0
Освітній центр організував 3 секції: «Англійська мова», «Практичні курси з медіа та фінансової грамотности» і «Запрошені гості».
«Уявіть зустріч однокласників, які не бачилися багато років. Усіх цікавить доля першої красуні класу, в яку були закохані буквально всі. Коли дізнаються, що вона досі незаміжня, її запитують: «А чого так?» На що вона з гордістю відповідає: «А що не так?» Те саме можу сказати й про теперішні Чернівці: «Що не так?» А все так! Я вважаю, що дух міста залишається незмінним, незалежно від часів і його соціальної наповнености»
6 червня у сквері Чернівецького міського палацу дітей та юнацтва відбувся освітньо-культурний захід просто неба «Гончаренко центр Weekend». Організатори хотіли ознайомити чернівчан із діяльністю освітнього центру «Гончаренко центр Чернівці».
На вихідних провели 3 секції: «Англійська мова», «Практичні курси з медіа та фінансової грамотности», «Запрошені гості». У секції «Запрошені гості» поміж інших лекторів виступала Марина Лібанова, директорка книгарні «Букініст». Тема її бесіди — «Чернівці у 80-х і сьогодні: що не так?». «Шпальта» поспілкувалася з Мариною Лібановою щодо теми зустрічі.
«У 80-х роках місто дихало культурою та відпочинком. Люди не хотіли працювати, натомість прагнули красивого життя. Усе вирішували зв’язки, знайомства та особисті домовленості. Мушу визнати, що відтоді мало що змінилося.
У цьому місті люди завжди особливу увагу приділяли зовнішності, в ті роки й до нині. Попри те, що сорок років тому люди часом вимушені були здобувати собі їжу, ми також завзято переймалися пошуком модного одягу. Було важливо мати гарний вигляд, адже у нас не було інших засобів зв’язку, крім як спілкуватися наживо. Через це і суспільство було більш згуртованим.
У маленьких напівпідвальних квартирах жили двірники, тому в місті завжди панувала чистота. Стан доріг був набагато кращим, адже тоді не було так багато автотранспорту. До того ж, за станом доріг ретельно доглядали. Те саме можна сказати і про фасади будинків.
Щодо культурного життя — раніше було заведено ходити у філармонію, в театр. Сюди весь час приїжджали з гастролями артисти та музиканти з усього Радянського Союзу. Так само і чернівецькі колективи прославляли наше талановите місто по багатьох містах і країнах. На жаль, зараз культура не отримує гідної підтримки та переживає занепад.
Містян, які жили в Чернівцях у 80-х, уже майже немає. Вони покинули місто. Тепер тут живуть інші люди. Водночас змінився і світ загалом. У ті роки це була інша країна, з іншими законами. Проте сталою залишається толерантність. У всі часи тут мирно уживалися різні люди — за національністю, поглядами та конфесіями. Чернівці завжди були і є містом, яке легко приймало різних людей, і так само легко відпускало тих, хто їхав звідси назавжди.
Уявіть собі зустріч однокласників, які не бачилися багато років. Усіх цікавить доля першої красуні класу, в яку були закохані буквально всі. Коли дізнаються, що вона все ще незаміжня, її запитують: «А чого так?» На що вона з гордістю відповідає: «А що не так?» Те саме можу сказати й про теперішні Чернівці «Що не так?» А все так! Я вважаю, що дух міста залишається незмінним, незалежно від часів і його соціальної наповнености», — ділиться роздумами Марина Лібанова.
Серед слухачів були люди різного віку, зокрема і молодь. Присутні зазначили, що було цікаво подумки зануритися в атмосферу міста тих часів і порівняти її з сьогоденням. Послухати лекцію приходила знана буковинська акварелістка Людмила Богдан.
«У своїй розповіді Марина Львівна не висловлює ані звинувачень, ані жалю щодо часів, які минули. Тому було легко та приємно слухати її розповідь про радянську епоху нашого міста. Втішена бачити тут молодих людей і їхню щиру цікавість. Впевнена, що на такі теми варто говорити, бо це значна частина нашої історії», — поділилася враженнями пані Людмила.
Фото Ганни Антонової
