодий архітектор планував переїхати на роботу до Кишинева. Там фахівцям обіцяли квартиру через рік роботи в проєктному інституті.
Це був 1976-й. Тоді трапився землетрус, і пів Кишинева було зруйновано. Тож приїжджим сказали, що поки не забезпечать житлом своїх мешканців, не можуть виділити тим, хто на черзі. Так Віталій Лиска залишився у Чернівцях.
Колгоспний будинок, який завадив дорозі
«Це точка, де я планував зробити бульвар, який з’єднує зелену паркову зону з Головною вулицею. Це мав бути мікроцентр, де чернівчани могли б пройтися після роботи, сісти відпочити», — проводить екскурсію бульваром Віталій Лиска.
Архітектор каже, що нові будинки праворуч йому не подобаються. Бо вони закрили вхід на пішохідний бульвар. За проєктом там не планували їх.
Далі йдемо до майданчика, де залишили зелену зону на бульварі. Нині тут футбольне поле, дитячий майданчик, облаштували місце для відпочинку, є лавиці.
«Бульвар задумували пішохідним. Машини тут взагалі не мали б їздити. Проїзд планували з боку вулиці Воробкевича. Але дорогу, яка була в проєкті, так і не зробили. Тут були колгоспні землі. І саме на місці, де повинна пролягати дорога, був будинок голови колгоспу. Його під час будівництва бульвару так і не знесли, він стоїть і досі (нині там ліфтове управління, – ред.)», — розповідає Віталій Лиска.
За житловими будинками повинна була проходити дорога для обслуговування бульвару. Увесь транспорт мав бути там.
«Я проєктував тут у відпочинковій зоні три фонтани, але їх так і не втілили в життя», — зазначив архітектор.
Раніше бульвар мав назву Архітекторів. Відтак його перейменували на бульвар Героїв Сталінграду, а згодом — на Героїв Крут.
Праворуч є дуже довгий будинок, який тут називають «китайська стіна». Він починається від вулиці Головної і простягається до середини бульвару. Це відома будівля в цьому мікрорайоні, яку звели за проєктом.
Усі будинки тут — типові панельки. Переважно серія 135. Архітектор каже, що неодноразово чув нарікання на зовнішній вигляд житлових будинків. Мовляв, це коробки. Але їх будували за бюджетні кошти. Крім того, квартири люди не купували, їх давали працівникам, які стояли у черзі.
«Такі були вимоги до інституту. Архітектори не мали права додавати якісь елементи тощо, відхилятися від кошторису. Бо навіть заміна балкона несла додаткові витрати, а архітекторам рахували кожну копійку. Головним завданням була кількість», — каже архітектор.
Далі, за футбольним полем і облаштованим дитячим майданчиком, — зелена зона. Вона фактично не змінилася. Раніше тут були сади, городи, колгоспна земля. І донині залишилися деякі фруктові дерева.
«Радий, що бульвар зберігався фактично в такому вигляді, як планували. Адже це одна з родзинок цього мікрорайону. Але тут за задумом повинна бути пішохідна зона, як, скажімо, вулиця Ольги Кобилянської», — зауважив мій співрозмовник.
Бульвар зв’язував Головну з парком. З нього є вихід на зелений оазис — парк «Жовтневий».
«До речі, в проєкті мікрорайону я закладав навіть пивбар. Хоча у ті часи Радянського Союзу це було нетиповим явищем», — ділиться архітектор.
Між будинками в цьому мікрорайоні — великі прибудинкові території, є місце для авто, дитячі майданчики.
«Тоді все робили за нормами ДБН, вважаю, що ці норми були непоганими. Бо в нових будинках зараз діти граються і відпочивають на асфальті, де у дворі всього два дерева. Тут, у мікрорайоні, стільки зелені, тоді все прорахували на кількість жителів», — ділиться архітектор.
Головною вимогою тут була пішохідна доступність. Діти в цьому мікрорайоні, навіть аби потрапити в школу, не переходили центральні дороги.
Також тут розраховували на кількість жителів школи та дитячі садки. (Дитячі садки після розпаду Союзу перепрофілювали, тому нині їх не вистачає, каже архітектор).
Поруч із бульваром є житловий мікрорайон «Водограй». Раніше тут була територія сільгосптехніки. Архітектор каже, що тоді на її знесення не могли отримати дозвіл. Зараз тут новобудови, їх огородили сіткою та парканом.
Завершується мікрорайон церквою. Під її будівництво виділили землі паркової зони.
Фото Володимира Гуцула
