Інтерв'ю

«Книга добра»: як діти з усієї України ділилися добрими історіями

Керівник проєкту Василь Вишиванюк про те, як і про що писали діти та дорослі у «Книзі добра».

Ще 5 років тому в Україні стартував міжнародний соціальний проєкт «Книга добра», у рамках якого діти і дорослі з усієї України ділилися реальними добрими історіями з власного життя.

Керівник проєкту – Почесний консул Угорщини в Івано-Франківській області Василь Вишиванюк — розповів «Шпальті», як зародилася ідея, як реалізовували проєкт і чи «Книга добра» матиме продовження.

«Книгу добра» створили 5 років тому. Почалося з того, що пан Анатолій Лютюк (керівник центру української культури у м. Таллінні) їхав на схід України. Він приїхав звідти і сказав, що, може б, запустити якийсь проєкт про добро, а саме «Книгу добра». Кажуть, що з якоюсь думкою чи ідеєю треба переночувати, щоб переосмислити й обдумати все. На наступний день ми таки вирішили створити «Книгу добра» і запустили цей проєкт», — розповідає Василь Вишиванюк.

«Нерафіновані історії про добро»

У проєкті взяли участь понад 500 тисяч дітей та дорослих. Писали різні історії, які спостерігали або ж у яких брали безпосередньо участь. Чимала частина історій — про українських військових, про війну на сході і про незламність духу:

«6 лютого 2015 року відбувся останній бій Сашка. Боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади розповів, що Олександр «…загинув під ворожим вогнем, коли діставав гранати. Треба було прикрити товаришів, які знаходилися в окопах, бо в них закінчилися боєприпаси!». «Я зробив усе, що міг», – шепотіли безкровні вуста Сашка…», — з історій Катерини Романюк (м. Тернопіль), «Він прийшов у цей світ любити…»

Проєкт відбувався у декілька етапів. Спочатку організатори отримали понад 3 000 тисячі реальних історій про добро. У другому етапі учасники надсилали малюнки до історій, які ввійшли до книги. 

Керівник проєкту зізнається, що було дуже важко обирати, яка ж історія потрапить до книги.

«Було важко відбирати. Мені телефонувала пані Марія Матіос, голова журі, і казала: «Василю, перестань мені ці історії пересилати, бо я вже не можу плакати!» А Іван Марчук (український живописець, лавреат Національної премії України ім. Т.Шевченка) сказав мені, що це «класні нерафіновані історії про добро». У мене самого деколи сльози текли від цих історій», — зазначає Василь Вишиванюк.

Згідно з умовами проєкту, з великої кількости цих історій відібрали сто. Щемливі, часом наївні, які доводять до сліз, — всі історії особливі і вражають по-своєму.

Особливо запам’ятовуються історії, які написали діти. І те, як вони сприймають звичні для дорослих речі й обурюються несправедливістю. Як от, наприклад, в історії про маленького котика, якого викинули на вулицю в дощ:

«[… ]Кошеня продовжило бігти за перехожим. Його мордочка ледь-ледь доторкнулася до ноги перехожого. Це, вочевидь, остаточно вивело чоловіка з рівноваги. Він замахнувся і вдарив бідолашну тварину ногою. Малюк відлетів на кілька метрів, а чоловік, задоволений, попрямував далі.

На холодній мокрій землі лежало нікому непотрібне брудне кошеня, що було чимось схоже на стару іграшку, яку давно вже треба викинути […]. Підліток зняв куртку, обережно підняв бідолашку і загорнув її в куртку. Вони пішли далі вулицею вдвох: той, хто чекав, і той, хто знайшов», — з історії Анни Яцик (м. Житомир), «Той, хто чекав, і той, хто знайшов»

Василь Вишиванюк зауважив, що навіть під час реалізації проєкту сталося чимало добрих історій.

«Якщо дорослий переміг і отримав путівку, він мав право передати її комусь із дітей. Була класна історія про жінку, яка отримала таку путівку. Вона написала історію про свого чоловіка, який воював на сході. Будучи на полі бою, чоловік отримав листівку від одного хлопчика з написом «Повернися живим». Він носив ту листівку з собою як оберіг. І таки повернувся додому живим, але через проблеми із серцем за пів року помер. Але листівка залишилася. Так ось дружина цього військового знайшла того хлопчика і подарувала йому свою путівку на відпочинок», — розповідає пан Василь. 

Переможці проєкту, а також діти з сімей учасників АТО отримали безкоштовні путівки на відпочинок за кордон. Учасниками і навіть переможцями проєкту були також діти з Буковини. Василь Вишиванюк зауважує, що на відпочинок за кордон поїхали понад 60 буковинців.

Передавали книгу до різних бібліотек світу

А ще діти разом з організаторами їздили за кордон і дарували «Книгу добра» відомим та впливовим людям. Зокрема видання отримали Папа Франциск, Вселенський Патріарх Варфоломій І, Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс, Берегиня Румунської Корони Принцеса Маргарета. 

Також книгу передали у найбільші бібліотеки світу, зокрема Ватикану, Туреччини, Литви, Латвії, Естонії, Румунії та України. 

Василь Вишиванюк додав, що у рамках проєкту зробили ексклюзивні примірники книги. Їх виготовили з черпаного паперу. А його — з бавовни і трав, зібраних у тих регіонах, звідки надійшли історії про добро. Цей папір зберігається більше тисячі років. Саме такі примірники передали бібліотекам, аби книга прослужила довго і якомога більше людей змогли ознайомитися з нею. 

Також друком вийшли 5 тисяч примірників «Книги добра». Її передали у шкільні бібліотека і влаштували флешмоби. Зокрема діти проводили читання й аналіз історій, організовували виставки, театралізацію історій про добро тощо. А переможці флешмобу отримали цінні подарунки.

На кожну сторінку створили окреме кліше, виведене каліграфічним почерком. А палітурку книги зробили зі 150-річних колотих дошок та пришитого стародавнім способом за допомогою пергаменту до неї книжкового блоку.

«Через пандемію трохи призупинили роботу над «Книгою добра». Ми мали видати 100 ексклюзивних примірників із черпаного паперу. Наразі видали лише 25. Але ми не відходимо від цього проєкту, далі будемо передавати книги у різні бібліотеки, але поки що взяли павзу. Ми можемо просто передати ці книги до національних бібліотек, наприклад, через посольство. Але я хотів би, щоб це зробили наші діти – ті, хто брав участь у створенні книги. А поки був карантин, виникла ідея створення проєкту «Таємниці України для тебе», над яким наразі і працюємо», — зазначив Василь Вишиванюк.

 

Коментарі